Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.01.2020 року у справі №753/4245/18

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 753/4245/18-ц

провадження № 61-690 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

треті особи: Служба у справах дітей Військово-цивільної адміністрації

м. Авдіївка Донецької області, Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів:

Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м.

Києві державної адміністрації, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька.

Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем перебували

у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Тривалий час вона з ОСОБА_2 проживають окремо, донька проживає разом з нею.

01 грудня 2018 року вона та її неповнолітня донька - ОСОБА_3 отримали нотаріально посвідчене запрошення до Російської Федерації від її рідного брата - ОСОБА_4, який проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначала, що вона має намір забезпечити доньці літній відпочинок

та оздоровлення за кордоном, проте відповідач відмовляється надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України, у зв'язку з чим вона змушена звертатися до суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері - ОСОБА_1 на період

з 01 червня 2018 року до 31 серпня 2018 року та з 01 червня 2019 року

по 31 серпня 2019 року до Російської Федерації без дозволу батька дитини - ОСОБА_2, для літнього відпочинку та оздоровлення.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом,

з урахуванням уточнень, до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначав,

що з 25 грудня 2009 року він з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва

від 15 серпня 2017 року (справа № 753/3589/17). Від шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час донька проживає разом з матір'ю.

Вказував, що влітку 2019 року він має намір разом з донькою провести спільний відпочинок для оздоровлення у Республіці Болгарії, без присутності матері. ОСОБА_1 відмовляється надати йому дозвіл на тимчасовий виїзд дитини

за межі України, у зв'язку з чим він змушений звертатися до суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,

за кордон до Республіки Болгарії у супроводі батька на період з 01 червня

2020 року по 31 серпня 2020 року для літнього відпочинку та оздоровлення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Надано ОСОБА_1 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Російської Федерації з дня набрання рішенням законної сили по 31 серпня 2019 року неповнолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька у супроводі матері - ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 у супроводі матері до Російської Федерації, відповідає найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди відповідача, як батька дитини. Суд надав дозвіл на певний період, пославшись на його початок і закінчення. Також суд першої інстанції

з урахуванням інтересів малолітньої дитини та з метою недопущення

її психологічного травмування, відмовив у задоволенні зустрічного позову. При цьому судом було враховано висновок міського центру дитини Служби

у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради від 23 січня 2018 року, в якому зазначено, що у ОСОБА_6 присутнє бажання бути значимою для батька, але на даний час, в емоційній сфері визначена певна стривоженість

в питанні, які стосуються її батька, що є показником у дитини невпевненості

в подальшій взаємодії з ним.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року заяву ОСОБА_2 про відмову від зустрічного позову задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову до ОСОБА_1, третя особа - Служба

у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері.

Визнано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року нечинним у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2.

Провадження у справі у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, про надання дозволу

на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері закрито.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у зазначеній частині залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, враховуючи найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для надання ОСОБА_1 дозволу на тимчасовий виїзд за межі України з неповнолітньою донькою - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька - ОСОБА_2. Ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за межі України разом з матір'ю позбавляє неповнолітню ОСОБА_3 можливості провести відпочинок

та оздоровитися. Відповідачем не надано будь-яких доказів про те, як він хоче організувати відпочинок доньки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 12 лютого 2020 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито

та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Гульку Б. І.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для справи,

без врахування дійсних інтересів дитини та її права на безпеку, а висновки суду про те, що поїздка за межі України буде в інтересах дитини, має характер припущення і нічим не підтверджено. Судами безпідставно не взято до уваги лист Міністерства закордонних справ України від 26 серпня 2019 року № 71/ВКЗ/19-091-43209, в якому вказано, що поїздки до Російської Федерації

є небезпечними та закликає громадян України утримуватися від поїздок

до Російської Федерації, а також від слідування транзитом територією цієї держави. Вважає, що рекомендації Міністерства закордонних справ України громадянам України щодо небезпеки виїзду за кордон для відвідання Російської Федерації мали бути враховані при винесенні рішення, у першу чергу для захисту прав та інтересів малолітньої дитини, щодо якої вирішується питання про виїзд за кордон. Також судами не врахована правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, в якій зазначено, що сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня

2017 року (справа № 753/3589/17).

Від шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 100).

Позивач та відповідач проживають окремо, малолітня донька проживає разом з матір'ю, що не заперечується сторонами.

01 лютого 2018 року ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці - ОСОБА_3 надано нотаріально посвідчене запрошення до Російської Федерації від рідного брата позивача - ОСОБА_4 (а. с. 25-27).

ОСОБА_1 має намір вивести неповнолітню дитину - ОСОБА_3 на літній відпочинок для оздоровлення за межі України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка

не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише

за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або

в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Вказані Правила передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли

16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які

не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків

із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого

з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період,

з визначенням його початку й закінчення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному

та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок,

що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини

не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю, проти чого відповідач не заперечує, а також застосувавши положення статей 157, 161 СК України, зробив обґрунтований висновок,

що надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини з матір'ю без згоди батька за межі України до Російської Федерації без дозволу (згоди) батька дитини із зазначенням певного періоду, тобто з дня набрання судового рішення законної сили по 31 серпня 2019 року, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини. Також вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини за межі України разом з матір'ю позбавляє неповнолітню ОСОБА_3 можливості провести відпочинок та оздоровитися.

Посилання касаційної скарги на те, що судами безпідставно не взято до уваги лист Міністерства закордонних справ України від 26 серпня 2019 року № 71/ВКЗ/19-091-43209, наданого на запит його адвоката, у якому зазначено, що поїздки до Російської Федерації є небезпечними та закликає громадян України утримуватися від поїздок до Російської Федерації та від слідування транзитом територією цієї держави, а також, що судами не врахована правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 03 липня 2019 року

у справі № 643/1090/17, є безпідставними, оскільки позивачка отримала нотаріально посвідчене запрошення до Російської Федерації від її брата

ОСОБА_4, тобто зазначено місце перебування та мету перебування.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник