Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №752/12890/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/12890/21

провадження № 61-11506св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сердюка В. В.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргою на дії приватного виконавця.

Скаргу обґрунтував тим, що 09 вересня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д. А. (далі - приватний виконавець Гненний Д. А.) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі постановленої Голосіївським районним судом міста Києва ухвали від 20 січня 2022 року про затвердження мирової угоди, укладеної 26 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у справі № 752/12890/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, визнання частини майна особистою приватною власністю, поділ спільного майна подружжя, визнання грошового зобов`язання спільним сумісним зобов`язанням подружжя та його врахування при поділі майна.

Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 встановив, що ухвала суду про затвердження мирової угоди від 20 січня 2022 року не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а саме у порушення вимог пункту 7 частини першої статті 4 цього Закону в ухвалі не зазначено строк її пред`явлення до виконання, у зв`язку з чим вказана ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом.

Крім того, звертав увагу, що у постанові про відкриття виконавчого провадження та у всіх наступних постановах приватним виконавцем зазначена дата постановлення ухвали 12 серпня 2022 року, а не 20 січня 2022 року.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, а тому повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законом відомості, зокрема, щодо сторін, умов, розміру і строків виконання зобов`язань сторонами, однак реквізитів, встановлених для виконавчого документа, ухвала не містить.

Посилаючись на наведене, просив суд:

? визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця

Гненного Д. А. про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1

від 09 вересня 2022 року;

? визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця

Гненного Д. А. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні;

? визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця

Гненного Д. А. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні;

? визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця

Гненного Д. А. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні;

? зобов`язати приватного виконавця Гненного Д. А. повернути стягувачу виконавчий документ, а саме ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року, без прийняття до виконання.

Короткий зміст ухвали та додаткової ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Гненного Д. А., заінтересована особа - ОСОБА_2 , залишено без задоволення.

Провадження в частині вимог скарги про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця Гненного Д. А. про стягнення з боржника основної винагороди від 09 вересня 2022 року та визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця Гненного Д. А. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 09 вересня 2022 року закрито.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції мотивував судове рішення тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження та інші постанови приватного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», вся інформація для ідентифікації сторін виконавчого провадження в постанові наведена.

Щодо не зазначення в ухвалі строку пред`явлення її до виконання та помилково зазначеної в постанові дати постановлення ухвали судом, суд першої інстанції вказав, що строк пред`явлення виконавчих документів до виконання визначений частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», а саме протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Помилкове зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження дати постановлення ухвали судом не тягне за собою незаконності самої постанови, оскільки відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, прийнятих у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що приймається відповідна постанова.

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині зобов`язання приватного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, суд вказав, що не має права зобов`язувати виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Закриваючи провадження в частині вимог скарги про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця Гненного Д. А. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні та стягнення витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні, місцевий суд вказав, що до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Додатковою ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року заяву приватного виконавця Гненного Д. А. про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Стягуючи понесені витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/9215/15, викладений у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року, та зазначив, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Заявник та його представник до суду клопотань про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу не подавали, та виходячи з обсягу та складності справи, предмета спору, адвокатом Пахолком Т. П. на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 04 серпня 2021 року був виконаний відповідний обсяг роботи в інтересах приватного виконавця Гненного Д. А., а тому суд дійшов висновку, що обумовлена сторонами сума правничої допомоги відповідає як складності справи, так і її обсягу, а також кількості часу, необхідного та достатнього для її виконання.

Короткий зміст постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та додаткову ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року залишено без задоволення, а судові рішення залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року набрала законної сили 07 лютого 2022 року, пред`явлена стягувачем до виконання 08 вересня 2022 року, тобто в межах встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин апеляційний суд виснував, що відсутність у виконавчому документі строку пред`явлення його до виконання не перешкоджала приватному виконавцю самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред`явлення цього виконавчого документа до виконання та відкрити виконавче провадження. Відсутність в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року строку пред`явлення її до виконання не є підставою для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження та інших постанов, прийнятих приватним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, протиправними та їх скасування, оскільки зазначення в ухвалі дати набрання законної сили 07 лютого 2022 року та пред`явлення її до виконання стягувачем 08 вересня 2022 року є достатнім для висновку, що виконавчий документ пред`явлений у межах встановленого законом строку.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що приватним виконавцем Гненним Д. А. неправильно зазначено реквізити ухвали суду, на підставі якої здійснюється стягнення за виконавчим документом, а саме зазначено, що ухвала постановлена Голосіївським районним судом міста Києва 12 серпня 2022 року, апеляційний суд вказав, що зі змісту постанови приватного виконавця від 09 вересня 2022 року про відкриття виконавчого провадження та в інших постановах зазначено назву документа, на підставі якого здійснюється виконавче провадження (виконавчий документ) - «ухвала № 752/12890/21» та дату видання цього документа - «12 серпня 2022 року». Тобто поняття «дата видання ухвали як виконавчого документа» є відмінним від поняття «дата постановлення ухвали». Датою постановлення ухвали є 20 січня 2022 року, а датою видання ухвали (як виконавчого документа) є 12 серпня 2022 року, що і було зазначено приватним виконавцем у постановах.

Крім того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те,

що вимоги скарги в частині скасування постанов приватного виконавця Гненного Д. А. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні та стягнення витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні від 09 вересня 2022 року, з урахуванням положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають оскарженню до відповідного адміністративного суду.

Залишаючи без змін додаткову ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року про стягнення витрат, понесених приватним виконавцем на правничу допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що оцінивши наданий адвокатом обсяг послуг, виконаних робіт та затраченого часу, місцевий дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Гненного Д. А. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, та зазначив, що такі витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2023 року заяву представника приватного виконавця Гненного Д. А. адвоката Пахолка Т. П. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д. А. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватних виконавцем Гненним Д. А. у суді апеляційної інстанції, взяв до уваги клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу, врахував складність справи, і обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумність судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру та обставини справи, та дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру до 5000,00 грн.

Апеляційний суд також взяв до уваги те, що адвокат Пахолок Т. П. представляв інтереси приватного виконавця Гненного Д. А. на всіх стадіях розгляду справи. У зв`язку з цим його позиція на всіх стадіях розгляду справи суттєво не відрізнялася, доводи відзиву на апеляційну скаргу є ідентичними доводам заперечення на скаргу на рішення приватного виконавця Гненного Д. А. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, поданих ним під час розгляду справи в суді першої інстанції. Під час апеляційного перегляду справи представник брав участь в одному судовому засіданні, предметом спору є скарга на дії приватного виконавця, що не є складною категорією справ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 липня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, уточнивши свої вимоги та посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилається на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року прийняті у зв`язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року не містить інформації про те, що ОСОБА_1 є боржником, а ОСОБА_2 є стягувачем, оскільки такі обов`язкові вимоги виконавчий документ має містити згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Вказує що суд апеляційної інстанції не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 796/165/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19. Наголошує, що в уточненій редакції апеляційної скарги заявник указував на те, що з метою виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року ОСОБА_2 повинна була отримати виконавчий документ, однак апеляційний суд не дослідив ці обставини, чим порушив вимоги пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України та не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17. Звертає увагу, що суди не дослідили усіх матеріалів скарги, а саме постанову про арешт майна боржника від 09 вересня 2022 року та постанову про арешт коштів боржника від 09 вересня 2022 року.

Зазначає, що ухвала про затвердження мирової угоди постановлена з порушенням вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», не має статусу виконавчого документа, і в такому разі для примусового її виконання особа має право звернутися з позовом до суду про спонукання до виконання мирової угоди, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 квітня 2018 року у справі № 910/4134/17, від 10 червня 2021 року у справі № 330/905/15.

Провадження у суді касаційної інстанції

02 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження частина друга статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

14 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець Гненний Д. А., в інтересах якого діє адвокат Пахолок Т. П., вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва

від 20 січня 2022 року затверджено мирову угоду, укладену 26 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, визнання частини майна особистою приватною власністю, поділ спільного майна подружжя, визнання грошового зобов`язання спільним сумісним зобов`язанням подружжя та його врахування при поділі майна. Ухвала набрала законної сили 07 лютого 2022 року та була видана ОСОБА_2 12 серпня 2022 року.

Постановою приватного виконавця Гненного Д. А. від 09 вересня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року. Також приватним виконавцем Гненним Д. А. 09 вересня 2022 року прийняті постанови: про стягнення з боржника основної грошової винагороди в розмірі 182 843, 00 грн; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500,00 грн; про арешт майна боржника; про арешт коштів боржника.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених

у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 447 449 ЦПК України та частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, нормою частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» імперативно закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Тобто до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19) та у постановах Верховного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 289/245/23 (провадження № 61-17457св230, від 19 березня 2025 року у справі № 522/1515/16 (провадження № 61-14759св23).

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття постанови приватним виконавцем), для закриття провадження у справі в частині вимог скарги про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні та про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні.

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині зобов`язання приватного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, суд вказав, що не має права зобов`язувати приватного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом можуть здійснюватися лише виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Суд не може підміняти державний орган або приватного виконавця, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення вимог скарги в частині зобов`язання приватного виконавця Гненного Д. А. повернути стягувачу виконавчий документ, а саме ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року, без прийняття до виконання, оскільки наведене належить до дискреційних повноважень приватного виконавця, тому суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження приватного виконавця. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 2/1522/7718/11, провадження № 61-10126св22.

Зважаючи на положення статті 451 ЦПК України, які передбачають, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), колегія суддів вважає обґрунтованою відмову судів у задоволенні скарги у частині зобов`язання приватного виконавця Гненного Д. А. повернути стягувачу виконавчий документ, а саме ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року, без прийняття до виконання.

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині вимог про невідповідність ухвали суду першої інстанції вимогам, встановленим для виконавчого документа, визнання неправомірними і скасування постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що:

- постанова про відкриття виконавчого провадження та інші постанови приватного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», вся інформація для ідентифікації сторін виконавчого провадження в постанові наведена;

- строк пред`явлення виконавчих документів до виконання визначений частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», а саме протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців;

- зазначена в постанові про відкриття виконавчого провадження дата постановлення ухвали судом не тягне за собою незаконності самої постанови, оскільки відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що приймається відповідна постанова;

- ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року набрала законної сили 07 лютого 2022 року, пред`явлена стягувачем до виконання 08 вересня 2022 року, тобто в межах встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- відсутність у виконавчому документі строку пред`явлення його до виконання не перешкоджала приватному виконавцю самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред`явлення цього виконавчого документа до виконання та відкрити виконавче провадження;

- відсутність в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня

2022 року строку пред`явлення її до виконання не є підставою для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження та інших постанов, прийнятих приватним виконавцем, протиправними та їх скасування, оскільки зазначення в ухвалі дати набрання законної сили 07 лютого 2022 року та пред`явлення її до виконання стягувачем 08 вересня 2022 року є достатнім для висновку, що виконавчий документ пред`явлений у межах встановленого законом строку;

- зі змісту постанови приватного виконавця від 09 вересня 2022 року про відкриття виконавчого провадження та в інших постановах зазначено назву документа, на підставі якого здійснюється виконавче провадження (виконавчий документ) «ухвала № 752/12890/21», та дату видання цього документу «12 серпня 2022 року»;

- поняття «дата видання ухвали як виконавчого документа» є відмінним від поняття «дата постановлення ухвали». Датою постановлення ухвали є 20 січня 2022 року, а датою видання ухвали (як виконавчого документа) є 12 серпня 2022 року, що і було зазначено приватним виконавцем у постановах.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, встановивши, що ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року, якою затверджено мирову угоду та видану 12 серпня 2022 року, пред`явлено до виконання в межах визначеного законом строку, інформація щодо сторін наявна у тексті вказаної ухвали, а постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні відповідають вимогам закону, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги в цій частині.

Колегія суддів звертає увагу, що у касаційній скарзі заявник посилається, крім іншого, на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року не містить інформації про стягувача та боржника, а також вказує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення місцевого суду, не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 796/165/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19.

Місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, надав оцінку доводам скарги у межах заявлених ОСОБА_1 вимог на підставі поданих учасниками справи доказів у суді першої інстанції. При цьому суд першої інстанції вказав, що заявник, звертаючись до суду зі скаргою, не зазначав про порушення своїх прав, а лише констатував обставини, які, на його думку, є достатніми для задоволення скарги на дії, рішення та бездіяльність приватного виконавця.

Апеляційний суд переглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, яким надав належну оцінку, та перевірив законність і обґрунтованість судового рішення місцевого суду.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року як виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням вимог скарги, заявлених у суді першої інстанції, та вимог поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, є неприйнятними. Про відсутність в ухвалі суду як виконавчому документі інформації про стягувача та боржника ОСОБА_1 зазначив лише у касаційній скарзі, однак не заявляв таких вимог під час звернення до суду зі скаргою і розгляду його скарги по суті судом першої інстанції та не посилався на такі доводи під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції за його апеляційною скаргою, обмежившись загальними мотивами та викладенням обставин про невідповідність ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2022 року вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому не зазначав про порушення своїх прав.

На цій підставі не підлягають оцінці доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 796/165/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Щодо клопотання і заяви про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін

01 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про можливість особистої участі в судовому засіданні для надання пояснень у справі.

03 листопада 2023 року приватний виконавець Гненний Д. А., в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся до Верховного Суду із заявою про проведення розгляду справи з викликом сторін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для задоволення клопотання і заяви про участь у судовому засіданні з викликом сторін немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Щодо заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу

23 лютого 2024 року, засобами поштового зв`язку, представник ОСОБА_1 адвокат Матюшко В. В. звернувся до Верховного Суду із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні скарги, витрати, понесені на професійну правничу допомогу, покладаються на скаржника.

Щодо заяви приватного виконавця Гненного Д. А. про розподіл судових витрат

30 січня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника

приватного виконавця Гненного Д. А. адвоката Пахолка Т. П. про розподіл судових витрат та долучення до матеріалів справи доказів витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 50 000,00 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції. До клопотання додано: договір про надання правничої (правової) допомоги № ПВГ-08/21 від 04 серпня 2021 року укладеного між приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Генним Д. А. та адвокатським об`єднанням «ПІ ЕЛ СІ»; додаткову угоду від 20 жовтня 2023 року № 6 до договору про надання правничої (правової) допомоги № ПВГ-08/21 від 04 серпня 2021 року; рахунок від 22 січня 2024 року № 005 на загальну суму 50 000,00 грн; звіт про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг та виконаних робіт, відповідно до умов Додаткової угоди від 20 жовтня 2023 року № 6; акт приймання-передавання наданих послуг (виконаних робіт) від 23 січня 2024 року № 005.

Згідно зі звітом про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг та виконаних робіт, відповідно до умов додаткової угоди від 20 жовтня 2023 року № 6 та акта приймання-передавання наданих послуг (виконаних робіт) від 23 січня 2024 року № 005, адвокатське об`єднання «ПІ ЕЛ СІ» надало, а приватний виконавець Гненний Д. А. прийняв таку правову допомогу: підготовка відзиву на касаційну скаргу, формування відзиву на касаційну скаргу з додатками, направлення відзиву на касаційну скаргу з додатками сторонам та в суд тривалістю 240 (двісті сорок) хвилин; підготовка заяви про проведення розгляду справи з викликом сторін, направлення заяви до суду тривалістю 30 (тридцять) хвилин); підготовка заперечення на відповідь на відзив, формування заперечень на відповідь на відзив з додатками, направлення заперечень на відповідь на відзив з додатками сторонам та до суду тривалістю 120 (сто двадцять) хвилин, а всього на загальну суму 50 000,00 грн.

05 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому заявник, не погоджуючись із розміром понесених витрат на оплату правничої допомоги, вказує, що в судах першої та апеляційної інстанцій представник приватного виконавця опрацьовував подану скаргу та надав схожі за змістом відзиви, та вказує, що представнику не був потрібен додатковий час для підготовки відзиву та заперечень.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

? розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

? розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням заперечень ОСОБА_1 , фактичного обсягу наданої правничої допомоги, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Гненного П. К. слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовити.

У задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, в інтересах якого діє ОСОБА_3 , про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ. В. Сердюк СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська