Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №347/217/17

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 347/217/17-ц

провадження № 61-24994 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

третя особа - орган опіки та піклування Косівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Фединяка В.

Д., від 18 вересня

2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України

у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Косівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає будинковолодінні

по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності, де, окрім неї, зареєстрований та проживає її чоловік - ОСОБА_6, а також тимчасово були зареєстровані, але фактично не проживають подружжя: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх неповнолітня донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказувала, що відповідачі проживали у її будинку з квітня 2016 року по серпень 2016 року. Вона є особою похилого віку, їй важко підтримувати будинок у належному стані, а тому вона змушена користуватися допомогою сторонніх осіб. Відповідачі, які не є членами її сім'ї, не мають жодного відношення до належного їй на праві власності будинковолодіння, були тимчасово зареєстровані у ньому, проте з серпня 2016 року, тобто більше шести місяців без поважних причин не приживають у будинку та не сплачують комунальні платежі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також їхню неповнолітню доньку - ОСОБА_7, такими, що втратили право користування належним їй на праві власності житловим будинком та зняти їх з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Сабадаха Б. В. від 10 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхню неповнолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що належить на праві власності ОСОБА_1, розташованого по

АДРЕСА_1. У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що сім'я відповідачів не приживає у будинковолодінні позивачки з серпня 2016 року, доказів поважності причин непроживання суду не надано, а тому їх реєстрація у будинку порушує права позивачки вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном. Факт виконання відповідачами за час проживання поточних робіт у будинковолодінні не свідчить про проживання однією сім'єю і такі роботи проводилися виключно з дозволу та згоди власника - ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням позивачки, так як вони вселилися у будинок та набули право користування ним на законних підставах як члени сім'ї власника житла, а саме як родичі позивачки, яка 07 серпня 2013 року склала на ім'я ОСОБА_3 заповіт, проте з серпня 2016 року чинить їм перешкоди у користуванні цим будинком. При цьому член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом лише у разі його відсутності у ньому без поважних причин понад один рік, який з урахуванням пред'явленого у лютому 2017 року позову не сплив, так як застосуванню підлягає частина 2 статті 405 ЦК України, а не стаття 71 ЖК УРСР.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення районного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі є членами її сім'ї, а тому безпідставно застосував положення статті 405 ЦК України. Відповідачі ніколи не були її родиною, не вели із нею спільного господарства та вони не мали спільного побуту із нею. У зв'язку з цим є вірним застосуванням до цих правовідносин положення статті 71 ЖК УРСР, так як відповідачі понад шість місяців не проживають у її будинку, про що вірно вказав суд першої інстанції.

У січні 2018 року надійшли заперечення ОСОБА_3, ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Вони вселилися у житловий будинок на законних підстав як члени родини позивачки, так як ОСОБА_1 є рідною сестрою бабусі ОСОБА_3, з якою остання проживала, але після її смерті стала проживати з позивачкою, яка замінила їй рідну бабусю. 07 серпня 2013 року ОСОБА_1 склала на ім'я ОСОБА_3 заповіт, за яким заповіла їй усе своє майно, а в

2014 році з власної ініціативи запропонувала їм зареєструватися та проживати у її господарстві як одна сім'я, здійснюючи догляд за нею. З цього часу вони стали проживати у будинку позивачки, доглядали за нею, вели спільне господарство та побут, проте у серпні 2016 року позивачка стала чинити їм перешкоди у користуванні будинком та змусила їх залишити його.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване

рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частини 4 статті 156 ЖК УРСР, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться

у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня

1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлене домовленістю між ними або законом.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право користування жилим приміщенням позивачки на законних підставах, зокрема як члени сім'ї власника житла, а саме як родичі позивачки, яка 07 серпня 2013 року склала на ім'я ОСОБА_3 заповіт, вели спільне господарство та побут, проте з серпня 2016 року покинули житло на вимогу власника та в подальшому їм чинилися перешкоди у користуванні цим житлом.

За таких обставин апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши наведені вище положення закону, дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням позивачки, так як вони вселилися у будинок та набули право користування ним на законних підставах як члени сім'ї власника житла, проте з серпня 2016 року позивачка чинить їм перешкоди у користуванні цим будинком. При цьому член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом лише у разі його відсутності у ньому без поважних причин понад один рік, який з урахуванням пред'явленого у лютому 2017 року позову не сплив.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник