Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.06.2019 року у справі №477/2358/18

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 477/2358/18

провадження № 61-10526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, Мішково-Погорілівська сільської рада Вітовського району Миколаївської області,

треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 482338300:10:000:0146 площею 0,17 га для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, Мішково-Погорілівська сільська рада. Державна реєстрація речового права здійснена 28 квітня 2016 року.

Рішенням Мішково-Погорілівська сільської ради від 16 листопада 2004 року № 5 ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,16 га на АДРЕСА_1, видано на його ім'я Державний акт ЯА № 545133.

Рішенням державного реєстратора № РВ-4800252302017 ОСОБА_2 відмовлено у реєстрації його прав як власника щодо зазначеного майна у зв'язку з перетином переданої у його власність земельної ділянки із земельними ділянками, що належать ОСОБА_1 та третім особам: ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Вважала, що оскаржуване рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 16 листопада 2004 року та виданий на його підставі Державний акт порушують права позивача на земельну ділянку, враховуючи те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення була передана ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку без зміни цільового призначення земель, а тому існують підстави для визнання незаконним та скасування рішення ради.

Посилаючись на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Мішково-Погорілівської сільської Вітовського району Миколаївської області ради від 16 листопада 2004 року № 5 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,16 га на АДРЕСА_1;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №545133, виданий Мішково-Погорілівською сільською радою 07 вересня 2005 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського (колишня назва Жовтневий) району Миколаївської області від 16 листопада 2004 року № 5, у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,16 га на АДРЕСА_1.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №545133, виданий Мішково-Погорілівською сільською радою

07 вересня 2005 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,16 га на АДРЕСА_1, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010501500903201438.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позову, оскільки земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_2, має значні перетини із належною позивачу земельною ділянку. Передана земельна ділянка для обслуговування житлового будинку із земель сільськогосподарського призначення без додержання вимог статей 21, 22 ЗК України, а тому оскаржуване рішення сільської ради є незаконним та підлягає скасуванню.

ПостановоюМиколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 березня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано непропорційним та незаконним втручанням у право особи на власність, оскільки позбавлення права власності ОСОБА_2 на землю, яким він був наділений задовго до набуття позивачем відповідного права з мотивів порушення процедури виділення землі та повноважень компетентного органу та перерозподіл цього права через 14 років на користь іншої фізичної особи, є недопустимим.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

24 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 березня 2019 року. При цьому посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, застосував положення Європейської Конвенції, які застосуванню не підлягали, та вийшов за межі позовних вимог, а відтак - своїх повноважень, посилаючись на недобросовність ОСОБА_1 як набувача земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу подано не було.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

10 червня 2019 року справа № 477/2358/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши всі аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи

Відповідно до рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 16 листопада 2004 року № 5, за заявами громадян, на підставі статей 81, 118, 121 Земельного кодексу України, у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлових будинків і господарських споруд, надано дозвіл землевпорядній організації виготовлення технічної документації (а. с. 12).

На підставі вказаного рішення 07 вересня 2005 року на ім'я ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, розробленої за договором від 18 листопада 2005 року (тобто після прийнятого рішення про передання земельної ділянки у власність), вказана земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення. Межі земельної ділянки встановлені лише 18.08.2005 року. (а. с. 36-57).

У 2017 році ОСОБА_2 звернувся із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, проте рішенням державного реєстратора від 27 квітня 2017 року у внесенні відомостей (змін до них) ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку з перетином вказаної земельної ділянки із земельними ділянками за кадастровим номером 482338300:10:000:0144 площа співпадіння 13,1733 %; земельною ділянкою 482338300:10:000:0146 площа співпадіння 36,0948%; земельною ділянкою 482338300:10: 000:0143 площа співпадіння 42,4473 % (а. с. 14).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:10:000:0144 площею 0,17 га, дата реєстрації 01 квітня 2016 року, за призначенням - для індивідуального садівництва, на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року, укладеного з ОСОБА_1 як продавцем, належить ОСОБА_3 (а. с. 9).

За аналогічною Інформаційною довідкою № 117445740, земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:10:000:0143 площею 0,2118 га, дата реєстрації 01 квітня 2016 року, за призначенням - для індивідуального садівництва, на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року, укладеного з ОСОБА_1 як продавцем, належить ОСОБА_4 (а. с. 10).

За Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:10:000:0146 площею 0,17 га, дата реєстрації 01 квітня 2016 року, за призначенням - для індивідуального садівництва, належить ОСОБА_1 (а. с. 11).

Судами встановлено, що вказані земельні ділянки (належні позивачу та третім особа), раніше входили до складу однієї земельної ділянки за кадастровим номером 4882338300:10:000:0130, переданої у власність ОСОБА_1 Головним управління Держземагентства у Миколаївській області в 2014 році із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, розпорядженням Жовтневої районної державної адміністрації від 05 січня 2016 року змінено цільове призначення даної земельної ділянки на індивідуальне садівництво. Проведено поділ даної ділянки та новим присвоєно кадастрові номери: 4882338300:10:000:0146,4882338300:10:000:0143 та 4882338300:10:000:0144.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, що переглядається, встановлено, що звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, ОСОБА_1 посилалася на порушення рішенням органу місцевого самоврядування її існуючого на час звернення до суду права власності на земельну ділянку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:10:000:0146, площею 0,17 га. Реєстрація права власності була проведена 01 квітня 2016 року. Разом із тим, право власності на суміжну земельну ділянку, що належить ОСОБА_2, підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 545133 від 07 вересня 2005 року, що був виданий на підставі рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 16 листопада 2004 року № 5, тобто ОСОБА_2 отримав право власності на земельну ділянку раніше.

Таким чином, на момент винесення спірного рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 16 листопада 2004 року № 5, яким у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлових будинків і господарських споруд, права позивача ОСОБА_1 як власника суміжної земельної ділянки, порушено не було.

Судами встановлено, що з часу передачі землі у власність пройшло більше 13 років, протягом яких органи чи посадові особи уповноважені на здійснення контролю за використанням земель та нагляду за містобудівною діяльністю, будь-яких вимог до відповідача з приводу не освоєння земельної ділянки, порушення саме ним порядку набуття землі у власність або порушення компетенції органу, який надав її у власність, не заявляли.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з недоведеністю її порушеного права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення Європейської Конвенції, які застосуванню не підлягали, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 5 ЗК України передбачено принципи земельного законодавства, з-поміж яких, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позбавлення права власності ОСОБА_2 на землю, яким він був наділений задовго до набуття позивачем відповідного права з мотивів порушення процедури виділення землі та повноважень компетентного органу та перерозподіл цього права через 14 років на користь іншої фізичної особи, при тому, що мова йде про землю, яка перебуває в межах сформованого сільською радою будівельному кварталі для житлового будівництва та відповідно до опорного та проектного плану села Мішково-Погорілове Вітовського району увійде до території цього села, безумовно буде свідчити про непропорційне та незаконне втручання в права людини.

Належним чином оцінивши надані сторонами докази, враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ та принцип непорушності права власності, суд апеляційної інстанцій зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров