Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2018 року у справі №162/471/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 162/471/17

провадження № 61-14236св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно Оласюк Микола Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року у складі судді Невара О. В., та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно Оласюк М. М., про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсними свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що 21 серпня 1997 року за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори, в. о. нотаріуса Любешівської державної нотаріальної контори, придбано у ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 1500 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1. Державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ № 0046-1 нотаріусом при укладенні договору купівлі-продажу було долучено до архівної справи щодо реєстрації вказаного договору. Через деякий час позивач на даній земельній ділянці побудував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, право власності на які зареєстрував у встановленому законом порядку. З моменту придбання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку ОСОБА_1 постійно проживає за вказаною адресою та здійснював всі права власника щодо даної земельної ділянки, яка призначена для обслуговування житлового будинку.

08 квітня 2014 року позивач звернувся до Любешівського РВВ ВРФ ДП "Центр ДЗК" із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою на вказану земельну ділянку. Після виготовлення зазначеної технічної документації та її погодження з відповідними службами у встановленому законом порядку ОСОБА_1 подав її до відділу ДЗА в Любешівському районі для внесення відомостей про нього, як власника земельної ділянки, до автоматизованої системи державного земельного кадастру та надання витягу з державного земельного кадастру для подальшої реєстрації за ним права власності в реєстраційній службі Любешівського РУЮ, однак позивачу 16 червня 2014 року в цьому було відмовлено. Як підставу відмови зазначено п. 115 постанови КМУ "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" № 1051 від 17 жовтня 2012 року, оскільки державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ № 0046-1 оформлено на відповідача ОСОБА_2. В зв'язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1, вбачаючи в діях ОСОБА_2 ознаки шахрайських дій, звернувся з відповідною заявою до Любешівського РВ УМВС.

Постановою про закриття кримінального провадження від 27 серпня 2014 року підтверджується, що в 1997 році на ім'я ОСОБА_2 виготовлявся технічний звіт по видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії ВЛ № 0046-1 на земельну ділянку, площею 0,1500 га, що знаходиться в смт. Любешів (кадастровий номер 0723155100:01:001:0973). За аналогічним кадастровим номером в 2013 році Любешівським РВВ ВРФ ДП "Центр ДЗК" на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено технічну документацію на вказану земельну ділянку, в якій наявний дублікат Державного акту на право приватної власності на землю серії ВЛ № 0046-2, після чого відповідач зареєструвала за собою право власності на зазначену земельну ділянку. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 17 травня 2016 року та ухвалою апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом скасування відповідного рішення (рішень) державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на дану земельну ділянку та відповідного запису у Поземельній книзі (в паперовій та електронній формі), а також визнання за ОСОБА_1 права на внесення в базу даних АС ДЗК відомостей про нього, як власника земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, площею 1500 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1, придбаної за договором купівлі-продажу від 21 серпня 1997 року з одночасним правом на отримання витягу з ДЗК для реєстрації права власності, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив:

визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, яка знаходиться по АДРЕСА_1;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, яка знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом скасування відповідних рішень про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку після її поділу за ОСОБА_2, прийнятих державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3 30 травня 2014 року за № 13442928 та № 13439405;

скасувати і визнати недійсними свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 від 30 травня 2014 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року, позов задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М.

М. № 13442928 та № 13439405 від 30 травня 2014 року про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 на території Любешівської селищної ради Волинської області.

Визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_1 від 30 травня 2014 року, видані на підставі рішень реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М. М. № 13442928 та № 13439405 від 30 травня 2014 року про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 на території Любешівської селищної ради Волинської області.

Визнано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,15 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 640,00 грн. судових витрат.

Стягнуто з відповідача на рахунок УДКСУ у Маневицькому районі 1 280,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідачем ОСОБА_2 відповідно до статті 60 ЦПК України будь-яких заперечень на позовні вимоги ОСОБА_1 станом на час розгляду справи не подано. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0.1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, відповідають вимогам ст. 392 ЦК України, а тому підлягають до задоволення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2, оформляючи на своє ім'я право власності на земельну ділянку, яку вона у 1997 році відчужила на користь позивача ОСОБА_1 і на якій позивач ОСОБА_1 у встановленому порядку побудував житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, діяла недобросовісно та всупереч вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач при зверненні до суду на підставі статті 392 ЦК України не був власником спірних земельних ділянок, оскільки право власності на ці земельні ділянки на той час було зареєстровано за відповідачем.

Право власності на спірні земельні ділянки відповідача виникло на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі № 11383/13/876, відповідно до якої було визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції від 19 липня 2013 року про відмову у державній реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та було зобов'язано державного реєстратора зареєструвати право власності на цю земельну ділянку. Тому вважає, що скасування права власності на спірні земельні ділянки відповідача без скасування рішення суду, на підставі якого таке право власності виникло, є недопустимим і є порушенням її права власності. Крім того, постанова суду апеляційної інстанції не містить аналізу її доводів, викладених в апеляційній скарзі, а містить лише загальні висновки суду апеляційної інстанції про правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, що є порушенням норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року без змін.

Відзив мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято правильне рішення, на підставі належних та допустимих доказів, дослідження обставин справи було проведено в повному обсязі, шляхом долучення до матеріалів справи та огляді всіх доказів, прийнятті аргументів всіх учасників справи, а також у відповідності до норм ЦПК України, з врахуванням при дослідженні матеріалів взаємного зв'язку доказів та обставин справи у їх сукупності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Зупинено виконання заочного рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 162/471/17 надійшли до Верховного Суду та 14 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 18 червня 1997 року ОСОБА_2 отримала у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,15 га на підставі рішення Любешівської селищної ради Народних депутатів Любешівського району Волинської області № 70 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування".

22 липня 1997 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ № 0046-1, яка розташована в АДРЕСА_1, землю передано для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

21 серпня 1997 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 1500 кв. м., яка розташована на землях, що знаходяться у віданні Любешівської селищної Ради.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За змістом статті 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 3 статті 18 ЗК України, у редакції 1991 року, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

14 вересня 1998 року на підставі укладеного договору купівлі - продажу земельної ділянки був складений акт про винесення в натурі меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 1997 року.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що "відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення".

Виходячи з викладеного, підстави для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку за позивачем відсутні, оскільки він є власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу.

В іншій частині доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського РУЮ Колайчука І. М. про визнання протиправними дій, скасування рішення про відмову у державній реєстрації, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року скасовано. Постановлено визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського РУЮ Колайчука І. М. № 4120157 від 19 липня 2013 року про відмову у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська обл., Любешівський район, смт.

Любешів, кадастровий номер земельної ділянки 0723155100:001:0973; зобов'язати державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська обл., Любешівський район, смт. Любешів, кадастровий номер земельної ділянки 0723155100:001:0973 у відповідності до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ 22 червня 2011 року №703. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до частин 4 , 5 статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Під час розгляду адміністративної справи ОСОБА_1 участі не приймав, тому мав право у загальному порядку, під час розгляду даної справи, спростувати обставини, встановлені стосовно ОСОБА_2.

Отже, доводи касаційної скарги в частині незастосування судами преюдиції є необгрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині визнання права власності ухвалені з порушенням норм матеріального та без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішенняв частині визнання права власності скасувати, в задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовити, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за апеляційної скарги у розмірі 2112,00 грн, за подання касаційної скарги у розмірі 2560,00 грн. З урахуванням того, що касаційна скарга задоволена частково, то із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати на сплату судового збору понесені в апеляційній та касаційній інстанціях в розмірі 1984 грн (704,00 грн + 1280,00 грн).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року було зупинено виконання судових рішень до закінчення касаційного провадження, в нескасованій частині належить поновити їх

Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416,436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року в частині визнання права власності скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

В іншій частині заочне рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 рокузалишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 року в частині задоволення позову про скасування рішеннядержавного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М. М. № 13442928 та № 13439405 від 30 травня 2014 року про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 на території Любешівської селищної ради Волинської області; визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_1 від 30 травня 2014 року, видані на підставі рішень реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області Оласюка М. М. № 13442928 та № 13439405 від 30 травня 2014 року про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 на території Любешівської селищної ради Волинської області.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1984,00 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Маневицького районного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року та постанова апеляційного суду Волинської області від 18 січня 2018 рокув скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук