Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2020 року у справі №588/249/20

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа №588/249/20

провадження №61-16377св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Тростянецька міська рада Сумської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року у складі судді Щербаченко М. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів Собини О. І., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Тростянецької міської ради Сумської області, з позовом, в якому просила припинити спільну часткову власність та змінити розмір її частки у приватній власності з 82/100 на цілу (1), на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що позначений в технічному паспорті станом на 08 січня 2020 року під літерою "А-2", житловою площею 39,6 кв. м, загальною площею 85,4 кв. м, та побутові будівлі та споруди: прибудова під літерою "а", літня кухня під літерою "Б ", прибудова під літерою "б ",. прибудова під літерою "б1", погріб з шийкою під літерою "пг1 ", гараж під літерою "Г", сарай-прибудова під літерою "г".

Позов мотивовано тим, що 25 квітня 2019 року позивач оформила спадкові права на 82/100 частини житлового будинку, з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належали її чоловікові ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Житловий будинок складається із трьох житлових кімнат, житлова площа якого 39,6 кв. м, загальна площа 85,4 кв. м, зазначених під літерою "А-2ж" та побутові будівлі та споруди: прибудова під літерою "а ", літня кухня під літерою "б1", сарай під літерою "В ", погріб з шийкою під літерами "пг", погріб з шийкою під літерами "пг1 ", гараж під літерою "Г ", сарай-прибудова під літерою "г".

На час оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом за вказаною адресою знаходились також 2/3 частини старого аварійного будинку "А, а1 ", сарай "В", які належали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які померли більше двадцяти років тому, а 1/3 частина вказаних будівель належали ОСОБА_2.

У період з травня по грудень 2019 року будівлі "А, а1 ", сарай "В", були знищені (зруйновані) через аварійний стан.

Успадковані позивачем 82/100 частин житлового будинку та побутових будівель і споруд складають ціле господарство, а у зв'язку зі знищенням майна інших співвласників режим спільної часткової власності припинився.

Посилаючись на наведене, позивач просила припинити спільну часткову власність та змінити розмір її частки у приватній власності з 82/100 на цілу (1), на вказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що звертаючись до суду з позовом про припинення спільної часткової власності на знищений дерев'яний будинок "А, а1", ОСОБА_1 не надала доказів належності їй на праві власності спірного нерухомого майна, доказів повного знищення об'єкта нерухомості, а також правових підстав для припинення спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на погреби "п/г ", "п/г 1", які не є знищеними, та визнання за позивачем права власності на це майно.

Позивач не довела належним і допустимими доказами порушення, невизнання або оспорювання її прав як учасника спільної часткової власності відповідачем у справі - Тростянецькою міською радою Сумської області, не довела наявність спору про право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не врахували тієї обставини, що співвласники дерев'яного житлового будинку з прибудовою "А, а1" за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померли, відомості щодо їх спадкоємців відсутні, тому позов був заявлений до Роменської міської ради Сумської області, яка не подала відзиву на позовну заяву, а отже проти позову не заперечувала.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки неправомірним діям посадових осіб Охтирського міжміського бюро технічної інвентаризації при здійсненні перерозподілу ідеальної долі ОСОБА_2 після добудови останнім нових об'єктів у складі домоволодіння, оскільки новозбудованому будинку необхідно було присвоїти окрему адресу, а не перерозподіляти частки співвласників, оцінивши разом два житлових будинки.

Суди не зазначили, які саме норми права були порушені державним реєстратором при видачі свідоцтва про право на спадщину, а також безпідставно врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №334/16303/15-ц, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними.

Судами не враховано, що пред'явлений позов стосується нерухомого майна, яке було безхазяйним та знищеним. Позивач не є власником знищеного нерухомого майна та не має документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на знищене майно. У зв'язку зі смертю інших співвласників нерухомого майна позивач не має іншої можливості, ніж в судовому порядку припинити спільну часткову власність та змінити розмір часток у нерухомому майні.

У якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з 82/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.

На вказаній земельній ділянці знаходяться: двоповерховий житловий будинок з 3-х житлових кімнат, житлова площа якого 39,6 кв. м, загальна площа 85,4 кв. м, зазначений під літерою Ф-2ж та побутові будівлі і споруди: прибудова ф, літня кухні Б, прибудова б, прибудова б1, сарай В, погріб з шийкою пг, погріб з шийкою пг1, гараж Г, сарай-прибудова - г, що належало померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 04 жовтня 1993 року.

За матеріалами інвентарної справи на спірне нерухоме майно, станом на дату отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за адресою: АДРЕСА_1 знаходились дерев'яний житловий будинок з прибудовою "А,а1" в аварійному стані, одноповерховий цегляний житловий будинок "А-2ж ", прибудова "а ", літня кухня "Б", прибудова "б ", прибудова "б1 ", сарай "В ", погріб з шийкою "пг", погріб з шийкою "пг1 ", гараж "Г ", сарай-прибудова "г".

Дерев'яний житловий будинок "А" був побудований у 1910 році, з часу його будівництва неодноразово змінювались його власники.

Право спільної часткової власності на 1/3 частини указаного дерев'яного житлового будинку з прибудовою "А,а1" зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 вересня 1971 року, 1/3 - за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Тростянецької державної нотаріальної контори 23 лютого 1982 року, 1/3 - за чоловіком позивача ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Тростянецької державної нотаріальної контори 02 квітня 1974 року.

Таким чином, дерев'яний житловий будинок з прибудовою "А,а1", який на час оформлення позивачем спадщини після смерті чоловіка, знаходився в аварійному стані, належав у рівних долях по 1/3 на праві спільної часткової власності трьом співвласникам.

Поряд із зазначеним дерев'яним житловим будинком вказані співвласники володіли відповідною часткою у праві власності на сарай "Б ", погріби "п/г ", "п/г1".

Цегляний житловий будинок "А-2ж" з прибудовою побудований самочинно ОСОБА_2 у 1979 році.

Рішеннями виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 09 червня 1982 року вирішено узаконити за ОСОБА_2 самовільно побудований житловий будинок та гараж по АДРЕСА_1, частину будинку, що належить ОСОБА_2 переобладнати у господарське приміщення. Затверджено акт приймання житлових будинків в експлуатацію ОСОБА_2.

Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 22 травня 1991 року "Про дозвіл на будівництво і перебудову житлових будинків та господарських будівель" ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво гаражу, сараю, літньої кухні по АДРЕСА_1.

За даними інвентаризації станом на 05 лютого 1993 року за адресою: АДРЕСА_1, крім, попередньо побудованих дерев'яного житлового будинку з прибудовою "А,а1", сараю, погрібів "п/г ", "п/г1 ", також були добудовані: житловий будинок "А-2ж" з прибудовою, літня кухня "Б ", сіни "б ", гараж "Г ", сарай "г".

Для отримання ОСОБА_2 правовстановлюючого документа на добудовані об'єкти нерухомого майна Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації 28 вересня 1993 року був здійснений розрахунок ідеальної долі ОСОБА_2 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до вимог статті 119 чинного на той час ЦК УРСР.

Визначено, що оскільки ОСОБА_2 належить 1/3 частина будинку з прибудовою "А,а1", 1/3 частина сараю "В", 1/3 частина двох погрібів, житловий будинок з тамбуром "А-2ж ", літня кухня "Б,б ", гараж "Г ", сарай прибудова "г", або 82/100 від загальної інвентарної вартості всього домоволодіння.

На підставі указаного розрахунку долі житлових будинків та господарських споруд, а також рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 29 вересня 1993 року ОСОБА_2 04 жовтня 1993 року видано свідоцтво про право особистої власності на 82/100 житлового будинку з приналежними до нього будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки-характеристики від 04 січня 2019 року, виданої позивачу Комунальним підприємством Охтирської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт", 1/3 частина житлового будинку з прибудовою "А,а1", що належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування була включена до розрахунку ідеальної долі останнього 82/100, право на яку було посвідчено новим правовстановлюючим документом свідоцтвом про право особистої власності від 04 жовтня 1993 року.

За даними проведеної 04 січня 2018 року інвентаризації після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право особистої власності на 82/100 житлового будинку з приналежними до нього будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, у складі господарських будівель за указаною адресою додатково була ще виявлена прибудова до літньої кухні "Б,б" - "б1" і внесена до схематичного плану земельної ділянки.

Відомостей про час та підстави будівництва, забудовника прибудови "б1" матеріали інвентарної справи не містять.

Таким чином, у складі спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 чоловіку позивача ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право особистої власності від 04 жовтня 1993 року належали 82/100 ідеальної його частки, яка складається з 1/3 частини житлового будинку з прибудовою "А,а1", 1/3 частина сараю "В ", 1/3 частина двох погрібів "п/г ", "п/г1", житловий будинок з тамбуром "А-2ж ", літня кухня "Б,б ", гараж "Г ", сарай прибудова "г".

Перерозподіл ідеальних долей у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв'язку з будівництвом співвласником ОСОБА_2 нових об'єктів у складі домоволодіння за даними інвентарної справи не проводився. Частка указаних співвласників після перерозподілу ідеальної частки ОСОБА_2 з 1/3 на 82/100, залишилась незмінною по 1/3 за кожною.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та за змістом свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 квітня 2019 року державним нотаріусом вказано, що позивач набула у власність у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 право власності на 82/100 частини житлового будинку А-2ж, тамбур "а ", літня кухня "Б ", прибудова "б", прибудова "б1 ", сарай "В ", погріб "пг ", погріб "пг1 ", гараж "Г", сарай-прибудова "г", на земельній ділянці земель Тростянецької міської ради Сумської області

Земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, знаходиться у комунальній власності Тростянецької міської ради та в приватну власність не передавалася.

При реєстрації 25 квітня 2019 року державним нотаріусом за позивачем права спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна ним в опис об'єкта не включено 1/3 частини житлового будинку з прибудовою "А,а1", яка врахована при визначенні належної ОСОБА_2 ідеальної частки 82/100.

При цьому розмір ідеальної частки 82/100 у праві спільної часткової власності, яке було зареєстроване 25 квітня 2019 року за ОСОБА_1 не був змінений державним нотаріусом як державним реєстратором, незважаючи на незазначення ним житлового будинку з прибудовою "А,а1" у переліку складових об'єкта нерухомого майна через знесення належної ОСОБА_2 1/3 частки дерев'яного будинку станом на 04 січня 2019 року. Належні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 2/3 частини житлового будинку з прибудовою "А,а1" станом на цю дату не були знесені, знаходились в аварійному стані.

На підставі інформаційної довідки № 20 від 08 січня 2020 року, наданої Комунальним підприємством Охтирської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт" та технічного паспорту установлено, що 2/3 частини старого аварійного, напівзруйнованого будинку "А,а1" та сарай "В", які належали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повністю зруйновані та знищені.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 119 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час набуття чоловіком позивача спірного нерухомого майна у спільну часткову власність) передбачено, що коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

Установлено, що ОСОБА_2, як учасник спільної часткової власності, побудувавши новий житловий будинок з тамбуром "А-2ж ", літню кухню "Б,б ", гараж "Г", сарай прибудову "г" по АДРЕСА_1 збільшив свою частку у спільній частковій власності з 1/3 на 82/100. Ідеальні частки інших співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не перераховувались органом технічної інвентаризації.

Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_1 ставить питання про припинення права спільної часткової власності на спірне нерухоме майно, яке також належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через знесення у період з травня по грудень 2019 року дерев'яного житлового будинку з прибудовою "А,а1" та сараю "В". Також просить суд припинити право спільної часткової власності на належні вказаним особам 2/3 частки двох погрібів "п/г ", "п/г1", які до цього часу не зруйновані, і визнати право власності на ці погреби лише за позивачем.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник за своїм бажанням має право визначити фактичну та юридичну долю речі. Знищення майна належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням, добровільно припиняє своє право власності, або ж право власності припиняється поза волею власника в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.

Умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпними.

Пунктом 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 передбачено, що для державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються: 1) документ, відповідно до якого підтверджується факт такого знищення; 2) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об'єкта).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності.

Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна.

При цьому, наявність такого запису станом на дату прийняття оскаржуваних судових рішень, вже не була обов'язковою, оскільки положення частини 2 статті 349 ЦК України було виключено з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VІІІ, який введено в дію з 21 жовтня 2019 року.

Водночас, зазначення судом першої інстанції про відсутність в державному реєстрі відомостей про знищення об'єкта нерухомого майна - дерев'яного житлового будинку з прибудовою "А, а1", як такого, що є об'єктом власності позивача ОСОБА_1 з посиланням на положення виключеної частини 2 статті 349 ЦК України, не призвело до неправильних висновків у справі та неповноти встановлення фактичних обставин.

Суди у даному конкретному випадку проаналізували документи, надані в обґрунтування факту знищення майна, та встановили відсутність доказів повного знищення об'єкта нерухомості.

У справі, яка переглядається позивач не надала правовстановлюючого документу на підтвердження набуття нею права власності в цілому або у відповідній частці на дерев'яний житловий будинок з прибудовою "А,а1" по АДРЕСА_1, який за даними органу технічної інвентаризації станом на 08 січня 2020 року знесений.

Позивач не набула права спільної часткової власності на дерев'яний житловий будинок з прибудовою "А, а1" за вказаною адресою, який належав ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не довела фактичне знищення усього майна, яке входить до складу часткової власності останніх, оскільки як встановлено судами належні на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 погреби "п/г ", "п/г1", які не знесені.

Фактичне знищення певної частини майна не вплинуло на частку позивача (82/100) та не призвело до її збільшення до 100% у праві власності на об'єкт в цілому, з урахуванням наявності нерухомого майна, яке не є знищеним та входить до часткової власності трьох співвласників.

Припинення права власності на майно у зв'язку з його знищенням має відбуватися в передбаченому законодавством порядку. Проте, позивач не подавала заяву про припинення права власності через знищення частини нерухомого майна, у зв'язку з чим відповідні зміни до державного реєстру не вносилися.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов'язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

У справі, яка переглядається, позивач не довела факту порушення, невизнання або оспорювання її прав як учасника спільної часткової власності відповідачем - Тростянецькою міською радою Сумської області, а також, що обраний нею спосіб захисту - припинення спільної часткової власності та зміна розміру частки у зв'язку із знищенням майна, є ефективним, таким, що відповідає змісту права чи інтересу, за захистом якого вона звернулась до суду, характеру його порушення, невизнання або оспорення. Позивач в тому числі не довела факт її звернення до державного реєстратора з відповідними документами на підтвердження знищення нерухомого майна, а також, що у внесенні відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстратором було відмовлено.

Доводи касаційної скарги про ненадання судами оцінки неправомірним діям посадових осіб Охтирського міжміського бюро технічної інвентаризації при здійсненні перерозподілу ідеальної долі ОСОБА_2 після добудови останнім нових об'єктів у складі домоволодіння, а також порушенням чинного законодавства допущеним державним реєстратором при видачі свідоцтва про право на спадщину, є необґрунтованими, оскільки вказані обставини не належали до предмета доказування у даній справі, у якій, зокрема, не оспорювалась правомірності дій посадових осіб Охтирського міжміського бюро технічної інвентаризації та державного реєстратора.

Посилання у касаційній скарзі на безпідставність врахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №334/16303/15 (провадження №61-9084св18) в силу неподібності правовідносин у цій справі зі справою, що переглядається, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки таке посилання не призвело до неправильного встановлення моменту визнання майна знищеним, а також не впливає на правильність висновків судів про відсутність підстав для припинення спільної часткової власності та зміни розміру частки у праві власності, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів.

В оскаржуваних судових рішеннях суди послались на висновки у наведеній постанові Верховного Суду, які є загальними щодо положень статті 349 ЦК України, а також на зазначений у ній перелік документів, якими може підтверджуватись факт знищення майна, тому підстав вважати, що суди помилково послались на висновок Верховного Суду у неподібних правовідносинах немає.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник хоча й посилається на відсутність висновку Верховного Суду, однак не наводить конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок у контексті наведених правовідносин.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для задоволення заявленого нею позову.

Проте такі аргументи були предметом належної перевірки судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з посиланням на факти і обставини, установлені на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 26 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко