Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №761/36009/15Ц

Постанова

Іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа № 761/36009/15-ц

провадження № 61-28927св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_4, Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скрипник Сергій Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року в складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовна заява мотивована тим, що 24 листопада 2015 року він набув право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скрипником С. М., реєстровий номер 1593.

З довідки форма № 3 від 18 листопада 2015 року відомо, що у зазначеній квартирі з 2013 року зареєстрований та проживає ОСОБА_2, який був зареєстрований в квартирі як член сім'ї попереднього власника ОСОБА_4.

З моменту укладення договору дарування квартири від 24 листопада 2015 року право власності попереднього власника ОСОБА_4 припинилося в силу статті 346 ЦК України (відповідно припинилось право користування власника та членів його сім'ї).

Відповідач добровільно квартиру звільнити відмовився.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив виселити ОСОБА_2 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скрипник С. М., про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на квартиру, поділ майна, визнання договору дарування квартири недійсним та витребування квартири у ОСОБА_1.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 2004 року він та ОСОБА_4, перебуваючи на той час у м. Жовті Води, почали вести спільне господарство та проживати однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Від попереднього шлюбу у ОСОБА_4 є син ОСОБА_1, який також проживав з ними однією сім'єю.

У 2005 році сім'я у складі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та її сина переїхала до м. Києва, де проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, а в подальшому - у спірній квартирі.

За рахунок сімейного бюджету він та ОСОБА_4 придбавали необхідні для потреб сім'ї речі, продукти харчування, організовували та здійснювали оздоровлення дитини, їздили відпочивати за кордон.

05 вересня 2008 року він та ОСОБА_4 уклали шлюб.

За час фактичного спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ним та ОСОБА_4 придбано квартиру АДРЕСА_3, що підтверджено договором купівлі-продажу від 25 квітня 2008 року.

Квартира була придбана за їхні спільні кошти з усною взаємною домовленістю про її придбання на ім'я дружини, але за умови, що вона є їх спільною сумісною власністю і розпоряджатися квартирою вони будуть за взаємною згодою. Також за спільні кошти вони здійснювали ремонт та облаштовували квартиру.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив встановити юридичний факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2004 року до 05 вересня 2008 року; визнати квартиру АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4; визнати договір дарування квартири, укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скрипником С. М. за реєстровим номером 1593, недійсним; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру на підставі договору дарування від 24 листопада 2015 року; витребувати квартиру у ОСОБА_1; визнати частки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у спільній сумісній власності подружжя - квартирі - по 1/2 за кожним та поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_3.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником квартири, ОСОБА_2 не є членом його сім'ї (був членом сім'ї попереднього власника ОСОБА_4), добровільно квартиру звільнити відмовляється.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_2 мотивоване тим, що він не надав допустимих та переконливих доказів джерел походження коштів, за які придбана квартира, як і не спростував в цій частині доказів, наданих ОСОБА_4.

Що ж до інших позовних вимог ОСОБА_2, суд вважав, що вони є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, тому також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Кравченко К. М. в інтересах ОСОБА_2 просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_2

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за спільні кошти під час спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, отже, є їхнім спільним сумісним майном.

Висновок суду про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю є передчасним та таким, що не ґрунтується на доказах.

Суд не взяв до уваги факт його реєстрації разом з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2, укладення договору на трансляцію ТВ та послуг інтернету, фотографії, квитанції, чеки на придбання продуктів харчування та побуту, пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_4 надала відзиви на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

ОСОБА_1 надав відзиви на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3.

05 вересня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

24 листопада 2015 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 зазначену вище квартиру, що підтверджено договором дарування.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 посилався на реєстрацію разом з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2, укладення договору на трансляцію ТВ та послуг інтернету, фотографії, квитанції, чеки на придбання продуктів харчування та побуту, пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно зазначав, що сам по собі факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 не свідчить про ведення спільного господарства, спільного бюджету тощо.

Щодо посилань касаційної скарги на квитанції та чеки на придбання продуктів харчування та побуту, на договір на трансляцію ТВ та послуг інтернету на ім'я ОСОБА_2, з цих документів не вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного. Сам факт укладення 14 квітня 2006 року договору на надання послуг за адресою: АДРЕСА_4, а в подальшому 14 листопада 2008 року зміна адреси на АДРЕСА_1 не свідчить, що цей договір був укладений в інтересах сім'ї.

Щодо показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які проживають у м. Жовті Води, суд правильно зазначав, що вони є родичами ОСОБА_2: ОСОБА_6 - його матір'ю, ОСОБА_7 - сестрою. Вони постійно проживають в іншому місті, приїздили до м. Києва декілька разів та обставини життя сторін їм здебільшого відомі від ОСОБА_2.

Отже, порушуючи питання про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю, ОСОБА_2 не надав допустимих та переконливих доказів джерел походження коштів, за які придбана квартира, як і не спростував в цій частині доказів, наданих ОСОБА_4.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що інших доказів не має.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2004 року до 05 вересня 2008 року з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання.

Що ж до інших позовних вимог ОСОБА_2, то вони є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких йому відмовлено, тому суд підставно відмовив у їх задоволенні.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_1, що підтверджено договором дарування від 24 листопада 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скрипником С. М. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1593, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 листопада 2015 року № 48240788.

Згідно з довідкою форма № 3 від 18 листопада 2015 року в квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником квартири, ОСОБА_2 не є членом його сім'ї (він був членом сім'ї попереднього власника ОСОБА_4), добровільно квартиру звільнити відмовляється.

Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням членами його сім'ї.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14. Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цього висновку.

Такого ж висновку дотримується Верховний Суд, про що свідчать постанови від 25 липня 2018 року, провадження № 61-20713св18 та від 12 вересня 2018 року, провадження № 61-22201св18.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

В. В. Сердюк