Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2019 року у справі №607/3682/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 607/3682/17

провадження № 61-32084св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року у складі судді Сливки Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В., Фащевської Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» (далі - ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за навчання.

2. Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2008 року між сторонами укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою. Цією угодою передбачено обов'язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров'я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання.

3. Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують університет у червні 2013 року (дата складання від 16 січня 2014 року) ОСОБА_2 направлений на роботу до Коростенської центральної міської лікарні Житомирської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-терапевта.

4. Наказом ректора університету від 26 червня 2014 року на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом. Згідно з наказом головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні від 01 серпня 2014 року відповідач прийнятий на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності терапія з 01 серпня 2014 року по 31 липня 2016 року.

5. Відповідно до наказу від 31 липня 2016 року відповідача звільнено з 31 липня 2016 року із займаної посади з інтернатури, після закінчення заочного циклу.

6. Згідно з листом Управління охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації від 05 вересня 2016 року та інформації Коростенської центральної районної лікарні від 24 лютого 2017 року після закінчення навчання в інтернатурі відповідач, в установлений строк - 01 серпня 2016 року, не приступив до роботи, без поважних причин.

7. Зазначене свідчить про те, що відповідач відмовляється приступити до роботи за направленням і відпрацювати не менше трьох років як молодий фахівець в державній установі охорони здоров'я, а тому зобов'язаний відшкодувати державі витрати, пов'язані із його навчанням.

8. На підставі вказаного ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» просив стягнути з ОСОБА_2 кошти, пов'язані із його навчанням, в розмірі 135 466,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року у задоволенні позову ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського МОЗ України» відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв'язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року залишено без змін.

12. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що закон, який передбачав цивільно-правову відповідальність студента у вигляді відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартості навчання за відмови відпрацювання за призначенням після закінчення навчання, відповідно до статті 58 Конституції України втратив чинність. Тому правильним є висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу.

15. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16. 15 березня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

17. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судових рішень судами не було враховано і застосовано норми частини третьої статті 5 ЦК України, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що норма Закону (частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення із позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 (зокрема, пункту 21), як такого що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України «Про вищу освіту».

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. Судами встановлено, що 31 липня 2008 року ОСОБА_2 зараховано студентом першого курсу медичного факультету ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України».

20. 01 вересня 2008 року між університетом та ОСОБА_2 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з умовами якої останній зобов'язався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

21. 16 січня 2014 року комісією з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Університет в червні 2014 року постановлено направити ОСОБА_2 як молодого спеціаліста 2014 року на роботу в Коростенську центральну районну лікарню Департаменту охорони здоров'я Житомирської обласної державної адміністрації на посаду лікаря - терапевта.

22. Із пропозицією щодо працевлаштування відповідач був ознайомлений 26 червня 2014 року під розписку та згідний. Направлення на роботу було вручено ОСОБА_2 особисто під розписку.

23. 26 червня 2016 року на підставі результатів державних екзаменів та згідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.

24. Наказом від 01 серпня 2014 року головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні Житомирської області ОСОБА_2 був прийнятий на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Терапія» з 01 серпня 2014 року по 31 липня 2016 року.

25. Наказом від 31 липня 2016 року ОСОБА_2 звільнений із займаної посади лікаря-інтерна по закінченню заочного циклу з інтернатури.

26. Після закінчення навчання в інтернатурі в установлений строк - 01 серпня 2016 року відповідач не приступив до роботи за місцем направлення - у Коростенській центральній міській лікарні.

27. Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року, зробленого позивачем, вартість навчання відповідача становила 76 725,86 грн.

28. Установлено, що за період навчання в університеті з вересня 2008 року до липня 2014 року ОСОБА_2 було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 58 740,89 грн.

29. Загальна сума коштів, затрачених на навчання ОСОБА_2, за розрахунками позивача становить 135 466,75 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

30. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

32. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

33. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

34. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

37. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

38. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

40. Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

41. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

42. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

43. Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

44. Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, - визначено: частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (що була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 106), пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року № 992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 106) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367.

45. Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

46. Частиною третьою статті 8 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, встановлено, що у разі виникнення сумніву під час справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

47. Відповідно до статті 150 Конституції України виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

48. Враховуючи вищевикладене, суд не може, застосувавши статтю 43 Конституції України як норму прямої дії, водночас визнати неконституційними норми частини другої статті 52 Закону України «Про освіту», пункту 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням», оскільки вирішення питання про їхню конституційність є юрисдикцією Конституційного Суду України.

49. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Про питання стипендіального забезпечення» передбачено, що стипендія виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.

50. Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди від 01 вересня 2008 року в частині його зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, відповідно до направлення на роботу.

51. Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, передбачено обов'язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, тобто і виплати стипендії.

52. З урахуванням вищевикладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. За змістом пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

54. Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Щодо судових витрат

55. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

56. Відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» слід стягнути 6 705,57 грн (2031,99 + 2235,19 + 2438,39 = 6 705,57) судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом, поданні апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» задовольнити.

2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

3. Позов Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» до ОСОБА_2 про стягнення коштів за навчання задовольнити.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» 135 466 (сто тридцять п'ять тисяч чотириста шістдесят шість) грн 75 коп.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» 6 705 (шість тисяч сімсот п'ять) грн 57 коп, судового збору сплаченого за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. О. Лесько В. В. Пророк В. М. Сімоненко І. М. Фаловська