Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №201/17947/17

Постанова

Іменем України

НОМЕР_4 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 201/17947/17-ц

провадження № 61-20359св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю.,

Олійник А. С.,

Погрібного С. О.,

Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 307», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Перша дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 307» (далі - ОК «ЖБК № 307»), Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Першої дніпровської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі ордера від 18 листопада 1981 року № 599, виданого на ім`я його матері ОСОБА_3 , остання разом зі своєю родиною, до якої увійшли: чоловік ОСОБА_4 , сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заселилась до квартири АДРЕСА_1 . Його батьки у повному обсязі сплатили пай за вказану квартиру. Надалі номер будинку на АДРЕСА_2 , змінено на номер НОМЕР_4. Батько сторін ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 він не звертався, оскільки на час його смерті мешкав разом із ним, братом та матір`ю за адресою вказаної квартири, у зв`язку із чим вважав себе таким, що прийняв спадщину після смерті батька, яку становить відповідна частка від половини зазначеної квартири, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності як набута під час перебування у шлюбі. Отже, за своє життя його батьки у повному обсязі сплатили пайовий внесок у розмірі 8 853,00 рублів, про що видано довідку від 26 грудня 2016 року № 191. Якщо пай виплачувався у шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя, чоловік, який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд. Якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя чоловік, який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд. Він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, де йому повідомили про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 30 березня 2005 року на користь ОСОБА_2 Отримавши таку інформацію, він з`ясував, що його брат ОСОБА_2 21 червня 2016 року, діючи за довіреністю, виданою ОСОБА_3 на ім`я відповідача, зареєстрував право власності у повному обсязі на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ; встановити факт прийняття ним спадщини та визнати за ним право власності на 1/6 частини долі цієї квартири, яка належала його батьку ОСОБА_4 ; визнати свідоцтво на право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_3 , недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30366739 від 07 липня 2016 року, яке винесено Сакалюк С. Г. , державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначення судами частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) за померлими суперечить вимогам ЦПК, оскільки судом вирішується питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, а на час смерті ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру у встановленому законом порядку зареєстровано не було, а отже, до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 ані квартира, ані її частини не увійшли. Вимога про встановлення факту прийняття позивачем спадщини після смерті свого батька та визнання за ним права власності на 1/6 частини долі квартири не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт, що на момент відкриття спадщини до складу спадкової маси не увійшла спірна квартира, оскільки право власності за померлим не зареєстровано.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, а на час смерті ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру у встановленому законом порядку зареєстровано не було, а отже, до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , ані квартира, ані її частини не увійшли. Крім того, за життя подружжя питання про розподіл майна між ними та походження коштів, зокрема, сплачених як пайовий внесок, не вирішувалося. Твердження, що ОСОБА_4 був власником квартири з моменту виплати паю - з 1992 року, а не з моменту державної реєстрації, є безпідставними, оскільки суперечать положенням статей 182, 334, 640, 657 ЦК України, статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і вказана реєстрація є обов`язковою. Доводи, що пай виплачувався у шлюбі, тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя та при поділі майна подружжя (або чоловік), який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд, є необґрунтованими, оскільки як вбачається із матеріалів справи позивачем не доведено, що квартира придбана за спільні кошти подружжя (матері та батька) та що квартира є об`єктом спільної сумісної власності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що зміст судових рішень свідчить саме про наявність такого факту, коли помітно суди спотворюють обставини, підміняють поняття та уникають застосування норми закону, яка піддягала застосуванню. Як можливо захистити у такому випадку конституційні права людини у державі, де закон не діє, а принципи судочинства нехтуються та не виконуються тими ж суддями, які повинні бути на чолі справедливості та неупередженості, символом демократичних цінностей та гарантом поновлення прав, що мають ознаки порушення їх іншими особами, а не навпаки. Його матері ОСОБА_3 за життя, виданий ордер на спірну квартиру. Ця квартира у житловому будівельному кооперативі № НОМЕР_1 . Матір на цей час була у законному шлюбі з ОСОБА_4 . На доказ цього, що мати ОСОБА_6 та батько ОСОБА_4 знаходились у шлюбі, надано копію свідоцтва про одруження. Ордер від 18 листопада 1981 року № 599, виданий члену ЖБК № 307 ОСОБА_3 сім`я якої складалася із 4 чоловік, а саме: ОСОБА_4 (чоловіка), ОСОБА_2 (сина), ОСОБА_1 (сина). Відповідно до Закону України «Про власність» право власності члена житлового кооперативу на квартиру дійсно виникало із моменту виплати паю і не вимагало реєстрації.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що рішення судів є законними та обґрунтованими.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обставини встановлені судами

25 червня 1975 року укладений шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . У шлюбі народилось двоє синів: ОСОБА_2 , 1975 року народження, та ОСОБА_1 , 1978 року народження.

Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів 18 листопада 1981 року члену ЖБК № 307 ОСОБА_3 виданий ордер № 599, родина якої складається з чотирьох осіб: самої ОСОБА_3 , її чоловіка ОСОБА_4 , синів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з розпорядженням Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 25 січня 1989 року № 14/4р «Про зміну розпорядження від 21 серпня 1981 року № 289» житловому будинку на АДРЕСА_2 , присвоєно номер НОМЕР_4.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 27 грудня 2010 року Відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції.

Відповідно до довідки ОК «ЖБК № 307» від 20 грудня 2016 року № 190 на момент смерті ОСОБА_4 за адресою квартири АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Із довідки ОК «ЖБК № 307» від 26 грудня 2016 року № 191 убачається, що вартість квартири АДРЕСА_3 , сплачена у повному обсязі у сумі 8 853,00 руб у 1992 році.

Відповідно до довідки ОК «ЖБК № 307» від 11 серпня 2017 року № 241, пай за квартиру АДРЕСА_3 , внесений частково у лютому 1981 року, сплачувався та виплачений повністю у 1992 році за рахунок спільних коштів члена ЖБК ОСОБА_3 та членів її сім`ї. На момент виплати паю подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстровано, мешкало та вело разом сумісне господарство за зазначеною адресою.

07 липня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Сакалюк С. Г. прийнято рішення № 30366739 про проведення державної реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 на підставі заяви та доданих до неї документів ОСОБА_2 , що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності на представлення інтересів ОСОБА_3 , внаслідок чого, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис від 21 червня 2016 року № 15302857 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на зазначену квартиру.

Відповідно до заповіту, посвідченого 30 березня 2005 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Батовою Л. Г., ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які будуть належати їй на день смерті заповідає ОСОБА_2

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 05 вересня 2016 року Жовтневим районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Після смерті ОСОБА_3 до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 09 вересня 2016 року звернувся ОСОБА_2 , а 12 грудня 2016 року (дата заяви виправлено ручкою без засвідчення виправлень на 10 грудня 2016 року) із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернувся ОСОБА_1

30 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4

27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частини квартири АДРЕСА_3 , що відкрилась після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27 жовтня 2017 року постановою державного нотаріуса Першої державної нотаріальної контори Заносієнко Н. М. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 лютого 2017 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОК «ЖБК № 307», ОСОБА_2 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Заносієнко Н. М., у якій позивач просив суд: визнати за його батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпрі, право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ; встановити факт прийняття позивачем спадщини та визнати за ним право власності на 1/3 частини долі цієї квартири, яка належала ОСОБА_4 ; визнати свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 на квартиру недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2016 року № 30366739, яке винесено державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Сакалюком С. Г. (справа № 201/1844/17).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2017 року у цивільній справі № 201/1844/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Сакалюка С. Г., Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 липня 2016 року № 30366739, прийняте Державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Сакалюк С. Г. (справа № 804/8472/17).

05 березня 2018 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_11 виходив із того, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, а на час смерті ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру у встановленому законом порядку не зареєстровано, а отже, до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 ані квартира, ані її частини не увійшли. Крім того, за життя подружжя питання про розподіл майна між ними та походження коштів, зокрема сплачених як пайовий внесок, не вирішувалося.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Щодо заявлених позивачем вимог

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із матеріалів справи убачається, що у лютому 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом ОК «ЖБК № 307», ОСОБА_2 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Заносієнко Н. М., про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності, визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Цій справі присвоєний єдиний унікальний номер 201/1844/17.

У вказаній справі, ОСОБА_2 обґрунтовував свої вимоги тим, що на підставі ордера від 18 листопада 1981 року № 599, виданого на ім`я матері ОСОБА_3 , остання разом зі своєю родиною, до якої увійшли чоловік ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , син ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , заселилась до квартири АДРЕСА_1 . Батьки позивача у повному обсязі сплатили пай за вказану квартиру. Надалі, номер будинку АДРЕСА_2 , змінено на номер НОМЕР_4. Батько сторін ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 не звертався, оскільки на час його смерті мешкав разом із батьком, братом та матір`ю за адресою квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим вважав себе таким, що прийняв спадщину після смерті батька, яку становить відповідна частка від половини зазначеної квартири, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності як набута під час перебування у шлюбі. Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, який повідомив ОСОБА_1 про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 30 березня 2005 року на користь ОСОБА_2 Отримавши таку інформацію, він з`ясував, що його брат ОСОБА_2 21 червня 2016 року, діючи за довіреністю, виданою ОСОБА_3 на ім`я відповідача, зареєстрував право власності у повному обсязі на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 .

Відповідачами за цим позовом є: ОК «ЖБК № 307», ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Заносієнко Н. М.

Із урахуванням викладеного, позивач просив:

- визнати за його батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпрі, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

- встановити факт прийняття позивачем спадщини та визнати за ним право власності на 1/3 частини квартири, яка належала ОСОБА_4 ;

- визнати свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 на квартиру недійсним;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2016 року № 30366739, яке винесено державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Сакалюком С. Г.

Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_2 просив:

- визнати за батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ;

- встановити факт прийняття ним спадщини та визнати за ним право власності на 1/6 частини долі цієї квартири, яка належала його батьку ОСОБА_4 ;

- визнати свідоцтво на право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_3 , недійсним;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30366739 від 07 липня 2016 року, яке винесено Сакалюк С. Г. , державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради.

Відповідачами за цим позовом є: ОСОБА_2 , ОК «ЖБК № 307», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Перша дніпровська державна нотаріальна контора.

Таким чином, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили наявність підстав для застосування у справі, що переглядається, положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з якою, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи необхідно визначитися з тим, чи є достатні правові підстави для закриття провадження у справі, перевірити, чи рішення суду у справі 201/1844/17, щонабрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто, чи співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Оцінка висновків судів щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача

Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на те, що у разі встановлення відсутності підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідно звернути увагу на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з положеннями пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на час внесення пайових внесків, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

При розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові необхідно керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, НОМЕР_4 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, чинного на час внесення пайових внесків, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

При повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

При цьому, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі статтею 15 Закону УРСР від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (набрав чинності з 15 квітня 1991 року, втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року N 997-V) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Фактично оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є копіюванням рішень судів зі справи 201/1844/17, тобто при розгляді цієї справи суди взагалі не досліджували доказів, не перевіряли обставини справи, а лише, посилаючись на те, що рішення у справі 201/1844/17 набрало законної сили, здійснили його переписування.

Суди не надали власної оцінки обставинам, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін та не встановили якими доказами вони підтверджуються, не встановили характер правовідносин, які виникли між сторонами за встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшли передчасного висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , адже відповідно до викладених вище норм матеріального права та усталеної практики Верховного Суду, установивши, що пай внесений подружжям у період шлюбу, тобто за рахунок спільних коштів подружжя, кооперативна квартира, за відсутності доведеності протилежного, є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи необхідно визначитися з тим, чи є підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, а у разі відсутності таких підстав, розглянути справу по суті, встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та застосувати норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Апеляційна інстанція переглядає рішення суду першої інстанції з питань факту та права, а касаційна - з питань права.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик