Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 204/10357/21

провадження № 61-8549св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року під головуванням судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» (далі - ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля») від 09 грудня 2021 року № 1794 в частині відсторонення начальника групи відділу 102 підрозділу КС-1 ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати;

- зобов`язати ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення від роботи 09 грудня 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення у цій справі, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 22 липня 2005 року перебуває у трудових відносинах з ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля», займаючи з 22 березня 2019 року посаду начальника групи 1.2, сектору 1, відділу 102.

Наказом генерального директора ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» від 29 листопада 2021 року № 1711 керівників структурних підрозділів підприємства зобов`язано поінформувати працівників про необхідність обов`язкової вакцинації проти COVID-19, згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі непроведення профілактичного щеплення проти COVID-19 такі працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 09 грудня 2021 року. Працівники підприємства зобов`язані надати керівнику свого структурного підрозділу паперову копію сертифіката про проведення вакцинації від COVID-19.

06 грудня 2021 року відносно позивача було складено акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Наказом виконуючого обов`язки генерального директора ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» від 09 грудня 2021 року № 1794, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказів МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, від 01 листопада 2021 року № 2393, наказу Генерального директора підприємства від 29 листопада 2021 року № 1711, у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, його, ОСОБА_1 відсторонено від роботи на строк до усунення причин такого відсторонення, але не більше ніж до закінчення терміну дії карантину.

Вважає, що наказ про відсторонення від роботи є необґрунтованим та незаконним, оскільки порушено його право на працю, гарантоване Конституцією України, суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 16 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ генерального директора ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля» від 09 грудня 2021 року № 1794 в частині відсторонення від роботи начальника групи відділу 102 підрозділу КС-1 ОСОБА_1. з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати.

Стягнув з ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 56 302,62 грн.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 серпня 2022 року апеляційну скаргу ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» залишив без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. Оскаржений наказ не містить вказівки про певні неправомірні дії або бездіяльність саме позивача, а також не має чіткого визначення причин, що зумовили винесення зазначеного наказу та не зазначено підстав для його винесення.

Апеляційний суд також додатково зазначав, що відповідачем як під час розгляду справи в суді першої так і під час перегляду в суді апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення від COVID-19 та до моменту відсторонення від роботи, тобто до 09 грудня 2021 року, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у розумінні Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення чи має до нього протипоказання або подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність відсторонення (усунення) позивача від роботи, оскільки останній є носієм збудників інфекційних захворювань, чи хворий на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або був в контакті з такими хворими чи ухиляється від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій.

Суд апеляційної інстанції також вказував, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 29 листопада 2021 року № 1711, яким зокрема відповідач зобов`язав працівників підприємства надати документи, що підтверджують вакцинацію або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, так і з наказом від 09 грудня 2021 року № 1794 про відсторонення від роботи, як того вимагає Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року представник ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» - в.о. генерального директора Бондар М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 та від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17.

Аргументом касаційної скарги є те, що на думку представника заявника суди неправильно витлумачили норми Наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, оскільки необґрунтовано вважали, що він не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а місцевим судом не було застосовано до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Зазначає, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників підприємств було покладено обов`язок забезпечення відсторонення працівників від роботи шляхом видання наказу, який був виданий на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Працівники підприємства відповідача відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 підлягають обов`язковому профілактичному щепленню, а тому висновки судів попередніх інстанцій неправильні.

Представник відповідача також зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що суд першої інстанції помилково стягнув на користь позивача середній заробіток з дня відсторонення до дня ухвалення судового рішення (16 березня 2022 року), оскільки 01 березня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2022 року № 380, яким зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Позивач з 01 березня 2022 року був допущений до роботи, отже з цієї дати йому нараховувалась заробітна плата. Вказане було аргументом апеляційної скарги, проте суд апеляційної інстанції наведеному правової оцінки не надав.

Доводом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він самостійно змінив підстави позову, адже позовна заява ОСОБА_1 не містить обґрунтувань в тій частині, що у позивача не було достатньо часу для проходження щеплення, крім того ухвалені у справі судові рішення з порушенням засад пропорційності між приватними та публічними інтересами.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа № 204/10357/21 надійшла до Верховного Суду 02 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2022 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Верховний Суд ухвалою від 29 березня 2023 року у зв`язку із закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) поновив касаційне провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює у ДП «КБ «Південе» ім. М. К. Янгеля» та з 22 березня 2019 року призначений на посаду начальника групи 1.2, сектору 1, відділу 102, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 19-21).

Згідно з довідкою про нарахування доходів від 15 грудня 2021 року № 7/2752 за вказаним місцем роботи позивачу нараховано заробітну плату за період з червня 2021 року до листопада 2021 року включно в сумі 84 537,78 грн (а. с. 31).

Наказом генерального директора ДП «КБ «Південе» ім. М. К. Янгеля» від 29 листопада 2021 року № 1711 зобов`язано працівників підприємства надати керівнику свого структурного підрозділу паперову копію сертифіката про проведення вакцинації від СOVID-19 (з відміткою «Згідно з оригіналом», зробленою власноруч) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СOVID-19 (в тому числі, про перенесення хвороби СOVID-19) (а. с. 25, 26).

09 грудня 2021 року складено акт про те, що позивач був ознайомлений з наказом від 29 листопада 2021 року № 1711 та відмовляється надати копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або копію сертифіката про отримання однієї дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (а. с. 27).

Наказом від 09 грудня 2021 року № 1794, виданим на підставі вимог статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року, у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до усунення причин такого відсторонення, але не більше ніж до закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (а. с. 28-30).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є працівником ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» та обіймає посаду начальника групи 1.2, сектору 1, відділу 102. Формально він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

06 грудня 2021 року було складено акт про відмову ОСОБА_1 надати паперову копію: сертифікату про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

В зауваженнях до акта ОСОБА_1 вказав: «Нема в наявності. Запланована консультація з лікарем».

Колегія суддів зазначає, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відповідач у судах попередніх інстанцій не посилався на те, що обіймаючи посаду начальника групи 1.2, сектору 1, відділу 102 позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед інших осіб. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Колегія суддів враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи начальником групи 1.2, сектору 1, відділу 102, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18) дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом і в постановах від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20) та від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20).

Надаючи оцінку висновкам, викладеним Верховним Судом у вказаних постановах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що під час розгляду подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Колегія суддів враховує, що відсторонюючи від роботи ОСОБА_1 відповідач фактично не обґрунтував, що таке відсторонення переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті. За встановлених судами обставин, ОСОБА_1 відсторонили від роботи виключно через те, що до певної дати він не отримав щеплення від COVID-19 та не надав висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу від 09 грудня 2021 року № 1794 в частині відсторонення позивача від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги в цій частині.

Крім того у касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він помилково стягнув на користь позивача середній заробіток з дня відсторонення до дня ухвалення судового рішення (16 березня 2022 року), оскільки 01 березня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2022 року № 380, яким зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Позивач з 01 березня 2022 року був допущений до роботи, отже з цієї дати йому нараховувалась заробітна плата. Вказане було аргументом апеляційної скарги, проте суд апеляційної інстанції наведеному правової оцінки не надав.

Колегія суддів відхиляє цей аргумент касаційної скарги з огляду на таке.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2022 року представник ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» - Борисенко М. В. скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву ОСОБА_1

22 лютого 2022 року під час розгляду справи в суді першої інстанції був присутній представник ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля» - Козлов О. В. (а. с. 52, 53). Він також був повідомлений і про слухання справи, призначене на 16 березня 2022 року на 13 год 00 хв (а. с. 50).

В матеріалах справи міститься довідка, складена секретарем судового засідання зі змісту якої вбачається, що 16 березня 2022 року фіксування розгляду справи технічними засобами не проводилось та не роздруковувався журнал судового засідання, у зв`язку із закінченням розгляду справи без присутності сторін відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Аналіз статті 367 ЦПК України свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Таким чином, оскільки матеріали справи доказів того, що позивач з 01 березня 2022 року був допущений до роботи не містять, такі докази під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача не надавались, до апеляційної скарги їх також долучено не було, колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він самостійно змінив підстави позову, адже позовна заява ОСОБА_1 не містить обґрунтувань в тій частині, що у позивача не було достатньо часу для проходження щеплення колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Зі змісту оскарженої постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції вказував, що відповідачем як під час розгляду справи в суді першої так і під час перегляду в суді апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення від COVID-19 та до моменту відсторонення від роботи, тобто до 09 грудня 2021 року, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у розумінні Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення чи має до нього протипоказання або подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність відсторонення (усунення) позивача від роботи, оскільки останній є носієм збудників інфекційних захворювань, чи хворий на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або був в контакті з такими хворими чи ухиляється від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій.

Таким чином колегія суддів вважає необґрунтованим цей аргумент касаційної скарги, оскільки він спростовується змістом постанови апеляційного суду, який надавав оцінку діям відповідача, а не зазначав підстави позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 та від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів попередніх інстанцій, зроблені за наслідками розгляду цієї справи, висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених постановах не суперечать.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров