Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.01.2020 року у справі №389/675/18

Постанова

Іменем України

23грудня 2020 року

м. Київ

справа № 389/675/18

провадження № 61-22903св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Бондаренко Алла В'ячеславівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року у складі судді Тьора Є. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Кропивницького (Кіровоградського) міського нотаріального округа Бондаренко А. В., про визнання недійсним договору міни земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона була власником земельної ділянки, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, яка належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 027416, виданого Знам'янською районною державною адміністрацією (далі - Знам'янська РДА) від 30 червня 2002 року з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського підприємства. На початку листопада 2014 року ОСОБА_3 запропонував їй передати в оренду належну їй земельну ділянку. Пізніше ОСОБА_3 приїхав до неї додому разом із юристом (оскільки вона є особою з інвалідністю І групи), вони дали їй підписати бланк договору, який вона вважала договором оренди, і ОСОБА_3 сплатив їй орендну плату наперед. Після чого вона передала відповідачу правовстановлюючі документи на земельну ділянку для наступного здійснення відповідних реєстраційних дій, але державний акт відповідач так їй і не повернув. 14 лютого 2018 року під час оформлення субсидії працівники Управління соціального захисту населення Знам'янської РДА повідомили їй про те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,01 га, у зв'язку з чим попросили надати документальне підтвердження змін у майновому стані. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналась, що 13 листопада 2014 року приватний нотаріус Бондаренко А. В. посвідчила договір міни земельної ділянки, за яким ОСОБА_3, діючи від її імені, обміняв належну їй земельну ділянку площею 4,84 га на земельну ділянку належну ОСОБА_2 площею 0,01 га. Оскільки вона не виявляла дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, то спірний договір міни є недійсним. Обмін відбувся не за схемою "пай на пай", зазначені земельні ділянки не знаходяться всередині єдиного масиву, а розташовані на різних територіях. Обмін відбувся без її особистої участі у нотаріуса, а також угода вчинена із порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

З урахуванням наведеного позивач просила визнати недійсним договір міни земельної ділянки, загальною площею 4,84 га, кадастровий номер 3522287400:02:000:0489, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області та земельної ділянки, загальною площею 0,01 га, кадастровий номер 3522582100:02:000:2344, розташованої за адресою: Високобайрацька сільська рада, Кіровоградський район Кіровоградської області, укладений 14 листопада 2014 року між ОСОБА_3, який діяв від її імені на підставі довіреності та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Бондаренко А. В., а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на відповідну земельну ділянку.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач не заявляла вимог про визнання недійсною довіреності, на підставі якої ОСОБА_3 уклав від її імені оспорюваний договір міни земельної ділянки. Крім того, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - ~law33~), оскільки його дія поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які ще незареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав. Проте у цій справі сторони обмінялися земельними ділянками, які визначені в натурі та зареєстровані за власниками відповідно до вимог чинного законодавства. Також суд першої інстанції як на підставу для відмови у позові посилався на сплив позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що обмін земельними ділянками відбувся без дотримання вимог ~law34~ та всупереч мораторію, встановленому пунктом 15 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що є підставою для визнання договору міни недійсним. Крім того, суд першої інстанції помилково зазначив про сплив позовної давності, оскільки вона думала, що уклала договір оренди та отримала орендну плату наперед, а про оспорюваний договір міни вона дізналася лише у лютому 2018 року. Суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 12 жовтня 2016 року № 6-464цс16; від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14; від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16; від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою "пай на пай".

У березні 2020 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law36~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law37~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law40~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 належала земельна ділянка, загальною площею 4,84 га, з кадастровим номером 3522287400:02:000:0489, яка розташована на території Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Книги реєстрації записів державних актів на право приватної власності на землю членам колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Маяк" у Трепівській сільській раді Знам'янського району Кіровоградської області за № 1156 на ім'я ОСОБА_1 виданий державний акт на право приватної власності на землю від 30 червня 2002 року серії ІІІ-КР № 027416.

13 листопада 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім'я ОСОБА_3 з правом вчинення дій щодо укладення договору міни земельної ділянки, яка належала на праві приватної власності позивачу.

14 листопада 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі нотаріально завіреної довіреності, укладений договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2040 (т. 1, а. с 18-25).

Відповідно до умов договору міни ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_1 у свою чергу прийняла у власність належну ОСОБА_2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 га, розташовану за адресою:

Високобайрацька сільська рада, Кіровоградський район, Кіровоградська область, кадастровий номер 3522582100:02:000:2344, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,8429 га, розташовану за адресою: Трепівська сільська рада, Знам'янський район, Кіровоградська область, кадастровий номер undefined, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного договору ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 4,8429 га, а ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,01 га (згідно з пунктом 1.3 договору).

Згідно з частиною 3 статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов'язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини 1 , 2 статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з частиною 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Суди встановили, що довіреність від 13 листопада 2014 року видана на ім'я ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного правочину була чинною та позивачем у судовому порядку не оскаржувалася.

Тому суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем відсутності у неї волевиявлення на укладення договору міни земельної ділянки.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначеного висновку судів попередніх інстанцій.

Щодо відповідності договору міни вимогам законодавства

Встановлена пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини 1 -3 статті 715 ЦК України).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (~law41~).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий ~law42~), а в редакції, чинній з 01 січня 2019 року, - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

~law43~ визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

~law44~ не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті "б " пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому ~law45~ повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149). Вказав, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що договір міни земельної ділянки від 14 листопада 2014 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив ~law46~, дійшли правильного висновку про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України та відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права з питання можливості обміну земельних ділянок.

Отже, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у позові у зв'язку з його недоведеністю та безпідставністю.

Водночас частково заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про помилковість відмови у позові також з мотивів спливу позовної давності.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону (Див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18)).

У цій справі суд першої інстанції як на додаткову підставу для відмови в задоволенні позову помилково послався також на сплив позовної давності позовної давності, проте такий висновок суду не вплинув на правильність правового результату вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний