Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №756/3966/17

Постанова

Іменем України

29 липня 2019 року

м. Київ

справа № 756/3966/17

провадження № 61-10460св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Лагода»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Лагода» (далі - ПП «Лагода») про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у період з лютого 2012 року по жовтень 2015 року він проходив курс лікування у лікаря стоматолога ПП «Лагода» ОСОБА_2 , що полягало в проведенні лікування зубів з протезуванням коронок з циркону, на загальну суму 159 000 грн.

Після проходження стоматологічного лікування він вказував лікарю на деякі недоліки пов`язані з користуванням протезами, однак ОСОБА_2 на це не реагувала. У зв`язку з цим він змушений був звернутися до іншої стоматологічної клініки. Проведеним обстеженням встановлено що при протезуванні коронок відповідачем було допущено ряд порушень. Вказане також підтвердилося консультативним висновком асистента кафедри ортопедичної стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика від 21 червня 2016 року, а також консультативним висновком Стоматологічного практично-навчального центру Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика від 15 липня 2016 року.

Оскільки лікування проведено відповідачами неякісно, він потребує невідкладеного стоматологічного лікування та протезування в іншому медичному закладі. Вважав, що оплата наданих відповідачами послуг є безпідставною, а підстава набуття сплачених ним коштів є невиправданою, на підставі статті 1212 ЦК України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 161 340 грн, а також моральну шкоду у розмірі 161 340 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сплачені позивачем грошові кошти були за стоматологічні послуги, які він отримав, тому немає підстав для стягнення їх, як безпідставно збережене майно (стаття 1212 ЦК України).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач помилково послався на норму статті 1212 ЦК України, а саме на те, що сплачені ним кошти були безпідставно набутими відповідачами, оскільки вказана норма застосовується до позадоговірних зобов`язань, у той час як судом встановлено договірні відносини сторін щодо надання стоматологічних послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, на його думку, помилково відмовили у задоволенні позову, оскільки будь-яких договорів між ним та стоматологічною клінікою укладено не було. Тому вважає, що кошти були набуті відповідачами безпідставно та мають бути стягнені саме на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому, заявник посилається на те, що відповідачами порушене зобов`язання - проведене лікування з грубим порушенням умов.

Також посилається на неправильну правову оцінку судом наданих доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року ПП «Лагода» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує на те, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Встановивши, що ПП «Лагода» надало ОСОБА_1 стоматологічні послуги, якістю яких останній залишився незадоволений, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що до цих правовідносин не може бути застосовано положення статті 1212 ЦК України про безпідставно набуте майно, на яку позивач посилався як на підставу для задоволення позову, оскільки підставою сплати позивачем коштів були надані йому відповідачем вказані послуги, тобто ПП «Лагода» отримало кошти не безпідставно. Питання ж належності виконання послуг не є предметом розгляду у цій справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 суперечать один одному. Посилаючись на безпідставність набуття його коштів ПП «Лагода» (стаття 1212 ЦК України), заявник одночасно вказує на порушення відповідачами зобов`язання - проведення лікування з грубим порушенням умов (неналежне виконання (стаття 610 ЦК України). Такі фактичні обставини є взаємовиключними і не можуть бути одночасно підставами для задоволення позову.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк