Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2019 року у справі №638/20596/16

Постанова

Іменем України

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 638/20596/16

провадження № 61-2482св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал схід 9",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Хайкіна В. М. від 08 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кіся П.

В., від 27 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал схід 9" (далі - ЖБК "Набережний квартал схід 9"), про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майна, зміну черговості спадкування.

В обґрунтування позову вказала, що в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року вона проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживанні вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, піклувались один про одного, проводили разом дозвілля, а також мали взаємні права та обов'язки, які притаманні чоловіку і дружині. Коли ОСОБА_3 у період з вересня 2014 року по день смерті тяжко хворів, не працював та не отримував доходів, вона піклувалася про нього, матеріально утримувала, оплачувала лікування, здійснювала догляд як особисто, так і шляхом найняття третіх осіб. У період проживання однією сім'єю вони за рахунок спільних коштів придбали автомобіль Тоуоtа Avensis та сплатили пайовий внесок у ЖБК "Набережний квартал схід 9" на загальну суму 264 550 грн згідно із договором від 17 січня 2015 року на будівництво квартири площею 40,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Єдиним спадкоємцем першої черги за законом є його матір ОСОБА_2.

За таких обставин позивач вважає, що є підстави, що надають їй право в порядку заміни черговості спадкування успадкувати майно (його частку), що належало померлому, нарівні зі спадкоємцем першої черги.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити факт сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року; визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як подружжя пайовий внесок у ЖБК "Набережний квартал Схід 9" в сумі 264 550 грн згідно договору від 17 січня 2015 року за № 216/1 та легковий автомобіль Тоуоtа Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за нею право власності на 1/2 частку вищенаведеного майна; а також змінити черговість одержання права на спадкування та надати ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року.

Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як подружжя пайовий внесок у ЖБК "Набережний квартал Схід 9" в сумі 264 550 грн згідно із договором від 17 січня 2015 року за №216/1 на будівництво квартири площею 40,7 кв. м, розташованої за будівельною адресою: АДРЕСА_1, та легковий автомобіль Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку пайового внеску у ЖБК "Набережний квартал Схід 9" в сумі 264 550 грн згідно із договором від 17 січня 2015 року за №216/1 та майнові права на отримання у власність за вказаним договором Ѕ частки квартири площею 40,7 кв. м, розташованої за будівельною адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку легкового автомобіля Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Змінено черговість одержання права на спадкування та надано ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час, а саме: спірних автомобіля та квартири. Крім того, у зв'язку доведенням позивачем факту надання спадкодавцеві матеріальної та іншої допомоги, яку він потребував за життя через тяжку хворобу, ОСОБА_1, яка є спадкоємцем четвертої черги, на підставі частини 2 статті 1259 ЦК України має право успадкувати спірне майно разом із спадкоємцем першої черги - матір'ю померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2018 року в частині зміни черговості одержання права спадкування та надання ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2, і у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, установивши факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року та придбання ними у цей період спірного майна за спільні кошти, на підставі статті 60 СК України дійшов правильного висновку про визнання цього майна їх спільною сумісною власністю в рівних частках.

Наявні у справі медичні документи та показання свідків не свідчать про те, що ОСОБА_3, який страждав тяжкою хворобою, перебував у безпорадному стані, не міг себе самостійно обслуговувати, а отже позивачем не доведена наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 1259 ЦК України, для одержання права як спадкоємця четвертої черги на спадщину разом із відповідачем як спадкоємцем першої черги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майна та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих на підтвердження факту сумісного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. За відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно народжених дітей, спільно нажитого нерухомого майна, доказів ведення спільного господарства, а також наявність різних місць реєстрації місця проживання, встановлення судами зазначеного факту є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, суди безпідставно віднесли спірний автомобіль та квартиру до спільного майна подружжя, не врахувавши об'єм придбаного вказаними особами у зазначений період майна, зокрема придбання позивачем двох автомобілів та внесення пайового внеску у сумі 514 150 грн та неправильно встановивши джерела набуття спірного майна, чим порушили право відповідача на мирне володіння своїм майном як спадкоємцем першої черги після смерті сина.

Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами позовних вимог про зміну черговості спадкування, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність оскаржуваних судових рішень у цій частині не перевіряється судом касаційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями 30 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із видатковою накладною №1-00003025 від 29 листопада 2012 року ОСОБА_3 придбав автомобіль Тоуоtа Avensis реєстраційний номер НОМЕР_1 за ціною 223 706
грн.

На праві власності ОСОБА_3 належав також автомобіль Тоуоtа Corola, реєстраційний номер НОМЕР_2, придбаний за договором купівлі-продажу №0111/03/09 від 12 березня 2009 року.

Відповідно до довідки ЖБК "Набережний квартал Схід 9" від 14 грудня 2016 року ОСОБА_3 дійсно є асоційованим членом ЖБК та згідно із укладеним договором про сплату пайових внесків №216/1 від 17 січня 2015 року сплатив пайовий внесок у повному обсязі у розмірі 264 550 грн. Платежі здійснювались згідно із додатком №1 до договору в наступному порядку: 19 січня 2015 року - 83 000 грн, 20 лютого 2015 року - 96 000 грн, 20 березня 2015 року 95 300 грн.

Згідно із довідкою про доходи ОСОБА_3 працював у Харківському державному авіаційному підприємстві, займаючи посаду лікаря-стоматолога, та за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2016 року отримав загальну суму доходу у розмірі 131 280,10 грн.

Між ОСОБА_3 та банківськими установами (ПАТ "Дельта Банк ", АКБ "Базис") укладались договори банківських рахунків, зокрема № 63904 від 24 січня 2008 року, № 38564 від 08 квітня 2009 року, № 2630/46/63325 від 05 вересня 2008 року, № 009-20101-100813 від 10 серпня 2013 року, № 003-20516-060214 від 06 лютого 2014 року, на загальну суму 69 848,13 грн.

У матеріалах справи є фото з домашнього альбому, на яких є спільні світлини ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1, а також з її доньками.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 працювала у Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги імені проф. О. І.

Мещанінова, займаючи посаду лікаря, та за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року отримала 42 270,86 грн; за період з 01 січня 2012 року по 31грудня 2012 року - 56 649,01 грн, з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2013 року 34 800,30 грн.

Крім того, ОСОБА_1 працювала у комунальному закладі з охорони здоров'я "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", на посаді лікаря. Загальна сума її доходу за період з 01 жовтня 2013 року по 31грудня 2013 року становить 17 304,59 грн; за період з 01 cічня 2014 року по 31 грудня 2014 року - 56 887,22 грн; за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 рік - 75 473,16 грн; за період з 01 січня 2016 року по 30 листопада 2016 року - 79 832,22 грн.

Довідкою від 02 вересня 2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 працювала у амбулаторно-діагностичному відділенні ТОВ "Боріс" м. Харкова на посаді лікаря невідкладної бригади.

Як вбачається із інформації комунального закладу охорони здоров'я "Обласний центр медико-соціальної експертизи" від 13 грудня 2017 року за вих. № 43862 ОСОБА_3 був оглянутий обласною медико-соціальної комісією №1 08 червня 2016 року і йому встановлена ІІ група інвалідності. На момент огляду згідно із наданою копією трудової книжки ОСОБА_3 працював лікарем-стоматологом, з його слів середньомісячна заробітна плата складала 1 700 грн.

При цьому в акті огляду обласної медико-соціальної комісії № 511 від 08 червня 2016 року у розділі "Житлово-побутові умови, склад сім'ї" зі слів ОСОБА_3 зазначено: "Однокімнатна квартира, холостий, громадянська жінка, діти 17 і 14 років" (а. с. 148-149, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 статтею 74 СК України.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.

Вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме: спірних автомобіля та квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно купувалося саме за кошти ОСОБА_3 не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та цим доводам вже була надана оцінка судами попередніх інстанцій. Відповідач не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних стосунків.

За таких обставин безпідставними є аргументи касаційної скарги про порушення права відповідача на мирне володіння своїм майном як спадкоємцем першої черги після смерті сина. При цьому суди попередніх інстанцій захистили спадкові права відповідача, відмовивши у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до незгоди заявника із висновками судівта переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Враховуючи викладене, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблено обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на Ѕ частину майна на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

При цьому суди надали належну правову оцінку доказам, що свідчать про стабільний та значно вищий ніж у ОСОБА_3 дохід ОСОБА_1; фотокарткам, що підтверджують проведення вказаними особами дозвілля та відпочинку разом; показанням свідків, які підтвердили наявність між позивачем та ОСОБА_3 відносин, що виражались у взаємній любові, повазі, взаєморозумінні та взаємодопомозі, що є моральною основою шлюбу, а також іншим доказам, які у їх сукупності свідчать про перебування зазначених осіб у фактичних шлюбних відносинах.

Разом із тим суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара