Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №766/6920/17

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 766/6920/17

провадження № 61-35179св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на постанову Апеляційного суду Херсонської області, у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г., від 06 березня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») про визнання недійсним кредитного договору.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 11 липня 2013 року між нею та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Р20.194.71141 на умовах, визначених в ньому. Зазначила, що інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Ідея Банк» не була їй, як позичальнику, надана в повному обсязі.

Посилаючись на порушення і недотримання банком вимог, які містяться в постановах правління Національного банку України, статей 203, 230, 628, 1011, 627 ЦК України, статті 6 Закону України «Про страхування», статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також зазначаючи, що умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, положення договору про споживчий кредит містить умови про зміни витрат, вважала, що недійсними є наступні пункти договору:

пункт 1.4 - відповідно до якого за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,0500 % від початкової суми кредиту. Відповідач відповідно до зазначеного вище пункту нараховує позичальнику плату за обслуговування кредитної заборгованості, яка може ніколи і не виникнути;

пункт 1.7 - в якому визначено обов`язок позичальника спрямувати кошти на добровільне старування, не вказавши при цьому ні страхову компанію, ні суму страховки, позбавляючи її вільно вибирати страхову компанію на весь період дії кредитного договору;

пункт 2.4 - в якому йдеться про те, що у випадку дострокового погашення всієї суми кредиту позичальник зобов`язаний сплатити платіж за місяць;

пункти 2.5, 4.2.3 - згідно яких, лише банк має право в односторонньому порядку розірвати договір кредиту (споживачеві таке право не надається);

пункт 4.2.6 - відповідно до якого передбачена зміна процентної ставки (банком встановлено дискримінаційні стосовно споживача права щодо зміни процентної ставки).

Вважаючи недійними зазначені пункти кредитного договору та зазначаючи, що ці положення договору пов`язані між собою з іншими пунктами договору, а тому договір підлягає визнанню недійним в цілому, позивач просила визнати недійсним кредитним договір Р20.194.71141 від 11 липня 2013 року, укладений між нею та ПАТ «Ідея Банк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Гаврилова Д. В., від 31 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, тому підстав для визнання його недійним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України не доведено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано умову кредитного договору, укладеного 11 липня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , викладену у пункті 1.4, щодо сплати позичальником за обслуговування кредиту банком плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2, 0500 % від початкової суми кредиту, а також умову цього ж договору, викладену у пункті 4.2.6 щодо ініціювання зміни процентної ставки за користування кредитом, у разі настання нижченаведених подій, які не залежать від волі сторін та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора (або однієї із них, що є підставою для встановлення нового розміру процентної ставки): а) девальвації курсу гривні до долара США більше ніж на 5 % у порівняні з курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату укладання цього договору; б) підвищення середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України); в) підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» Національним банком України з дати укладання цього договору; г) зміни облікової ставки Національним банком України або зміни розміру відрахування до страхового (резервного) фонду, недійсними з моменту укладення договору. В решті частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що текст спірного договору та доданий до нього графік платежів, які підписані сторонами, містять положення як про реальну процентну ставку за кредитом, так і про абсолютне значення подорожчання кредиту, а тому доводи позивача в цій частині вимог не були належним чином доведені. Сам по собі факт ненадання споживачеві передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» інформації про споживчий кредит не тягне за собою недійсність договору.

Разом з тим, банк неправомірно встановив щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,0500 % від початкової суми кредиту (пункт 1.4 договору). Наведена умова договору є недійсною як така, що суперечить абзацу третьому частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Встановивши в кредитному договорі щомісячну сплату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,0500% від початкової суми кредиту, відповідач як кредитодавець не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Відповідно до частини третьої статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Отже, умови вказаного кредитного договору, викладені в пункті 4.2.6 щодо ініціювання зміни процентної ставки за користування кредитом, є недійсними як такі, що суперечать закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ «Ідея Банк» просить скасуватипостанову Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2018 року і залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оспорюваному договорі плата за користування кредитною заборгованістю визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, тому така умова не суперечить як положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Враховуючи те, що кредитним договором передбачено зміну процентної ставки за обставин кредитного ризику, а у пункті 4.2.6 договору чітко прописано процедуру погодження нового розміру процентної ставки з позичальником, висновки апеляційного суду про недійсність зазначеного положення договору є необґрунтованими.

Судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 766/6920/17 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору призначено до судового розгляду колегію у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 липня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній надано кредит у розмірі 37 095, 00 грн, строком на 60 місяців зі сплатою 7,9000 % річних від залишкової суми кредиту (пункти, 1.1, 1.3 кредитного договору).

У пункті 1.4 кредитного договору сторони погодили, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,0500 % від початкової суми кредиту.

Відповідно до пункту 4.2.6 кредитного договору банк має право ініціювати зміну процентної ставки за користування кредитом, в разі настання нижченаведених подій, які не залежать від волі сторін та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора (або однієї із них, що є підставою для встановлення нового розміру процентної ставки): а) девальвації курсу гривні до долара США більше ніж на 5 % у порівняні з курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату укладання цього договору; б) підвищення середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України); в) підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» Національним банком України з дати укладання цього договору; г) зміни облікової ставки Національним банком України або зміни розміру відрахування до страхового (резервного) фонду .

Пунктом 5.5 укладеного сторонами договору визначено, що реальна процентна ставка за кредитом становить 64,1 відсотків річних, а абсолютне значення подорожчання кредиту становить 53 553, 25 грн.

Факт повідомлення банком позивача у письмовій формі про умови кредитування перед укладенням договору доведений довідкою-повідомленням, підписаною ОСОБА_1 11 липня 2013 року.

Текст спірного договору та доданий до нього графік платежів, які підписані сторонами, містять положення як про реальну процентну ставку за кредитом, так і про абсолютне значення подорожчання кредиту.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою-третьою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв`язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суд також повинен розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України.

У пункті 4.2.6 кредитного договору сторони погодили порядок зміни процентної ставки у разі настання визначених сторонами обставин, передбачили право банку ініціювати зміну процентної ставки за кредитом, а не право в односторонньому порядку змінити процентну ставку.

Отже, сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, про що свідчить його підписання, в тому числі і щодо процедури зміни процентної ставки за користування кредитом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним пункту 4.2.6 кредитного договору, який передбачає порядок та підстави зміни процентної ставки, не врахував, що сторони кредитного договору під час його укладення погодили процедуру зміни умов договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну процентної ставки за кредитом відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України, а тому висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині не відповідає вищезазначеним нормам матеріального права.

Щодо визнання апеляційним судом недійсним пункту 1.4 кредитного договору слід зазначити наступне.

Відповідно до положень абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин.

Вказаний висновок узгоджується із висновками,викладеними у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц (провадження № 61-29646св18), від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 (провадження № 61-45662св18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, пункт 1.4 кредитного договору Р20.194.71141 від 11 липня 2013 року є нікчемним на підставі абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент його укладення.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є визнання відповідного права або застосування наслідків недійсності правочину. Із такими вимогами позивач до суду не зверталась.

Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Із урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 1.4 кредитного договору, неправильно застосував наведені вище положення норм матеріального права та дійшов необґрунтованого висновку про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки ці умови кредитного договору є нікчемними - недійсними в силу закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог (в якій вона оскаржується банком) підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними умов пункту 1.4 та пункту 4.2.6 кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 06 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними умов пункту 1.4 та пункту 4.2.6 кредитного договору, укладеного 11 липня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог з наведених у цій постанові підстав.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович