Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.05.2022 року у справі №466/5767/18
Ухвала КЦС ВП від 19.11.2019 року у справі №466/5767/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 466/5767/18

провадження № 61-20485св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2019 року у складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поновлення батьківських прав.

Позовну заяву мотивовано тим, що сторони є батьками малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2012 року його було позбавлено батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказане рішення ним не оскаржувалося та набрало законної сили.

Зазначає, що він фактично завжди виконував свої батьківські обов'язки, справно сплачує аліменти та має бажання брати участь у вихованні своєї дитини, однак відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні дитини.

Звертає увагу, що з моменту позбавлення батьківських прав його поведінка значно змінилася, він має постійну роботу, стабільний дохід, бажає спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, жодного разу не вчиняв протиправних дій щодо дитини, не зловживає спиртними напоями та не вживає наркотичні засоби, не поводиться жорстко відносно дитини.

З огляду на викладене, позивач просив поновити батьківські права відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні сина; визначити спосіб його участі у вихованні та спілкуванні із сином, встановивши графік побачень двічі на тиждень у вихідні дні без присутності матері дитини за місцем її проживання чи проживання батька.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 квітня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів того, що змінилися обставини, які були підставою для позбавлення батьківських прав. Сам позивач вказав, що з моменту позбавлення батьківських прав не вживав заходів щодо спілкування з сином, не намагався з ним побачитись, не цікавився його життям, навчанням, добробутом тощо. Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином та визначення способу його участі у вихованні сина такі є безпідставними, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що він намагається спілкуватися із сином, а ОСОБА_2 чинить у цьому перешкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Блонський М. А., просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують зміну поведінки позивача щодо виконання батьківських обов'язків, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Відзив на касаційну скаргу

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 02 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2012 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно дитини

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішення позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили.

Відповідно до матеріалів справи та встановлено вищезазначеним рішенням Сихівського районного суду м. Львова, 18 липня 2011 року ОСОБА_1 особисто склав нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина.

Відповідно до повідомлення Сихівського відділу державної виконавчої служби м.

Львова від 18 червня 2018 року у відділі на виконанні перебуває

2 виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина, а саме: ВП №55453635 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5715/17 від 22 грудня 2017 року, виданого Шевченківським районним судом м.

Львова про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 08 серпня 2017 року до досягнення дитиною повноліття;

ВП №48974408 з примусового виконання виконавчого листа № 1319/4417/2012 від 04 липня 2012 року, виданого Сихівським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 350 грн., щомісячно, починаючи з 19 квітня 2012 року до досягнення дитиною повноліття.

Загальна сума сплачених аліментів становить 24 050 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у цивільній справі № 466/5715/17 рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 19 листопада 2018 року в частині періоду, за який підлягають стягненню аліменти змінено, вирішено стягувати з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/5 частки

від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку з часу набранням рішенням суду про зміну розміру аліментів законної сили і до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення суду залишено без змін.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 листопада 2018 року орган опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, поспілкувавшись із сторонами та із самою дитиною ОСОБА_3, який зазначив, що батько його не навідує, не телефонує, з днем народження не вітає, вважає за недоцільне поновлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до цього висновку,

ОСОБА_1 не бере участі у вихованні сина, не цікавиться станом його здоров'я, не забезпечує матеріально.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (статті 32), та проголошує, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою

(стаття 51).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Конвенція про права дитини, у якій закладено принцип інтересів дитини понад усе, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" (заява № 2091/13), установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 рокуу справі "М. С. проти України", (заява № 2091/13) та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09, § 100) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

ЄСПЛ у справі "Савіни проти України" вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

При цьому, у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 52).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, на вищевказані норми права та практику ЄСПЛ уваги не звернув, інтересів дитини щодо збереження її зв'язків із сім'єю не врахував, не сприяв возз'єднанню дитини зі своїм батьком, формально підійшовши до вирішення справи, пославшись лише на висновок органу опіки та піклування, який має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5 , 6 статті 19 СК України). Суд мав його оцінити у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2012 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав у зв'язку із тим, що батько з сином не проживав, не цікавився його життям, розвитком та здоров'ям, не займався його вихованням, матеріально не забезпечував.

Судом апеляційної інстанції так і не було встановлено належними та допустимими доказами, чи і надалі відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не бере участь у вихованні свого сина, як змінилася його поведінки та чи змінилися обставини, які стали підставою для позбавлення його батьківських прав. Зокрема, суд не надав оцінки довідці Сихівського ВДВС м. Львова від 18 червня 2018 року, відповідно до якої позивачем було сплачено аліменти на дитину у розмірі 24 050 грн, не перевірив доводів позивача про те, що він неодноразово брав участь у АТО та на час звернення до суду із позовом несе військову службу у Національній гвардії України, що об'єктивно перешкодило йому деякий час повноцінно виконувати свої батьківські обов'язки. Також суд не з'ясував чи дійсно відповідачем здійснюються перешкоди позивачу у спілкуванні та вихованні дитини, про що у своїй позовній заяві вказує ОСОБА_1. Ці обставини потрібно встановлювати через призму якнайкращих інтересів дитини та пріоритету збереження сімейних зв'язків, які можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, зокрема у разі, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував поведінку позивача, його намагання та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і продовжувати виховувати свого сина та турбуватися про нього, про що також свідчить і поданий ним позов про поновлення батьківських прав.

При цьому судом не звернуто уваги на зміст положення статті 171 СК України, відповідно до якого дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про поновлення батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у

статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Усупереч положенням статті 171 СК України та статті 12 Конвенції суд апеляційної інстанції не надав можливість дитині - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2, висловити свої думки щодо поновлення батьківських прав батькові.

Разом з тим, у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому на відміну від справи "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11), яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав дозволив оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов'язки, у розглядуваній справі № 466/5767/18 такі обставини судом апеляційної інстанції не встановлені.

Без надання оцінки у взаємозв'язку всіх вищевказаних фактів і обставин прийняття справедливого та обґрунтованого рішення у такій чутливій сфері правовідносин є неможливим, а відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо оцінки доказів перешкоджає Верховному Суду ухвалити рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович