Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №205/6260/21
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №205/6260/21
Постанова КЦС ВП від 29.05.2023 року у справі №205/6260/21

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 205/6260/21

провадження № 61-12021св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця»,в інтересах якої діє адвокат Боголіп Юлія Володимирівна, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 и до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок наїзду поїзду № 8602 на 184 км. перегону Горяїнове - Діївка ДН-1 Дніпро помер ОСОБА_3 .

Того ж дня за цим фактом було внесено відомості до ЄРДР за № 12018042010000098.

Постановою слідчого ВП № 1 Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області від 24 травня 2018 року кримінальне провадження № 12018042010000098 від 19 березня 2018 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Власником поїзду № 8602 є відповідач - АТ «Українська залізниця», машиніст потягу - ОСОБА_4 є працівником відповідача.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримувати допомогу та підтримку батька, належне виховання, матеріальну допомогу. У нього з`явилися додаткові обов`язки щодо своєї матері, оскільки вона потребує більше уваги, турботи, догляду і допомоги.

Позивач ОСОБА_1 перебував на утриманні свого батька. На цей час є студентом денної форми навчання Дніпровського державного аграрно-економічного університету та потребує матеріальної і моральної підтримки батька.

У зв'язку із викладеним ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_2 перебувала із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.

Подружжя проживало у приватному будинку, де залишилися проживати позивачі після смерті ОСОБА_3 , позивач вимушена утримувати будинок самостійно.

Померлий ОСОБА_3 працював майстром по ремонту автомобілів, отримував стабільний дохід, забезпечував родину. У зв`язку із його смертю, ОСОБА_2 позбавлена підтримки чоловіка, втратила можливість сімейного святкування подій і свят та залишилася вдовою.

Таким чином, позивачі втратили найближчу людину та позбавлені підтримки ОСОБА_3 як батька та чоловіка, який надавав родині матеріальну допомогу і підтримку, а його смерть змінила їх життя та зруйнувала життєві зв`язки.

У зв'язку із викладеним ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, позов задоволено частково.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі по 75 000,00 грн кожному.

В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що в силу положень статей 1167 1168 1187 1193 ЦК України відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану позивачам моральну шкоду, особиста недбалість та необережність самого загиблого ОСОБА_3 є підставою для зменшення розміру відшкодування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2022 року АТ «Українська залізниця», в інтересах якої діє адвокат Боголіп Юлія Володимирівна,звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить скасувати вказані рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності; у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 645/3777/18 про те, що сам факт ДТП не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди; у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 про те, що чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Заявник вказує, що оскаржувані судові рішення не містять мотивації щодо визначення розміру моральної шкоди та доказів, на яких ґрунтуються відповідні мотиви.

Доводи інших учасників справи

Позивачі не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 205/6260/21 з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа № 205/6260/21 надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 квітня 2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а. с. 11), в якому мають повнолітнього сина - ОСОБА_1 , який є студентом другого курсу Дніпровського державного аграрно-економічного університету інженерно-технологічного факультету державного замовлення (а. с. 12, 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 10).

Причиною смерті ОСОБА_3 стала сумісна тупа травма тіла, спричинена наїздом тепловозу Д 380-3 на 184 км. залізничного перегону станції Діївка-Горяїнове, відомості про що 19 березня 2018 року було внесено до ЄРДР за № 12018042010000098.

При судово-токсикологічному дослідженні крові трупа ОСОБА_3 виявлено вміст етилового спирту у концентрації 1,09 %, що було встановлено у ході досудового розслідування (а. с. 6-9).

Постановою слідчого СВ ВП на станції № 1 Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області від 24 травня 2018 року кримінальне провадження № 12018042010000098 від 19 березня 2018 року у зв`язку із відсутністю у діях машиністів дизель - поїзду Д 380-3 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України, було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (а. с. 6-9).

Локомотив Д1 № 380 обліковується у виробничому підрозділі локомотивне депо «Дніпро» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а. с. 13).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і осоновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків).

Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження

№ 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суди, встановивши, що причиною смерті ОСОБА_3 є сумісна тупа травма тіла, отримана внаслідок залізничної рейкової травми, оскільки він переходив залізничні колії у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, обґрунтовано зробили висновок, що спричинення шкоди відбулося не з вини відповідача, а через необережність самого потерпілого, однак це не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Матеріали справи не містять, а судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Суди попередніх інстанцій установили, що причиною смерті ОСОБА_3 стала сумісна тупа травма тіла спричинена наїздом тепловозу Д 380-3, належного відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого сприяла його власна груба необережність.

За таких обставин, врахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілого, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивачів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суди правильно врахували факт наявності грубої необережності потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивачів з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у їх життєвих обставинах. При цьому суди виходили із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ

від 12 липня 2007 року).

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності; у постанові Верховного Суду

Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 645/3777/18 про те, що сам факт ДТП не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди; у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 про те, що чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо), є необґрунтованими, оскільки висновки судів у справі, що переглядається, узгоджуються з викладеними у наведених заявником постановах Верховного Суду загальними підходами при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з наведенням відповідних мотивів застосування принципів розумності і справедливості.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а доводи щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця»,в інтересах якої діє адвокат Боголіп Юлія Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко