Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.03.2019 року у справі №727/8771/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 727/8771/17

провадження № 61-3738св19

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Литвинчук Олена Віталіївна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2018 року у складі судді Семенка О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Литвинчук О. В. (далі - приватний нотаріус Литвинчук О. В. ), приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О. (далі - приватний нотаріус Хоменко М. О.), про визнання недійсними довіреності, договору дарування будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 лютого 2015 року позивач є власником 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1.

У 2017 році позивач дізнався, що 02 листопада 2015 року без його відома та волі, від його імені приватний нотаріус Литвинчук О. В. оформила та нотаріально посвідчила довіреність на ім'я ОСОБА_2 про надання йому повноважень подарувати належне ОСОБА_1 будинковолодіння ОСОБА_3

02 листопада 2015 року приватний нотаріус Хоменко М. О. посвідчила договір дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння на АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_2, подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар зазначене нерухоме майно.

Далі 09 листопада 2015 року ОСОБА_3 подарувала спірний будинок ОСОБА_7, яка 14 квітня 2017 року подарувала його відповідачу ОСОБА_4, який 27 липня 2017 року відчужив спірний будинок ОСОБА_5 за договором довічного утримання.

З огляду на викладене, враховуючи, що укладення першого договору дарування відбулося в результаті зловмисної домовленості представника, який діяв за дорученням з обдаровуваним, позивач просив визнати недійсною довіреність від 02 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Литвинчук О. В. за реєстраційним номером 9426; визнати недійсним договір дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 листопада 2015 року ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 02 листопада 2015 року, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хоменко М. О. за реєстраційним номером 8987; витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_5 на його користь спірне нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2018 року визнано недійсною довіреність від 02 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Литвинчук О. В., згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійним договір дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 листопада 2015 року ОСОБА_2, який діяв від мені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 02 листопада 2015 року, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хоменко М. О. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані договір дарування та довіреність від 02 листопада 2015 року є недійсними згідно з частиною 5 статті 203 ЦК України, оскільки відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 визнано факт, а судом встановлено, що 02 листопада 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 під виглядом договору дарування, в дійсності відбувалося розірвання договору купівлі - продажу від 05 лютого 2015 року у зв'язку із не проведенням покупцем ОСОБА_1 повної оплати за будинок.

Відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд визнав добросовісними набувачами 67/100 ідеальних часток будинковолодіння на АДРЕСА_1, які вони набули у власність від добросовісного набувача ОСОБА_7.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, про задоволення позову частково.

Визнано недійсною довіреність від 02 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Литвинчук О. В., за реєстраційним номером 9426, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 листопада 2015 року між ОСОБА_1, від імені якого діяв на підставі довіреності від 02 листопада 2015 року ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Хоменко М. О., за реєстраційним номером 8987. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1.

У вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності, договору дарування будинку, витребування майна з чужого незаконного володіннявідмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 600,00 грн з кожного витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 - 3 102,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи підпис на оскаржуваній довіреності від 02 листопада 2015 року виконано не ОСОБА_1, що свідчить про відсутність наміру й волевиявлення останнього подарувати належні йому 67/100 ідеальних часток домоволодіння ОСОБА_3, отже, недійсність цього документа з моменту його посвідчення та реєстрації.

Вимога про визнання недійсним договору дарування на підставі статті 232 ЦК України є необґрунтованою, оскільки спірні відносини не регулюються цією нормою матеріального права.

Вимога ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України, враховуючи, що спірне майно з володіння позивача не вибуло, фактично зводиться до вимоги поновити права на спірне володіння.

З урахуванням фактичного змісту та спрямованості вимог позивача суд апеляційної інстанції з урахуванням ефективного способу захисту визнав за позивачем право власності на 67/100 ідеальних часток на спірне будинковолодіння.

У позові до ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції відмовив, оскільки цей відповідач не є стороною оспорюваних правочинів, не володіє спірним майно, а також не є особою, за якою зареєстровано право власності на це майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання судом недійсними довіреності від 02 листопада 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Литвинчук О. В., та договору дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння на АДРЕСА_1 від 02 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Хоменко М. О., відмовити в позові у цій частині, в частині відмови позивачу у витребуванні майна з чужого незаконного володіння рішення суду першої інстанції залишити в силі; рішення суду апеляційної інстанції скасувати повністю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі предмета, підстав позову та вимог апеляційної скарги, безпідставно визнавши за позивачем право власності на 67/100 ідеальних часток будинковолодіння на АДРЕСА_1, що є порушенням статті 367 ЦПК України. Позивач просив визнати недійсними правочини та витребувати майно у відповідачів, а не визнавати право власності на нього.

Суд апеляційної інстанції безпідставно надав перевагу висновку почеркознавчої експертизи, відхиливши пояснення нотаріуса Литвинчук О. В. та свідка ОСОБА_2, не надав належної оцінки іншим доказам у справі: поясненням позивача, доводам відповідачів.

Суд першої інстанції відкрив провадження у справі за неповної сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви. Заяви про відстрочення та/або розстрочення судових витрат позивач не подавав.

Суд першої інстанції, встановивши, що фактично правовідносини між сторонами склалися щодо розірвання договору купівлі-продажу 67/100 домоволодіння від 05 лютого 2015 року, дійшов неправильного висновку, що оскаржувані позивачем довіреність та договір дарування від 02 листопада 2015 року є удаваними та недійсними згідно з частиною 5 статті 203 ЦК України. Звертаючись з позовом, позивач не посилався на статтю 235 ЦК України та не просив суд визнати оскаржувані ним правочини удаваними, зустрічний позов про визнання цих правочинів удаваними подано не було, жодну з обставин, зазначених позивачем у позові, відповідачі не визнавали, що свідчить про відсутність підстав для суду першої інстанції визнати оскаржувані правочини удаваними. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині задоволених позовних вимог.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив її залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року без змін.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в апеляційному порядку, повно й всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, не порушив норми процесуального права, ухвалив у справі законне й обґрунтоване рішення, висновки якого доводи касаційної скарги не спростовують.

Визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно з метою реєстрації права власності на нього, не є виходом за межі предмета чи підстав позову.

Факт зберігання оригіналу правовстановлюючого документа ОСОБА_1 на 67/100 ідеальних часток домоволодіння на АДРЕСА_1, копій паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у приватного нотаріуса Литвинчук О. Л. не спростовують висновків почеркознавчої експертизи стосовно виконання підпису на оскаржуваній довіреності не ОСОБА_1, а іншою особою, а також виконання підпису на заяві про надання згоди на відчуження 67/100 ідеальних часток домоволодіння не ОСОБА_6.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law48~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law49~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law50~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law51~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі - продажу 67/100 ідеальних часток будинковолодіння від 05 лютого 2015 року продавець ОСОБА_3 продала, а покупець ОСОБА_1 придбав 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складаються з двох житлових будинків Літ "А", загальною площею 207,10 кв. м та Літ "З", загальною площею 88,10 кв. м.

Спірна частина будинковолодіння знаходиться в центральній частині міста, об'єкт має огорожу, власний двір, навіс для машини, фасад будинку відремонтовано, поштукатурено, слідів аварійності, старості чи похилості не виявлено.

02 листопада 2015 року приватний нотаріус Литвинчук О. В. за реєстраційним номером 9426 посвідчила довіреність, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_2 подарувати 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3.

ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1, на підставі довіреності від 02 листопада 2015 року за реєстраційним номером 9426, за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Хоменко М. О. за реєстраційним номером 8987, подарував 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3.

Під час укладення вказаного договору дарування ОСОБА_2, діючий від імені ОСОБА_1, подав приватному нотаріусу Хоменко М. О. заяву, в якій стверджував, що його довіритель ОСОБА_1 довіреність від 02 листопада 2015 року за реєстраційним номером 9426 не скасовував, її дію не припиняв, на день посвідчення договору живий, повністю дієздатний та йому відомо про всі дії ОСОБА_2, як повіреної особи (представника).

Згодом ОСОБА_3 подарувала 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7, що підтверджується договором дарування від 09 листопада 2015 року.

14 квітня 2017 року ОСОБА_7 подарувала цей об'єкт нерухомості ОСОБА_4 за договором дарування, який 27 липня 2017 року відчужив цю частину будинковолодіння ОСОБА_5 за договором довічного утримання.

Ці обставини підтверджені інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно № 96276447.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту порушеного права визначені частиною 2 статті 16 ЦК України, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Отже, правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Щодо визнання довіреності недійсною

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України, статтей 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України недійсність вчинених правочинів, визначається тоді, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Загальні вимоги до письмової форми правочину встановлені у статті 207 ЦК України. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність є одностороннім правочином, вольова дія однієї сторони. На довіреність, як на цивільний правочин розповсюджуються загальні вимоги закону щодо правочинів.

Як встановили суди та випливає з матеріалів справи, позивач є власником спірних 67/100 ідеальних часток будинковолодіння на АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом, як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав волевиявлення на укладення оспореної ним довіреності на відчуження 67/100 ідеальних часток будинковолодіння від його імені, виданої на ім'я ОСОБА_2 та не підписував її.

Обов'язок доказування невідповідності підпису позивача на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов'язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/10691/18.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 17 серпня 2018 року № 900-К підписи в довіреності від 02 листопада 2015 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (т. 2, а. с. 122-133).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідачі клопотання про призначення повторної судової експертизи не заявляли, на підтвердження своїх заперечень таким процесуальним правом не скористалися, в тому числі й в суді апеляційно інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що висновок почеркознавчої експертизи від 17 серпня 2018 року № 900-К є належним та допустимим доказом відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, а суд першої інстанції безпідставно не взяв його до уваги.

Водночас суд апеляційної інстанції визнав недійсною довіреність, оскільки така не підписана ОСОБА_1.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, викладено правовий висновок, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що довіреність позивач не підписував, а спосіб захисту, як визнання правочину, який неукладений, тобто такий, що не відбувся, недійсним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, то в позові в частині визнання недійсною довіреності необхідно відмовити. У цій частині застосування судами норм матеріального права не відповідає правовому висновку, викладеному у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Щодо визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Визнавши за ОСОБА_1 право власності на 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння, від ОСОБА_5, на його користь спірне нерухоме майно, а не визнати за ним право власності на це майно.

Такий висновок суду апеляційної інстанції грунтується на тому, що вимога ОСОБА_1 до відповідачки ОСОБА_5 хоча і сформульована як вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України, однак, з урахуванням того, що спірне майно з володіння позивача не вибуло, фактично зводиться до вимоги поновити права на спірне володіння.

З таким висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися, оскільки він не відповідає вказаним нормам матеріального права та правовим висновкам, які сформулювала Велика Палата Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також нормам процесуального права.

Суд апеляційної інстанції встановив, що визнано сторонами та їх представниками, що після укладення оспорюваних правочинів та подальших правочинів спірне будинковолодіння з володіння позивача не вибувало, з його відома нерухомим майном користується його дочка.

Згідно з інформаційної довідки з Державної реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів та нерухомого майна за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 67/100 часток спірного будинковолодіння.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатними договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, викладено правовий висновок, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З урахуванням встановлених судами обставин, що спірне нерухоме майно вибуло у позивача поза його волею, позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_5, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника цього майна.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи спірний договір дарування 67/100 ідеальних часток будинковолодіння та підстави його укладення, виходив з того, що позивач не мав волевиявлення на укладення спірного договору дарування, оскільки оспорювану довіреність позивач не підписував, тому визнав його недійсним відповідно до статті 203 ЦК України.

З огляду на викладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм матеріального права, за встановлених судами обставин визнання договору дарування не є ефективним способом захисту права позивача, отже, така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але застосування норм матеріального права не відповідає вказаним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України мають бути враховані судом, то суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Доводи касаційної скарги що суд першої інстанції відкрив провадження у справі за неповної сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви є необгрунтованими, оскільки відповідно до статті 411 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення та не впливають на застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною 3 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі.

Згідно з частинами 1 , 13 статті 141 ЦПК Україниcудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що Верховний Суд ухвалює нове рішення, яким задовольняє позов частково, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір (за вимогу про витребування майна) у розмірі 640,00 + (640,00 х 150%) = 1
600,00 грн, а саме з кожного по 533,34 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 жовтня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Литвинчук Олена Віталіївна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, про визнання недійсними довіреності, договору дарування будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_5 у власність ОСОБА_1 67/100 ідеальних часток будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, судовий збір у розмірі по 533,34 грн з кожного (п'ятсот тридцять три) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик