Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №758/10828/20
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №758/10828/20
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №758/10828/20

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 758/10828/20

провадження № 61-2789св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Юнекс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Юнекс Банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Юнекс Банк» (далі - АТ «Юнекс Банк») про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про простій, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 05 квітня 2017 року на підставі наказу

№ 56-05-01-о/с її прийнято на посаду директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк» із 06 квітня 2017 року.

24 квітня 2017 року на підставі рішення Спостережної ради АТ «Юнекс Банк»

від 24 квітня 2017 року затверджено посадову інструкцію директора Департаменту корпоративного бізнесу. 27 квітня 2017 року в. о. голови правління АТ «Юнекс Банк» затверджено посадову інструкцію Директора департаменту корпоративного бізнесу. На підставі наказу від 01 вересня 2017 року № 280 «Про формування та затвердження складу чисельності Комітету з питань фінансового моніторингу» позивачку призначено членом Комісії фінансового моніторингу АТ «Юненкс Банк».

Зазначає, що перебуваючи на посаді директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк», нею виявлені операції низки юридичних осіб

з явними ознаками фіктивності, у зв`язку з чим невідкладно засобами внутрішнього зв`язку банку повідомлено про це директора Департаменту фінансового моніторингу валютного контролю Попову І. О. 20 січня 2020 року позивачка повторно направила службову записку електронною поштою на ім`я голови правління, а в лютому 2020 року на Комітеті з питань фінансового моніторингу в присутності членів цього Комітету та керівництва банку наголосила на порушеннях у сфері фінансового моніторингу.

Вказує, що після виявлення зазначених фактів порушення фінансового моніторингу та наявність корупційних ризиків, пов`язаних з можливою легалізацією доходів, здобутих незаконним шляхом, керівництво АТ «Юнекс Банк» почало створювати для позивачки штучні умови, за яких вона не мала змоги вчасно та в повному обсязі виконувати свою роботу.

Наказом від 17 березня 2020 року № 46-17-04-о/с позивачку переведено на дистанційну роботу.

19 березня 2020 року позивачку попереджено про скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку з введенням в дію організаційної структури АТ «Юнекс Банк» відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Юнекс Банк» від 18 березня

2020 року, протокол № 10, та відповідно до наказу від 19 березня 2020 року

№ 48-19-01-о/с про скорочення посади директора Департаменту корпоративного бізнесу, яку обіймала позивачка.

20 березня 2020 року на підставі наказу № 76 голови правління АТ «Юнекс Банк» відповідач почав службове розслідування щодо позивачки за фактом розголошення банківської таємниці та на підставі наказу № 50-20-01-о/с її було відсторонено від виконання обов`язків директора Департаменту корпоративного бізнесу на час проведення розслідування. Крім того, з цього часу керівником банку обмежено доступ позивачки до внутрішньої програми банку. Позивачка не мала доступу до документів, які вказують на можливе вчинення посадовими особами банку кримінального правопорушення, створювалися умови за яких позивачка не могла виконувати функціональні обов`язки директора. Крім того, звільнені всі працівники Департаменту корпоративного бізнесу, який очолювала позивачка.

Вказує, що приймаючи рішення про скорочення чисельності штату та фактичної ліквідації Департаменту корпоративного бізнесу, відповідач керувався необхідністю оптимізації організаційної структури управління банку та виконання стратегії розвитку середнього та малого бізнесу, але водночас створив інший департамент по роботі з бізнес-клієнтами, який виконує аналогічні функції. У день вручення повідомлення про скорочення будь-якої вакантної рівнозначної посади позивачці не запропоновано, натомість на вакантну посаду директора Департаменту по роботі з бізнес-клієнтами, згідно з наказом від 23 березня

2020 року № 51-23-04-о/с, переведено ОСОБА_3

21 травня 2020 наказом № 90-21-03-о/с року позивачці повідомлено про продовження терміну попередження.

Зазначає, що після непоодиноких звернень до відповідача про припинення порушення трудового законодавства щодо не запропонування посади по роботі

з бізнес-клієнтами, на яку прийнято іншу особу, відповідачем видано наказ

від 28 травня 2020 року № 95-28-01-о/с «Про скасування наказу «Про скорочення чисельності та штату працівників»».

07 липня 2020 року позивачці повторно вручене попередження про скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із введенням в дію організаційної структуру, відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Юнекс Банк» від 06 липня 2020 року, протокол № 26, відповідно до наказу від 07 липня 2020 року

№ 120-07-02-о/с «Про скорочення посади директора Департаменту корпоративного бізнесу».

Також 07 липня 2020 року видано наказ № 120-07-03-о/с «Про простій» із посиланням на відсутність організаційних умов, необхідних для виконання робіт, відповідно до якого відповідач оголосив позивачці з 08 липня 2020 року

до 06 вересня 2020 року простій, що виник не з вини працівника, підставою якої стало рішення правління АТ «Юнекс Банк» від 03 липня 2020 року № 54 та

від 06 липня 2020 року № 55, та зменшив до 2/3 розмір виплат до останнього дня перед звільненням, яке відбулося 07 вересня 2020 року.

07 вересня 2020 року відповідачем прийнято наказ № 157-07-01-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачці видано трудову книжку з відповідним записом про звільнення.

Вважає, що рішення про її звільнення є незаконним, оскільки крім порушення відповідачем процедури скорочення чисельності штату їй не були запропоновані всі вільні вакансії, натомість керівництвом банку створювалися умови, за якими вона не могла виконувати свої посадові обов`язки, декілька разів ухвалювалися різні рішення, відповідно до яких змінювалася структура управління банком, ухвалювалися рішення про простій, щоб значно зменшити розмір виплат (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) у разі можливого скасування наказу про звільнення в судовому порядку, а також не отримано відповідного погодження профспілки. Крім того позивачка набула статусу викривача, а тому мала імунітет від звільнення.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати незаконним та скасувати наказ від 07 вересня 2020 року № 157-07-01-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнати незаконним та скасувати наказ від 07 липня 2020 року № 120-07-03-о/с «Про простій»; поновити її на посаді директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк»; стягнути з АТ «Юнекс Банк» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 вересня 2020 року до дати ухвалення судового рішення; стягнути з АТ «Юнекс Банк» на

свою користь розмір невиплаченої заробітної плати внаслідок простою у сумі

29 479,47 грн; стягнути з АТ «Юнекс Банк» на її користь 84 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ

АТ «Юнекс Банк» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк» від 07 вересня 2020 року

№ 157-07-01-о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк». Стягнуто з АТ «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі

1 241 951,20 грн. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Юнекс Банк»

від 07 липня 2020 року № 120-07-03-о/с « Про простій». Стягнуто з АТ «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 розмір невиплаченої заробітної плати внаслідок простою у сумі 29 479,47 грн. Стягнуто з АТ «Юнекс Банк» на користь

ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто

з АТ «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу

у розмірі 84 145,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що звільнення є незаконним, оскільки при звільненні позивачки з посади директора Департаменту корпоративного бізнесу, відповідачем порушено процедуру звільнення, а саме: не запропоновано всі посади, на які могла би претендувати позивачка у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Юнекс Банк» задоволено частково. Рішення Подільського районного суду

м. Києва від 26 липня 2022 року в частині вирішення питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінено, зменшено суму стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з АТ «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 до 50 487,00 грн. В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва

від 26 липня 2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки при скорочені відповідач не запропонував позивачці вакантні посади, оскільки позивачка мала відповідну освіту та відповідала вимогам до кандидатів на всі вакантні посади начальницького складу, а також відповідач не надав доказів відсутності у позивачки бездоганної репутації. Крім того, погодився з висновками суду першої інстанції, про те, що наказ «Про простій» є незаконним, оскільки відповідачем порушено порядок оголошення простою, враховуючи, що банк не припиняв свою роботу, простій оголошено лише одному працівнику - позивачці,

а інші підрозділи і працівники працювали в звичному режимі. Також суд погодився з присудженим розміром відшкодування моральної шкоди, який відповідає встановленим обставинам, обсягу спричинених моральних страждань, завданих незаконним звільненням, а також засадам розумності та справедливості. Разом

з тим, змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу, у зв`язку з тим, що позовні вимоги позивачки, зокрема і щодо відшкодування моральної шкоди були задоволені частково, а тому розмір витрат на правову допомогу відповідно до статті 141 ЦПК України має бути пропорційно зменшено до розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року АТ «Юнекс Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 800/538/17, Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 359/10023/16, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16, від 02 липня 2020 року у справі № 766/6227/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 10 листопада 2022 року

у справі № 525/983/21, від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20,

від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20. Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4

частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У квітні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката

Маринушкіна А. Г. подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судові рішення у цій справі відповідають принципу справедливості та законності, а наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів та неправильному тлумаченню норм права, які регулюють питання скорочення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

05 квітня 2017 року на підставі наказу № 56-05-01-о/с позивачку прийнято на посаду директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ « Юнекс Банк»

із 06 квітня 2017 року.

24 квітня 2017 року на підставі рішення Спостережної ради АТ «Юнекс Банк»

від 24 квітня 2017 року затверджено посадову інструкцію директора Департаменту корпоративного бізнесу.

27 квітня 2017 року в. о. голови правління АТ «Юнекс Банк» затверджено посадову інструкцію Директора департаменту корпоративного бізнесу.

На підставі наказу від 01 вересня 2017 року № 280 «Про формування та затвердження складу чисельності Комітету з питань фінансового моніторингу» позивачку призначено членом Комісії фінансового моніторингу АТ «Юнекс Банк».

Наказом АТ «Юнекс Банк» від 17 березня 2020 року № 46-17-о/с позивачку переведено на дистанційну роботу.

Відповідно до Протоколу № 10 засідання Наглядової ради АТ «Юнекс Банк»

від 18 березня 2020 року, затверджено нову організаційну структуру управління

АТ «Юнекс Банк» та вирішено ввести її в дію з 19 березня 2020 року.

Наказом АТ «Юнекс Банк» від 19 березня 2020 року № 48-19-01-о/с позивачку попереджено про скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку

з введенням в дію організаційної структури АТ «Юнекс Банк». Відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Юнекс Банк» від 18 березня 2020 року, протокол

№ 10, про скорочення посади директора Департаменту корпоративного бізнесу.

На підставі наказу голови правління АТ «Юнекс Банк» від 20 березня 2020 року

№ 76 відповідач почав службове розслідування щодо позивачки за фактом розголошення нею банківської таємниці та на підставі наказу № 50-20-01-о/с позивачку відсторонено від виконання обов`язків директора Департаменту корпоративного бізнесу на час проведення розслідування. Крім того, з цього часу керівником банку обмежено доступ позивачки до внутрішньої програми банку та інших банківських документів.

Наказом АТ «Юнекс Банк» від 21 травня 2020 року № 90-21-03-о/с позивачці повідомлено про продовження терміну попередження про звільнення на підставі частини першої статті 40 КЗпП України до 15 червня 2020 року.

Наказом АТ «Юнекс Банк» від 28 травня 2020 року № 95-28-01 -о/с скасовано наказ АТ «Юнекс Банк» від 19 березня 2020 року № 48-19-01-о/с «Про скорочення чисельності та штату працівників»; наказано привести у відповідність штатний розпис банку до організаційної структури АТ «Юнекс Банк».

07 липня 2020 року відповідачем видано наказ № 120-07-03-о/с «Про простій», відповідно до якого відповідач оголосив позивачці з 08 липня 2020 року

до 06 вересня 2020 року простій, що виник не з вини працівника, підставою якої стало рішення правління АТ «Юнекс Банк» від 03 липня 2020 року № 54 та

від 06 липня 2020 року № 55, в результаті чого відповідач зменшив позивачці розмір виплат до 2/3 до останнього дня, що передував звільненню позивачці.

07 липня 2020 року позивачку попереджено про наступне звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України, згідно

з рішенням Наглядової ради АТ «Юнекс Банк» від 06 липня 2020 року, протокол

№ 26, та відповідно до наказу від 07 липня 2020 року № 120-07-02-о/с про скорочення посади директора Департаменту корпоративного бізнесу.

07 липня 2020 року позивачці запропоновані відповідачем вільні вакансії, згідно

з Додатком (т. 1, а. с. 58-60), а саме:

- 15 липня 2020 року - вакансія провідного фахівця Контактного центру управління дистанційного продажу Департаменту маркетингу та CRM (2 штатні одиниці) та керівника проектів по взаємодії з МПС (міжнародними платіжним системами Департаменту маркетингу та CRM (2 штатні одиниці);

- 24 липня 2020 року - заступника начальника Херсонського відділення № 1

(2 штатні одиниці) та керівника проектів з методології та контролю Управління внутрішніх господарських операцій (2 штатні одиниці);

- 10 серпня 2020 року - начальника відділу оцінки заставного майна Управління кредитної політики Департаменту ризиків та заступника начальника Київського відділення № 7 (2 штатні одиниці).

Водночас відповідачем не були запропоновані позивачці наступні вакантні посади:

- начальника управління валютного нагляду Департаменту фінансового моніторингу і валютного нагляду;

- начальника управління фінансового моніторингу Департаменту фінансового моніторингу і валютного нагляду;

- директора Департаменту фінансового моніторингу і валютного контролю;

- заступника начальника управління фінансового моніторингу Департаменту фінансового моніторингу і валютного нагляду;

- начальника юридичного управління.

Вимоги до кандидата на посаду начальника управління валютного нагляду:

- вища економічна освіта, магістр;

- глибокі знання законодавства України, нормативно-правові акти Національного банку України (далі - НБУ), що регулюють діяльність у сфері валютного нагляду;

- стаж роботи у сфері валютного нагляду не менше 5-ти років, в тому числі на керівній посаді відповідного напряму 3 роки;

- бездоганна ділова репутація.

Вимоги до кандидата на посаду начальника та заступника управління фінансового моніторингу департаменту фінансового моніторингу і валютного нагляду:

- вища економічна освіта, магістр;

- стаж роботи у сфері пов`язаній з діяльністю запобігання легалізації кримінальних доходів фінансуванню тероризму не менше ніж три роки, або стаж на посаді керівника банку (підрозділу банку) за напрямом діяльності у сфері запобігання легалізації кримінальних доходів не менш ніж три роки;

- знання законодавства України в тій же сфері та навички застосування

в практичній діяльності вимог законодавства України та внутрішніх документів банку з питань фінансового моніторингу;

- бездоганна ділова репутація.

Вимоги до кандидата на посаду директора Департаменту фінансового моніторингу і валютного нагляду щодо освіти та репутації аналогічні до наведених вище посад, а також стаж роботи в банківській системі, пов`язаний з діяльністю у сфері ПВК/ФТ, або стаж роботи на керівній посаді в СУО, пов`язаний з набуттям досвіду

у сфері ПВК/ФТ не менш ніж один рік.

Встановлено, що ОСОБА_1 має диплом магістра, спеціальність «Банківська справа», кваліфікація «магістр з управління банківськими активами», на протязі трьох років (із квітня 2017 року до вересня 2020 року) обіймала посаду директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк», має стаж роботи

в банківській сфері більше 25 років, що підтверджується копією трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Наказом АТ «Юнекс Банк» від 07 вересня 2020 року № 157-07-01-о/с ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту корпоративного бізнесу АТ «Юнекс Банк» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того,

в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Згідно з частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не

з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої

статті 49-2 КЗпП України не були запропоновані позивачці всі наявні в банку вакантні посади на час її звільнення, які відповідали її освіті, кваліфікації та досвіду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, тому наявні підстави для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказ «Про простій» також є незаконним, оскільки банк не припиняв свою роботу, простій оголошено лише одному працівнику - позивачці, проте інші підрозділи

і працівники працювали в звичному режимі, тож у відповідача не було підстав для оголошення простою тільки позивачці. Такими діями роботодавця позивачці заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої визначено до встановлених обставин, обсягу спричинених моральних страждань, завданих незаконним звільненням. Визначений розмір відшкодування а також відповідає засадам розумності та справедливості.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки при її звільненні роботодавець не запропонував всі вакантні посади, які існували у банку на день її звільнення, а тому наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягає скасуванню, а позивачка поновленню на роботі з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також Верховний Суд погоджується, що оголошення позивачці простою у зв`язку

з відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи є незаконним, оскільки роботодавцем не доведено, що мали місце передбачені статтею 34

КЗпП України обставини, які зумовили простій одного працівника банку - позивачки.

Встановлені порушення трудових прав позивачки зумовили ухвалення рішення про відшкодування їй моральної шкоди. При визначені розміру відшкодування судами враховано обставини справи, характер та глибину душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також застосовано принцип розумності та справедливості.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі банк вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 800/538/17, Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 359/10023/16, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16, від 02 липня 2020 року у справі № 766/6227/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 10 листопада 2022 року

у справі № 525/983/21, від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20,

від 22 лютого 2023 року у справі № 761/16207/20.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі

№ 800/538/17 сформульовано висновок про те, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок

з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

У справі № 761/16207/20 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, оскільки відповідачем у порушення вимог частини другої статті 40 та

частини третьої статті 49-2 КЗпП України не було запропоновано позивачу іншу роботу за відповідною професією, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

У справах № 359/10023/16, № 523/14396/19, № 752/23602/20 Верховний Суд виснував, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Таким чином висновки у наведених як приклади справах не суперечать висновкам, викладеним у цій справі та не свідчать про неоднакове застосування судами норм матеріального права.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що позивачка штучно створила умови, за який суд першої інстанції розглядав справу майже два роки, оскільки у цій справі не встановлено недобросовісних дій позивачки чи зловживання процесуальними правами, а отже і вини позивачки у тому, що спір про поновлення на роботі розглядався судами більше одного року.

У справі № 756/5243/17 Верховний Суд виснував, що частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією

і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку працівникам (частина друга статті 42 КЗпП України).

У справі № 367/3870/16 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача відбулося з передбаченої законодавством про працю підстави, оскільки у роботодавця дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку з чим у лютому 2016 року скорочено посади помічника директора і заступника директора, яку займала позивачка.

У справі № 525/983/21 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки

у роботодавця дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення, запропонувавши єдину наявну вакантну посаду діловода загальних питань документообігу виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради,

від якої позивачка відмовився.

Отже, у справах № 756/5243/17, № 367/3870/16, № 525/983/21, наведених заявником у касаційній скарзі як приклади неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається

у касаційному порядку.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Також заявник у касаційній скарзі вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені АТ «Юнекс Банк» підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1

частини третьої статті 411 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що виплачені позивачці при звільнені суми вихідної допомоги підлягають відрахуванню із присудженої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі доводи не гуртуються на нормах матеріального права. Права роботодавця, який виплатив звільненому працівнику вихідну допомогу, і якого поновлено на роботі, підлягають захисту шляхом пред`явлення самостійного позову про стягнення коштів (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі 753/15556/15), а не шляхом зменшення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено. Отже доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Юнекс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний