Історія справи

Постанова

Іменем України

30 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 242/1439/17

провадження № 61-28556св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року у складі судді Черкова В. Г. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Соломахи Л. І., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (далі - УСЗН Селидівської міської ради) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення переплаченої суми щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 18 листопада 2015 року до 17 січня 2016 року, з 18 січня 2016 року до 17 березня 2016 року, з 18 березня 2016 року до 16 травня 2016 року та з 23 травня 2016 року до 30 року 2016 року у розмірі 12 584,60 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в УСЗН Селидівської міської ради й на підставі його заяви управлінням було призначено грошову допомогу на періоди з 18 листопада 2015 року до 17 січня 2016 року у розмірі 1 516,00 грн на місяць, з 18 січня 2016 року до 17 березня 2016 року - 1 295,00 грн, з 18 березня 2016 року до 30 квітня 2016 року - 1 074,00 грн, з 01 травня 2016 року до 16 травня 2016 року - 1 130,00 грн, з 23 травня 2016 року до 16 листопада 2016 року - 1 130,00 грн.

У заяві про надання допомоги ОСОБА_4 зазначив, що у членів його сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної організації немає. Проте під час перевірки встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року ОСОБА_4 має у власності квартиру, розташовану на підконтрольній Україні території, зокрема, на АДРЕСА_1.

Оскільки відповідач подав недостовірну інформацію щодо наявності у нього нерухомого майна у власності, 28 жовтня 2016 року начальником УСЗН Селидівської міської ради прийняло рішення про утримання з нього надмірно отриманих коштів.

Посилаючись на те, що добровільно відповідач повернути ці кошти не бажає, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року у задоволенні позову УЗСН Селидівської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, застосувавши положення статей 1, 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», статей 1, 4, 10, 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», пунктів 2, 5, 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 (у редакції на момент виникнення спірних відносин, далі - Порядок № 505), виходив із недоведеності факту подачі відповідачем документів з недостовірними відомостями щодо відсутності у нього у власності житлового приміщення, розташованого у регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. Призначена УСЗН Селидівської міської ради матеріальна допомога сплачувалась ОСОБА_4 правомірно.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 серпня 2017 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що адресна матеріальна допомога нараховувалась ОСОБА_4 як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства. Місто Українськ, на території якого розташована належна цому квартира, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, УСЗН Селидівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_4 переплаченої щомісячної адресної допомоги.

УСЗН Селидівської міської ради посилається на те, що відповідно до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 1085 (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р) місто Українськ не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Оскільки відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, він не мав права на отримання грошової допомоги.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у якому просить залишити без змін судові рішення судів попередніх інстанцій як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що суди всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 242/1439/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та 18 листопада 2015 року звернувся до УСЗН Селидівської міської ради з заявою, в якій просив призначити щомісячну адресну допомогу для покриття витрат, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому, зазначав, що у будь-кого з членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції, немає.

Рішенням УСЗН Селидівської міської ради від 05 лютого 2016 року про призначення допомоги переміщеним особам на проживання ОСОБА_4 грошову допомогу на період з 18 листопада 2015 року до 17 січня 2016 року у розмірі - 1 295,00 грн, з 18 березня 2016 року до 16 травня 2016 року - 1 074,00 грн.

Рішеннями про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 16 травня 2016 року та 02 липня 2016 року УСЗН Селідівської міської ради призначено ОСОБА_4 грошову допомогу на період з 01 травня 2016 року до 16 травня 2016 року у розмірі 1 130,00 грн на місяць та з 23 травня 2016 року до 16 листопада 2016 року - 1 130 грн відповідно.

Відповідно до довідки УСЗН Селидівської міської ради переплата отриманої ОСОБА_4 допомоги за вказаний вище період становить 12 584,60 грн.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України (пункт 1 статті 1 цього ж Закону).

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, серед яких зазначено також і місто Українськ.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку № 505, у редакції, що діяла до 03 червня 2017 року, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Установивши, що місто Українськ Донецької області, на території якого розташована належна ОСОБА_4 квартира, не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення з нього надмірно виплачених грошових коштів, оскільки адресна матеріальна допомога нараховувалась відповідачу як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, а тому не мав права на отримання грошової допомоги, є необґрунтованими, оскільки ці доводи не мають правового значення для вирішення даної справи. Відповідно до змісту абзацу 1 пункту 6 Порядку № 505 (в редакції, яка діяла на час здійснення виплат відповідачу) підставою не виплати та не призначення грошової допомоги є факт наявності у будь-кого з членів сім'ї житла, що не розташовано на тимчасово окупованій території України, на лінії зіткнення і в районах проведення антитерористичної операції.

Оскільки ОСОБА_4 має у власності лише житлове приміщення, що знаходиться в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, він мав право на підставі Порядку № 505 у спірний період отримувати грошову допомогу.

При цьому, необхідно зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 абзац 2 пункту 6 Порядку № 505 було викладено в новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Однак вказана редакція Порядку № 505 не була чинною у період виплати відповідачу грошової допомоги, тому факт перебування у власності ОСОБА_4 квартири, що знаходиться на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не впливав на законність призначення йому допомоги у період з 18 листопада 2015 року до 16 листопада 2016 року.

Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 29 серпня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат