Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.09.2019 року у справі №760/4457/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 760/4457/17

провадження № 61-28494св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року у складі судді Оксюти Т. Г. та рішення Апеляційного суду м.

Києва від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Шебуєвої В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан в період з 29 червня 1984 року по 27 квітня 1986 року, з 28 лютого 1985 року по 27 квітня 1986 року. При виконанні службового обов'язку позивач отримав множинне вогнепальне осколкове поранення правої гомілки та плеча, що призвело до погіршення його здоров'я. Позивач змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Зазначив, що перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення, але в подальшому, з кожним роком, стан здоров'я тільки погіршується. Внаслідок сильного хвилювання під час проходження служби в нього розвився невроз, наслідком якого є нестабільний артеріальний тиск, який постійно різко підвищується, що супроводжується головними болями, нудотою, ріжучими болями в області серця. Окрім цього, позивач отримав значні ушкодження спини та нижніх кінцівок, внаслідок чого страждає на набряки нижніх кінцівок.

У зв'язку з цим, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання.

Заробітна плата позивача була основним засобом існування його родини, а на пенсію забезпечити себе та свою родину, навіть самим необхідним, є неможливим.

Таким чином, просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року позов задоволено частково; стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у 1985 році, при виконанні службових обов'язків у Демократичній Республіці Афганістан, позивач отримав вогнепальне осколкове поранення, йому встановлена третя група інвалідності, що є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Моральну шкоду має відшкодувати держава в особі Міністерства оборони України.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено; рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, щозаконодавством України не передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час бойових дій на території інших держав. Крім того, відсутні докази протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України по відношенню до позивача, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та діями відповідача.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 760/4457/17 та матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 28 лютого 1985 року по 27 квітня 1986 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської Армії у період бойових дій.

Відповідно до довідки Глухівсько-Ямпільського об'єднаного міського військового комісаріату Сумської області від 16 лютого 2012 року № 11 вказана служба підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць за три місяці.

Відповідно до довідки Глухівсько-Ямпільського об'єднаного міського військового комісаріату Сумської області від 16 лютого 2012 року № 12, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій згідно із пунктом 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до архівної довідки архіву воєнно-медичних документів військово-медичного музею Міноборони Росії від 30 серпня 2007 року №6/3/3/0-310, ОСОБА_1 11 липня 1985 року отримав множинне вогнепальне осколкове поранення правової гомілки та плеча, з приводу чого знаходився на лікуванні ОмедБ в/ч 93977 (Шинданд) з 11 липня 1985 року по 15 липня 1985 року. Після лікування відбув у частину. Поранення отримав під час бойової операції.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол від 24 лютого 2012 року № 287), вищевказане поранення призвело до розвитку наслідків перенесеної контузії головного мозку у вигляді захворювань: "Стійких наслідків перенесеної ЗЧМТ (контузії 1985 року), дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ст. з астено-невротичним, цефалгічним синдромами, ІХС, дифузний кардіосклероз СНІ, ФКІ, ГБ ІІ ст".

25 грудня 2012 року позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правовою підставою пред'явленого позову позивач визначив положення статей 23, 170, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Наведене свідчить про те, що позивач вважає, що між сторонами справи існують цивільні відносини, а з факту порушення певних належних йому цивільних прав та інтересів випливає право на заявлений цивільний позов. Для такої оцінки відсутні правові підстави.

За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За загальним правилом пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Під час з'ясування наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої особі у цивільних відносинах, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Як зазначає позивач, шкоду його здоров'ю завдано під час перебування на військовій службі у Збройних Силах СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан.

Відносини, пов'язані з проходженням військової служби у Збройних Силах СРСР, за усіма критеріями статті 1 ЦК України не є цивільними, оскільки не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (відокремленості) їх учасників.

За часовим критерієм шкоду позивачу завдано за існування іншої держави, яка приймала імперативно-владні розпорядження щодо прийняття його на військову службу, її проходження та щодо інших умов перебування на ній. Держава Україна не взяла на себе обов'язок на рівні законодавчого акта відповідати за усіма цивільними за своєю природою зобов'язаннями іншої держави, СРСР, а так само не відповідає за іншими зобов'язаннями названої країни, якщо про інше не зазначено в такому спеціальному законі.

Ураховуючи, що відносини за участю позивача не є цивільними, неможливо поширити на них правила пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо поширення його положень на ті права і обов'язки, що виникли після набрання ЦК України чинності.

Верховним Судом ураховано, що відносини за участю позивача не є цивільними, а є відносинами, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, до таких відносин цивільне законодавство застосовується виключно в тому випадку, якщо це встановлено законом (частина 2 статті 1 ЦК України). За відсутності окремої вказівки, що має міститися в спеціальному законі, правила цивільного законодавства не підлягають субсидіарному застосуванню до відносин, які не є цивільними за своєю правовою природою, в тому числі за участю позивача.

Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", користуються правами і пільгами, передбаченими цими законами, в тому числі мають право на компенсаційні та інші виплати, пов'язані із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров'я (1985 рік), не містило положень щодо обов'язку держави відшкодувати моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди, яка пов'язана з отриманням травми і захворювання під час проходження військової служби у Збройних Силах СРСР на Міністерство оборони України, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності відповідача та про причинний зв'язок між моральною шкодою позивача і протиправними діями Міністерства оборони України.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 333/851/17-ц (провадження № 61-27335св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 334/2836/17 (провадження № 61-39158св18) та від 19 вересня 2018 року у справі № 320/3124/17 (провадження № 61-7412св18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2,3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте, надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Посилання в касаційній скарзі на статтю 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як на підставу для відшкодування моральної шкоди є безпідставним, оскільки причини, які викликали захворювання позивача мали місце до набрання чинності статтю 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (1985 рік).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов