Історія справи

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 766/13565/17

провадження № 61-30965св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - головний лікар комунального закладу «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради Паламарчук Павло Вікторович,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року у складі судді Гаврилова Д. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 03 жовтня 2017 року у складі суддів: Пузанової Л. В., Семиженка Г. В., Склярської І. В.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року головний лікар комунального закладу «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради (далі - КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради) Паламарчук П. В. звернувся до суду із заявою про госпіталізацію до психіатричної лікарні у примусовому порядку ОСОБА_2

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 неодноразово знаходився на лікуванні у зазначеному закладі у зв'язку із тяжким хронічним психічним захворюванням. Посилаючись на те, що внаслідок тяжкого психічного розладу ОСОБА_2 вчиняє дії, що становлять явну небезпеку для нього та інших осіб, тому він потребує лікування в умовах стаціонару, що підтверджено висновком лікарів-психіатрів психіатричної лікарні. Згоди на госпіталізацію ОСОБА_2 не надає у зв'язку з тяжким психічним станом, тому головний лікар просив заяву задовольнити та ухвалити рішення про його госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року заяву задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_2 до КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що комісією лікарів-психіатрів КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради встановлено, що ОСОБА_2 виявляє тяжкий психічний розлад у формі хронічного психічного захворювання. Поточна госпіталізація пов'язана з погіршенням стану здоров'я хворого, а тому наявні підстави для його примусової госпіталізації до психіатричного закладу.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 03 жовтня 2017 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи те, що під час розгляду справи доведено факт, що ОСОБА_2 страждає на психічний розлад, внаслідок чого він вчиняє дії, що становлять явну небезпеку для нього особисто та для оточуючих, у нього відсутнє усвідомлення щодо необхідності лікування, та зважаючи на обставини, при яких він був доставлений до психіатричного закладу 10 серпня 2017 року, правильними є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заяви та наявність передбачених статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» підстав для його госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку. В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що він визнає, що потребував і потребує лікування, про що надав психіатричному закладу свою письмову згоду. Наведене свідчить про те, що в результаті лікування стан ОСОБА_2 покращився і він зміг оцінити об'єктивно стан свого здоров'я та усвідомити необхідність продовження лікування, однак у зв'язку з загостренням тяжкого психічного захворювання не міг цього зробити 10 серпня 2017 року на час огляду лікарями-психіатрами, а отже рішення щодо його примусової госпіталізації було вимушеним, необхідним і правильним.

У касаційній скарзі поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано вимоги статей 13, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки ОСОБА_2 не вчиняв суспільно небезпечне діяння, його не визнано в установленому законом порядку недієздатним, проти лікування не заперечує. Суди не врахували, що заявником не надано доказів того, що ОСОБА_2 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що створюють небезпеку для нього чи оточуючих. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що в результаті лікування стан ОСОБА_2 покращився і він може оцінити об'єктивно стан свого здоров'я та усвідомити необхідність продовження лікування, є необґрунтованим, оскільки колегія суддів не є спеціалістами в галузі психіатрії.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суди установили, що ОСОБА_2 тривалий час страждає на тяжкий психічний розлад у формі хронічного психічного захворювання. ОСОБА_2 тричі за його згодою знаходився на лікуванні в КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради, попередні госпіталізації були пов'язані з тяжким хронічним психічним захворюванням - маячні ідеї переслідування, у батьках вбачав їх двійників, пов'язував їх із співробітниками ЦРУ, проявляв немотивовану агресію.

10 серпня 2017 року ОСОБА_2 був доставлений до лікарні каретою швидкої допомоги за викликом співробітників МНС у зв'язку з тим, що він насильно утримував свою матір в квартирі.

Комісією лікарів-психіатрів КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради встановлено, що він виявляє тяжкий психічний розлад у формі хронічного психічного захворювання. Поточна госпіталізація пов'язана з погіршенням стану здоров'я хворого. При огляді, що проводився лікарями-психіатрами за його згодою, був напружений, підозрілий, негативістичний, розлючений. Відмовлявся давати про себе інформацію, висловлював упевненість, що відбувається щось надзвичайне для нього і що він оточений двійниками батьків, які час від часу змінюються.

Через загострення психічного розладу ОСОБА_2 на час госпіталізації не мав розуміння дійсності, свого хворобливого стану та наслідків вчинків, був занурений у переживання, що перешкоджало йому правильно усвідомлювати значення та наслідки своїх дій, керувати вчинками, самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність. Крім того, ОСОБА_2 виявляв реальні наміри пошуку та з'ясування відносин з особами, що співпрацюють з «двійниками», тобто сусідами, що лікарі-психіатри розцінили як прояв агресивних намірів і вважали, що його лікування можливе лише в стаціонарних умовах.

Відповідно до частини першої, другої статті 280 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви) у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» установлено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи, тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

За наявності обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів КП «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради від 11 серпня 2017 року про необхідність госпіталізації ОСОБА_2 в психіатричний стаціонар, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність станом на день звернення із заявою правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_2 до психіатричного закладу без його згоди, оскільки останній страждає на тяжкий психічний розлад у формі хронічного психічного захворювання внаслідок чого він вчиняє дії, що становлять явну небезпеку для нього особисто та оточуючих.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_2 до психіатричного закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком комісії лікарів-психіатрів «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради про госпіталізацію в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 11 серпня 2017 року.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07(провадження № 14-9свц18)

Оскільки наявність психічного розладу ОСОБА_2 було встановлено на підставах та в порядку, визначеному законом, встановлені обставини, що поведінка ОСОБА_2 становила небезпеку для нього самого та для оточуючих, зокрема, останній насильно утримував матір в квартирі, наявні підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для госпіталізації ОСОБА_2, на час звернення із заявою, в психіатричний стаціонар в примусовому порядку.

Посилання в касаційній скарзі на ту обставину, що ОСОБА_2 не позбавлений дієздатності і не вчиняв суспільно-небезпечних діянь, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано відхилив. Апеляційний суд зазначив, що такі обставини не спростовують висновків суду щодо необхідності примусової госпіталізації ОСОБА_2 у серпні 2017 року і не є підставою для відмови у задоволенні заяви психіатричного закладу при наявності висновку комісії лікарів-психіатрів щодо ослаблення його розумових здібностей, вчинення та виявлення реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, нерозуміння дійсності, неусвідомлення значення та наслідків своїх дій, втрати можливості задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність. Важливим фактором є те, що ця безпосередня небезпека для ОСОБА_2 та оточуючих існувала на час вирішення питання про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик