Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 752/21411/17

провадження № 61-10929св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Світлана Миколаївна, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Світлана Миколаївна, ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова С.

М., ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що її матір ОСОБА_4 набула права власності на 9/100 частин нежилих приміщень площею 277,9 кв. м за адресою: буд. АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення в частині, укладеного 07 листопада 2000 року між Акціонерним товариством "Пенсійний фонд-pension mutual" та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнірьовою Г. М., зареєстрованого у реєстрі за № 3701.

Вказаний договір був зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 8п-251, за реєстровим № 1136п/841 від 14 грудня 2000 року.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона є спадкоємцем першої черги в порядку спадкування за законом, за її заявою 05 вересня 2005 року державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу. Як до смерті її матері ОСОБА_4 так і після, будь-яких дій зі сторони власника та її спадкоємця щодо зазначеного нерухомого майна не вчинялось.

18 вересня 2017 року ОСОБА_3 разом із невстановленими особами намагалися фізично заволодіти нежилим приміщенням, яке належало її матері ОСОБА_4, а після її смерті успадковане нею.

На місце події були викликані працівники поліції, яким ОСОБА_3 пред'явив копію договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 04 вересня 2017 року, укладеного з відповідачем у справі ОСОБА_2, а також копію договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 19 червня 2001 року, укладеного начебто між ОСОБА_2 та її матір'ю ОСОБА_4.

Позивач вважає, що оспорюваний договір за участі її матері ОСОБА_4 не укладався, не підписувався та нотаріально не посвідчувався, є підробленим, підпис на договорі не належить її матері, оскільки її матір постійно проживала з нею, до дня смерті перебувала у повній свідомості, і не могла без її відома укладати жодного договору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не укладала 19 червня 2001 року з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу частини спірного нежитлового приміщення, цей договір є підробленим, ОСОБА_1 просила суд визнати нікчемним та недійсним договір купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. у реєстрі під № 2359, щодо нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 277,9 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1340805280000.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 червня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М., зареєстрований в реєстрі під № 2359, щодо нежилого приміщення загальною площею 277,9 кв. м за адресою: буд. АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені судом обставини щодо відсутності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 19 червня 2001 року, нібито укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з зазначенням, що він посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2359, який було пред'явлено ОСОБА_3 18 вересня 2017 року на підтвердження правомірності дій щодо заволодіння нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, є підставою для висновку суду про його нікчемність, однак визнання судом його таким не потребується, оскільки нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону. Зазначені обставини не оспорювались другою стороною цього ж договору ОСОБА_2.

Разом з тим, суд визнав обґрунтованими вимоги про визнання оспорюваного позивачем договору недійсним у зв'язку з доведеністю відсутності підпису ОСОБА_4 у цьому ж договорі купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 19 червня 2001 року, складеного на нотаріальному бланку серії АЕА № 861849, тобто у зв'язку з невідповідністю оспорюваного договору вимогам частини 3 статті 203 ЦК України.

При вирішенні заявленого спору, судом не застосовувались наслідки недійсності правочину, оскільки така вимога не заявлена позивачем одночасно з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 19 червня 2001 року, складеного на нотаріальному бланку серії АЕА № 861849. Така вимога може бути заявлена останньою і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гавріш Н. С., задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування задоволення позову, виклавши його в редакції мотивувальної частини постанови.

Судове рішення мотивовано тим, що договір купівлі-продажу про нікчемність та недійсність якого заявлений позов, укладений 19 червня 2001 року, тому судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 203, 215 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина 2 статті 215 ЦК України стосовно того, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім того, встановивши, що підпис у договорі купівлі-продажу від 19 червня 2001 року не належить власнику - продавцю ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтями 224, 225 ЦК УРСР, з якими закон (статтями 224, 225 ЦК) пов'язує визнання угоди недійсною, тому і визнавати договір купівлі-продажу недійсним треба було саме з цих правових підстав - частини 1 статті 48 ЦК УРСР.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування при вирішенні заявленого спору правових наслідків недійсності угоди та про те, що така вимога може бути заявлена у вигляді самостійної вимоги у разі наявності рішення суду про визнання угоди недійсним, але з інших правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Апеляційний суд не надав жодної правової оцінки залученому із незавершеного кримінального провадження висновку експертизи і не навів мотиви, з яким він прийняв цей доказ. Разом з тим, судами попередніх інстанцій у порушення статті 95 ЦПК України здійснено оцінку обставин справи лише виходячи з копій долучених позивачем до матеріалів справи оспорюваного договору, тоді як ОСОБА_3 протягом розгляду справи неодноразово виявляв сумніви у достовірності наданих копій і заявляв про необхідність витребування оригіналу цього договору судом. Не витребувавши оригінал оскаржуваного правочину, суди допустили порушення процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.

Крім того, є підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, оскільки висновок експерта в рамках незавершеного кримінального провадження, який ще не був предметом перевірки компетентного наділеного кримінальною юрисдикцією суду, не може бути визнаний допустимим доказом в рамках цивільної справи, оскільки цивільний суд не має повноважень перевірити цей висновок та надати йому повноцінну оцінку в частині питань про його законність, обґрунтованість, достатність і достовірність.

Цивільно-процесуальне законодавство не передбачає можливість отримання судом висновку експерта, який був підготовлений поза цивільним провадженням - в рамках незавершеного кримінального провадження. Частиною 3 статті 102 ЦПК України передбачено умови отримання висновку експерта у цивільній справі та альтернативних джерел отримання експертного висновку цивільно-процесуальне право не містить. Не маючи повноважень для надання належної і повноцінної правової оцінки висновку експерта у незавершеному кримінальному провадженні, але приймаючи такі висновки в якості доказів у цивільній справі, суди фактично наділяють ці висновки наперед встановленою силою. Як наслідок, це призводить до недотримання гарантованого статтею 6 Конвенції права особи на справедливий суд, який повинен всебічно і об'єктивно вирішити питання про цивільні права та обов'язки учасників справи.

Разом з тим, заявник просить суд передати справу на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_3 просить відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, які не були вказані в оскаржуваних судових рішеннях, а тому відсутні підстави відступати від цих правових позицій. Крім того, клопотання про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 не наводить висновків, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи з дослідженням всіх доказів у справі, які ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, відповідають завданням цивільного судочинства.

Разом з тим, ОСОБА_1 просить суд здійснити розгляд справи за її участю.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду м. Києва.

26 серпня 2020 року справа № 752/21411/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2021 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між Акціонерним товариством "Пенсійний фонд-pension mutual" та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення в частині від 07 листопада 2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнірьовою Г. М., зареєстрований у реєстрі за № 3701, відповідно до умов якого ОСОБА_4 набула права власності на 9/100 частин нежилих приміщень площею 277,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Право приватної власності ОСОБА_4 на вказане нежиле приміщення 14 грудня 2000 року зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу № 8п-251 за реєстровим № 1136п/841.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що в Книзі реєстрації смертей 11 березня 2005 року зроблено відповідний актовий запис.

Зі змісту спадкової справи померлої ОСОБА_4,05 вересня 2005 року ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги, зробила заяву про прийняття спадкового майна, серед якого і спірне нежиле приміщення.

Відповідно до довідки ЖЕО-105 від 31 серпня 2005 року, ОСОБА_1 була прописана і проживала за адресою: кв. АДРЕСА_2, і її сім'я складалася з матері - ОСОБА_4 яка була зареєстрована до дня смерті з 21 жовтня 2003 року до 05 квітня 2005 року.

19 листопада 2007 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою спадкоємцю ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 та свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням на грошові вклади, що зберігалися в Печерських відділеннях Ощадбанку.

Отже, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Також встановлено, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказала, що 18 вересня 2017 року ОСОБА_3 разом із невстановленими особами намагались фізично заволодіти спірним нежилим приміщенням.

На підтвердження своїх прав на спірне нежиле приміщення ОСОБА_3 надав копію договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 04 вересня 2017 року, укладеного між ним та ОСОБА_2, а також копію договору купівлі-продажу вказаного приміщення від 19 червня 2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 19 червня 2001 року, ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір про те, що продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність 9/100 частин нежилого приміщення, загальною площею 277,9 кв. м, розташованого у буд. АДРЕСА_1.

Об'єкт, що відчужується, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнірьовою Г. М. 07 листопада 2000 року за реєстровим № 4581, зареєстрованого 23 листопада 2000 року в Київському бюро технічної інвентаризації, записаного в реєстрову Книгу за реєстровим № 1158, продавець зобов'язався звільнити об'єкт та передати покупцю ключі до 19 липня 2001 року.

Право власності на об'єкт у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору. Місце укладення договору м. Київ, 19 червня 2001 року, договір посвідчений Петровою С. М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Договір у Київському міському бюро технічної інвентаризації зареєстровано в реєстрі за № 2359. Текст договору викладено на бланку серії АЕА № 861849.

У відповіді Київського державного нотаріального архіву № 1686/01-17 від 26 вересня 2017 року зазначено, що в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрової С. М. за реєстровим № 2359 від 12 квітня 2001 року міститься запис про засвідчення вірності фотокопії.

Відповідно до архівної довідки Київського державного нотаріального архіву № 1900/01-17 від 06 жовтня 2017 року бланк АЕА № 861849, використаний приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. при посвідченні договору купівлі-продажу квартири, проте сторонами є інші особи.

Громадянка ОСОБА_4 не є стороною цього договору.

Судами також встановлено, що за заявою ОСОБА_1 від 21 вересня 2017 року до Єдиного реєстру досудового розслідування 22 вересня 2017 року внесено повідомлення про те, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та іншими невстановленими особами шляхом обману по підробленим документам незаконно заволоділи нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 277,9 кв. м, яке є спадковим майном ОСОБА_1, чим заподіяли останній майнової шкоди. Правова кваліфікація частина 4 статті 190 КК України.

Київський державний нотаріальний архів на виконання ухвали слідчого судді від 18 жовтня 2017 року у справі № 752/19584/17 повідомив слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, що у справі № 02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" том 2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С.

М. міститься запис від 12 квітня 2001 року за реєстровим № 2359 про засвідчення вірності фотокопії договору купівлі-продажу квартири. У справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С. М., переданих на державне відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву, відсутні будь-які документи стосовно саме вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої 12 квітня 2001 року у реєстрі нотаріальних дій за № 2359, що відповідало чинній на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361.

За даними довідки-характеристики Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 1384966 від 25 грудня 2008 року за ОСОБА_4 для оформлення спадщини, нерухоме майно, яким є нежилі приміщення (в літ. А), що знаходяться за адресою: буд. АДРЕСА_1, зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під реєстровим номером 1136п/841п за: ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнірьовою Г. М. від 07 листопада 2000 року № 3701,9/100 (від нежилого будинку); ТОВ "Консорт-СТ" на підставі договору купівлі? продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л. В. від 30 червня 2004 року № 3329,3/100 (від нежилого будинку); ТОВ "Антикос" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнірьовою Г. М. від 21 червня 1996 року за № 2338,13/100 (від нежилого будинку). Незареєстрована частина 75/100.

На підставі ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів старшого слідчого відділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві майора поліції Боднюка М. В. у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О.

Я. був вилучений оригінал оспорюваного договору.

Оригінал оспорюваного договору надавався для проведення експертизи Київським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 21 вересня 2017 року за № 12017100010008866.

За наслідками проведення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи складений висновок експерта Київського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 8 4/172 від 19 березня 2018 року, відповідно до якого: бланк договору купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальний бланк АЕА № 861849), не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; фонові зображення та зображення серії та номеру бланка договору купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальному бланку АЕА № 861849) нанесено за допомогою копіювально-множильної техніки, струменевим способом; зображення друкованого тексту та смуг графлення бланка договору купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальному бланку АЕА № 861849), нанесено за допомогою копіювально-множильної техніки, електрографічним способом; знак внесення змін до первинного змісту у серію та номер (АЕА №861849) договору купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальному бланку АЕА № 861849), шляхом підчистки, дописки, травлення, виправлення не виявлено.

Підпис від імені ОСОБА_4 у графі "Підписи: Продавець" у договорі купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальному бланку АЕА №861849) - виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4.

Допитаний у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_5, будучи приведений до присяги та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України підтримав зроблені ним висновки 19 березня 2018 року за результатами експертного дослідження, проведеного на виконання постанови про призначення комплексної технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи, винесеної старшим слідчим Боднюком М. В. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №
12017100010008866.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки, договір купівлі-продажу про нікчемність та недійсність якого заявлений позов, укладений 19 червня 2001 року, то до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР № 1540-VI від 18 липня 1963 року.

Згідно з частиною 1 статті 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до частини 1 статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Згідно з частиною 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Нотаріальна форма угоди відповідно до частиною 1 статті 48 ЦК встановлювалася лише для договору купівлі-продажу жилого будинку, який повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Також, у статтях 47 та 227 ЦК УРСР встановлювалися наслідки недодержання цієї вимоги, а саме: недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими статтях 47 та 227 ЦК.

Отже, станом на день укладання оспорюваного договору, діючим на той час законодавством не вимагалося дотримання нотаріальної форми угоди при укладанні договору купівлі-продажу нежилого приміщення, а отже і недодержання такої форми не тягло недійсність угоди.

Крім того, ЦК УРСР станом на 2001 рік не містив правових норм щодо нікчемності недійсного правочину, що аналогічні правовим нормам частини 2 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статей 224, 225 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, правильно виходив з того, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина 2 статті 215 ЦК України стосовно того, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Звертаючись до суду з позовом, позивач оспорювала зазначений договір, посилаючись на те, що підпис у договорі купівлі-продажу від 19 червня 2001 року не належить власнику нежилого приміщення - продавцю ОСОБА_4, та просила визнати оспорюваний нею договір недійсним з тих підстав, що не було вільного волевиявлення власника на його укладення.

Судами встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у графі "Підписи: Продавець" у договорі купівлі-продажу від 19 червня 2001 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за № 2359 (нотаріальному бланку АЕА № 861849) - виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що підпис у договорі купівлі-продажу від 19 червня 2001 року не належить власнику - продавцю ОСОБА_4, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтями 224, 225 ЦК УРСР, з якими закон (статтями 224, 225 ЦК) пов'язує визнання угоди недійсною, тому визнавати договір купівлі-продажу недійсним треба саме з цих правових підстав, а саме - частини 1 статті 48 ЦК УРСР. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про відсутність підстав для застосування при вирішенні заявленого спору правових наслідків недійсності угоди та про те, що така вимога може бути заявлена у вигляді самостійної вимоги у разі наявності рішення суду про визнання угоди недійсним, але з інших правових підстав.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у зазначеній справі та у цій справі правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини та у них різний склад учасників справи.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 110 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд правильно врахував, що висновок підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 3 статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною 2 статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Із зазначених вище норм процесуального закону, встановлених у справі обставин, досліджених судами доказів вбачається, що висновок експерта за результатами проведеної Київським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні, експертизи № 8 4/172 від 19 березня 2018 року, долучений до матеріалів справи № 752/21411/17 є належним та допустимим доказом, дослідженим судом відповідно до визначеного законом порядку. У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 мав право заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Разом з тим, згідно з частиною 5 статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

В даному випадку, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Таким чином, ОСОБА_3 не навів підстав для необхідності відступлення від висновку викладеного в зазначених постановах Верховного Суду. Крім того, Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від вказаного висновку. При цьому, суд апеляційної інстанції не застосовував вказані висновки при ухваленні судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не досліджено оригіналу оспорюваного договору є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції в незміненій частині та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

В касаційній скарзі, ОСОБА_3, зокрема, просив суд передати справу на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що є необхідність відступлення від висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

ОСОБА_3 не наведено аргументів для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, в розумінні приписів частини 2 статті 403 ЦПК України, тому клопотання про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд за її участю даної справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1, зокрема, просила суд провести розгляд справи за її участю.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, частинами 3 -5 статті 403, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Світлана Миколаївна, ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд за її участю справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Світлана Миколаївна, ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький