Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.10.2020 року у справі №758/5066/20

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 758/5066/20

провадження № 61-14911св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7, який діє в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

відповідач - ОСОБА_1, державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Жиганський Юрій Віталійович,

третя особа - Спілка дизайнерів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Подільського районного суду м.

Києва від 22 травня 2020 року у складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7, який діє в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Жиганського Ю. В., третя особа - Спілка дизайнерів України, про скасування рішень про державну реєстрацію.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що Київською місцевою прокуратурою № 7, під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42019101070000236 від 02 вересня 2019 року, виявлено факт незаконної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, площею 1 189,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка побудована у 1957 році та з 1988 року передана на баланс Спілки дизайнерів України.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначений об'єкт нерухомості, який є державною власністю, зареєстровано за ОСОБА_1. Підставою набуття права власності на спірний об'єкт зазначено договір купівлі-продажу від 24 лютого 2009 року № 319, укладений між Приватним підприємством "Віза і К" (далі - ПП "Віза і К") та ОСОБА_1 та висновок щодо технічних можливостей поділу об'єкту нерухомого майна від 17 липня 2013 року № 18 (НЖ/РЗп-2013).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2011 року у справі № 22-4498/2011 зазначений договір купівлі продажу визнано недійсним.

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з державної власності, реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_1 проведено на підставі недійсного правочину, державну реєстрацію поділу нерухомого майна здійснено за заявою особи, яка не є його законним власником, позивач просив: скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Жиганського Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 15295327 від 21 серпня 2014 року та запис про право власності № 6751482 від 14 серпня 2014 року щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, площею 1189,3 кв. м, зареєстрованого за ОСОБА_1, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та обтяжень № 37916870 від 02 листопада 2017 року та запис про право власності № 23160754 від 31 жовтня 2017 року щодо нерухомого майна: групи приміщень № 1 літ.

А, площею 629,2 кв. м - частина основної (група приміщень № 1 I-II поверхи) за адресою:

АДРЕСА_1, зареєстрованого за ОСОБА_1, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та обтяжень № 37917429 від

02 листопада 2017 року та запис про право власності № 23161429 від 31 жовтня 2017 року щодо нерухомого майна: групи приміщень № 2 літ. А, площею

270,8 кв. м - частина основної (група приміщень № 2 в I поверсі) за адресою:

АДРЕСА_1, зареєстрованого за ОСОБА_1, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про державну реєстрацію прав та обтяжень № 37926446 від 03 листопада 2017 року та запис про право власності № 23170509 від

31 жовтня 2017 року щодо нерухомого майна: групи приміщень № 3 літ. А, площею 289,9 кв. м - частина основної (група приміщень № 3 II-го поверху) за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за

ОСОБА_1.

Короткий зміст ухваленого судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7, який діє в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, до ОСОБА_1, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Жиганського Ю. В., третя особа - Спілка дизайнерів України, про скасування рішень про державну реєстрацію.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені позивачем вимоги про оскарження дій державного реєстратора та приватного нотаріуса, пов'язаних з реєстрацією майна та майнових прав, не є похідними від спору щодо нерухомого майна або майнових прав, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст ухваленого судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 залишено без задоволення, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від

22 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про не підсудність зазначеної справи судам цивільної юрисдикції. Зауважив, що спірні відносини між сторонами вже вирішені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2011 року у справі № 22-4498/201, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу про відчуження спірної нежитлової будівлі, а тому розгляд вимоги про скасування державної реєстрації зазначеного нерухомого майна повинен здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури, у якій заявник просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17, від

06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18.

Суди попередніх інстанцій не урахували, що предметом розгляду у справі є не дії та рішення суб'єкта, який наділений владно-управлінськими функціями, а приватний інтерес позивача щодо захисту його прав як власника нерухомого майна від порушення, вчиненого ОСОБА_1, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Зокрема прокурор подав позов з метою відновлення прав держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, яке неправомірно було набуто відповідачем, що стало підставою для оскарження реєстрації за ним права власності на це майно.

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та записів про право власності має розглядатись як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав держави на майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора, як відповідача, не змінює приватноправового характеру спору.

Реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомості здійснювалась не за заявою позивача, а тому спір щодо її оскарження не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий з пропуском встановленого судом строку на подання відзиву та за відсутності клопотання про його поновлення, а тому Верховний Суд не бере його до уваги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла до Верховного Суду 05 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 статті 3 ЦПК України).

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Таким чином, критеріями розмежування судової юрисдикції, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Таким критерієм також може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України).

Термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для оскарження прокурором рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 стало незаконне вибуття його з державної власності та набуття (реєстрації) відповідачем права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об'єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, у таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулися реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. А тому такі справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Крім того, у справі, яка переглядається відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не вступав у публічно-правові відносини з державними реєстраторами, рішення та записи яких він оскаржує. Державний реєстратор та приватний нотаріус приймали оскаржувані рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна та вчиняли оспорювані записи на підставі заяви відповідача, та саме з ним перебували у публічно-правових відносинах. Натомість позивач оспорює правомірність набуття (реєстрації) ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, яке незаконно вибуло з державної власності, що свідчить про цивільно-правовий характер спору.

Таким чином, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18,12 лютого

2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

Схожі правові висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду, зазначених заступником керівника Київської міської прокуратури як підставу касаційного оскарження, а саме постановах від

04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18.

Ураховуючи, що звертаючись із зазначеним позовом до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 оскаржує рішення державного реєстратора та приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, яке належало до об'єктів державної власності та незаконно вибуло з володіння органу державної влади, зазначений спір є цивільно-правовим та з урахуванням суб'єктного складу сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про непідсудність зазначеної справи судам цивільної юрисдикції, посилаючись на те що спір про право цивільне був вирішений у справі № 22-4498/2011 за позовом Спілки дизайнерів України до ОСОБА_1, треті особи:

Республіканське експериментально-виробниче об'єднання Спілки дизайнерів України, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Приватне підприємство "Віза і К", про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права дійшли помилкового висновку про непідсудність справи судам цивільної юрисдикції, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко