Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.09.2018 року у справі №166/1262/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 166/1262/17

провадження № 61-43946св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» с. Жиричі,

треті особи: директор Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» с. Жиричі Горох Оксана Олександрівна; виконуючий обов'язки директора Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» с. Жиричі Літвинович Марина Василівна, ОСОБА_7, Управління Державної казначейської служби України у Ратнівському районі Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Лозицького С. О. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» с. Жиричі (далі - НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах з НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок», наказом відповідача від 25 липня 2017 року № 15 к/тр її звільнено з посади кухаря на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що звільнення проведено із порушенням вимог трудового законодавства, а саме без звернення за погодженням до первинної профспілкової організації, без урахування її переважного права на залишення на роботі та без запропонування вакантних посад, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним наказ відповідача про її звільнення від 25 липня 2017 року № 15 к/тр, поновити її на посаді кухаря НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» з 26 липня 2017 року та стягнути на її користь 31 612,20 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, за відсутності у ОСОБА_4 переважного права на залишення на роботі, можливості переведення її на іншу вакантну посаду. Відмова профспілкової організації щодо надання згоди на звільнення позивача не містить належних обґрунтувань такого висновку.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилося те, що відповідач при звільнені позивача у порушення вимог статті 43 КЗпП України та пункту 3.1 Колективного договору не звернувся до профспілкової організації для попереднього проведення переговорів щодо змін в організації праці та не отримав згоду на звільнення позивача, не врахував її переважне право на залишення на роботі та не запропонував вільні посади. Крім того, судами безпідставно надано суб'єктивну оцінку відмові профспілкової організації на звільнення позивача, замість перевірки її на предмет правового обґрунтування.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

У грудні 2018 року НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 01 вересня 2009 року працювала кухарем у НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок».

Наказом відділу освіти, молоді та спорту Ратнівської районної державної адміністрації Волинської області № 151 від 18 травня 2017 року «Про внесення змін до штатних розписів загальноосвітніх навчальних закладів» зобов'язано керівників навчальних закладів району вивести з штатних розписів з 26 травня 2017 року штатні одиниці кухарів відповідно до кількості дітей, які харчуються за державні кошти, та провести звільнення осіб, які займають посади, що підлягають скороченню із завчасним попередженням.

26 травня 2017 року ОСОБА_4 попереджена про майбутнє звільнення, а наказом від 25 липня 2017 року № 15 к/тр звільнена з посади кухаря НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» у зв'язку із скороченням штатів, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

ОСОБА_4 своєчасно та належним чином була попереджена відповідачем НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» про скорочення посади кухаря, яку вона займає, та про відсутність вакантних посад, які могли бути їй запропоновані, оскільки на час звільнення позивача у відповідача вакантними були дві посади машиніста (кочегара) котельні, кваліфікація яких у позивача відсутня. Також роботодавцем перевірено питання щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, й враховано, що за наявності двох посад кухаря, рівень кваліфікації другого кухаря ОСОБА_7, яка закінчила Луцький комерційний технікум за спеціальністю «Технологія харчування» та отримала кваліфікацію техніка-технолога, про що видано диплом молодшого спеціаліста, є вищим за рівень кваліфікації позивача.

За правилами частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Встановивши, що ОСОБА_4 є членом профспілкової організації, проте при її звільненні не було отримано згоду профспілки, суд першої інстанції, усуваючи порушення роботодавця вказаних вимог законодавства, відповідно до частини дев'ятої статті 43 КЗпП України, звернувся до профспілкового органу з запитом про надання згоди на звільнення позивача.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 10 січня 2018 року профспілка відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4

Відмова мотивована тим, що при звільненні позивача роботодавець не скористався правом провести перестановку (перегрупування) працівників для переведення більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника; позивачу не запропоновано іншу роботу та не розглянуто питання її переважного права на залишення на роботі. При цьому зазначено, що позивач ОСОБА_4 за час роботи дисциплінарних стягнень не мала.

Згідно з частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 163цс14).

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням висновку про право роботодавця звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Ураховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України 2004 року статті 1, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим переконливими доказами, доведеним фактами».

Таким чином рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК України 2004 року, статей76 89 ЦПК України є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Врахувавши вищенаведені обставини та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 є необґрунтованим у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки не містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення позивача ОСОБА_4, яка була у встановлені законом строк і порядку повідомлена про скорочення займаної нею посади та подальше звільнення, роботодавцем у відповідності до вимог статті 42 КЗпП України перевірено питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та встановлено відсутність вакантних посад для її працевлаштування. З урахуванням чого, звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем дійсно проведено скорочення чисельності штату працівників.

Доводи касаційної скарги щодо недотримання НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» вимог трудового законодавства при звільнені позивача та обґрунтованість відмови профспілки надати згоду на звільнення позивача, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою недодержання відповідачем при її звільненні вимог статті 49-2 КЗпП України щодо її переважного права на залишення на роботі, а також одночасно з попередженням її про майбутнє звільнення не запропоновано іншої роботи на тому самому підприємстві є необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій було належним чином перевірено доводи позивача щодо наявності у неї переважного права на залишення на роботі та цим обставинам надана належна правова оцінка, разом з цим позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявлялась для визнання її звільнення незаконним такої підстави, а тому ці обставини судами першої та апеляційної інстанцій не перевірялись.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик