Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.12.2018 року у справі №760/10020/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 760/10020/17-ц

провадження № 61-47385св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний авіаційний університет,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у складі судді Лазаренко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А.

С., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Національного авіаційного університету, третя особа - ОСОБА_2, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію заподіяної моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 12 травня 2017 року наказом № 514/к в. о. ректора Національного авіаційного університету її звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Це звільнення вважає незаконним, оскільки з 05 по 13 травня 2017 року вона перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, і про що вона повідомила у телефонному режимі начальника юридичного відділу та начальника відділу управління персоналом Національного авіаційного університету.

Крім того, на момент звільнення вона була членом профспілки Національного авіаційного університету, а згідно з статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених статтею 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, передбачених законом, оскільки на її звільнення згоду або незгоду профспілка не надавала, на засідання профспілки її не запрошували, письмову заяву на розгляд подання за її відсутності вона не надавала, а тому звільнення відбулося без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати її звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним, поновити її на посаді заступника начальника юридичного відділу Національного авіаційного університету, стягнути з Національного авіаційного університету на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2017 року по день ухвалення судом рішення, враховуючи розмір середньоденної заробітної плати - 884,00 грн, стягнути з Національного авіаційного університету на її користь компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач у період з 04 квітня по 28 квітня 2017 року вчинила прогул без поважних причин, а тому звільнення, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, є обґрунтованим.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду

м. Києва від 05 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про те, що в період з 04 по 28 квітня 2017 року, який визначений в наказі про звільнення як прогули без поважних причин, позивач перебувала на роботі, а саме в Національному авіаційному університеті з 08 год до 17 год, тому не може вважатись прогулом відсутність працівника не на робочому місці, а на підприємстві, якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, та відповідно бути звільнений за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Така ж позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року у справі № 6-20213св09. Крім того, відповідачем накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули, вчинені 04,05,06,07,10,11,12 квітня 2017 року з порушенням місячного терміну з дня їх виявлення. До того ж, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, відповідач надав суду рішення № 39 профспілкового комітету від 18 вересня

2018 року про надання дозволу на звільнення позивача, але засідання профспілкового комітету проводилося без присутності позивача, оскільки запрошення на засідання вона не отримувала та про проведення засідання належним чином її повідомлено не було, а розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником здійснюється у присутності працівника, розгляд за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою та у разі повторної неявки без поважних причин, і будь-яких інших виключень, коли таке питання може бути розглянуто профспілковою організацією за відсутності працівника норми КЗпП України не містять. Така ж правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року № 755/10585/16-ц. Також незаконне звільнення позивача є обставиною, яка безумовно свідчить про порушення трудових прав та є підставою для компенсації позивачу завданої моральної шкоди. Така ж позиція міститься в постанові Верховного суду від 29 серпня 2018 року № 755/10585/16-ц.

У лютому 2019 року від Національного авіаційного університету надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що касаційні обґрунтування є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству, а суди при прийнятті рішень з'ясували обставини справи в повному обсязі, норми матеріального та процесуального законодавства застосували правильно, і висновки судів повністю відповідають обставинам справи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року працювала в Національному авіаційному університеті на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Національного авіаційного університету, а з 09 серпня 2016 року, на підставі наказу в. о. ректора Національного авіаційного університету від 09 серпня 2016 року № 687/к, переведена на посаду заступника начальника юридичного відділу Національного авіаційного університету.

Відповідно до актів, складених начальником юридичного відділу Національного авіаційного університету ОСОБА_3, заступником начальника юридичного відділу Національного авіаційного університету ОСОБА_7 та провідним юрисконсультом юридичного відділу ОСОБА_8, позивач була відсутня на роботі без поважних причин у період з 04-07,10-14,18-21,24-28 квітня 2017 року.

Відсутність позивача на роботі в зазначений період часу зафіксовано також і в Журналі реєстрації приходу на роботу та виходу з роботи працівників Національного авіаційного університету, а також табелі обліку робочого часу працівників юридичного відділу Національного авіаційного університету.

Згідно з актом складеним 28 квітня 2017 начальником юридичного відділу Національного авіаційного університету ОСОБА_5, начальником відділу управління персоналом ОСОБА_9 та провідним юрисконсультом юридичного відділу ОСОБА_8, позивач в присутності зазначених осіб відмовилась від ознайомлення з вищезазначеними актами про відсутність її на роботі, складених в період відсутності на роботі в зазначені дні.

Відповідно до службової записки від 12 травня 2017 року № 06.03/123 на ім'я

в. о. ректора ОСОБА_2, складеної начальником юридичного відділу Національного авіаційного університету ОСОБА_3, запропоновано застосувати до позивача захід стягнення у виді звільнення за порушення трудової дисципліни, посилаючись на відсутність позивача без поважних причин на робочому місці та невиконання своїх функціональних обов'язків в названий період.

Наказом в. о. ректора Національного авіаційного університету від 12 травня

2017 року № 514/к ОСОБА_1, заступник начальника юридичного відділу, звільнена з роботи 12 травня 2017 року за прогули без поважних причин, вчинені

04-07,10-14,18-21,24-28 квітня, 10-12 травня 2017 року на підставі пункту 4

статті 40 КЗпП України та з роботи за сумісництвом з посади асистента (0,5 окладу) кафедри економіки Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту за власним бажання на підставі статті 39 КЗпП України.

У період з 05 травня 2017 року по 13 травня 2017 року позивач мала тимчасову непрацездатність, що підтверджується листком непрацездатності серія АДА № 055469.

Позивач на момент звільнення, листок непрацездатності роботодавцю не пред'явила, а коли останньому стало відомо про те, що позивач перебувала на лікарняному у вищевказаний період, то наказом в. о. ректора Національного авіаційного університету від 30 серпня 2017 року № 859/к внесено зміни до наказу від 12 травня 2017 року № 514/к.

Зокрема, викладено наказ в наступній редакції: ОСОБА_1, заступника начальника юридичного відділу, звільнити з роботи 15 травня 2017 року за прогули без поважних причин, учинені 04-07,10-14,18-21,24-28 квітня 2017 року (пункт 4 статті 40 КЗпП України) та з роботи за сумісництвом з посади асистента

(0,5 окладу) кафедри економіки Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту, 27 квітня 2017 року за власним бажанням, стаття 39 КЗпП України.

На вимогу Апеляційного суду міста Києва відповідач надав рішення профспілкового комітету від 18 вересня 2018 року № 39 про надання дозволу на звільнення

ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених частиною 1 статті 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

За змістом статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що

з 04 по 28 квітня 2017 року позивач була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов'язки, підтвердження поважності причин відсутності на роботі у ці дні не надала, тобто вчинила прогул без поважних причин, а тому у роботодавця були правові підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про те, що в період з 04 по 28 квітня 2017 року, який визначений в наказі про звільнення як прогули без поважних причин, позивач перебувала на роботі, а саме в Національному авіаційному університеті з 08 год до 17 год, тому не може вважатись прогулом відсутність працівника не на робочому місці, а на підприємстві, якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, та відповідно бути звільнений за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, не заслуговує на увагу, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту перебування на території навчального закладу, а згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Протилежне, а саме відсутність позивача на роботі підтверджена доказами, наданими відповідачем, а саме: Журналом реєстрації приходу на роботу та виходу з роботи працівників Національного авіаційного університету, а також табелями обліку робочого часу працівників юридичного відділу Національного авіаційного університету.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відповідачем накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули, вчинені 04,05,06,07,10,11,12 квітня 2017 року з порушенням місячного терміну з дня їх виявлення, є обґрунтованими, проте факт порушення трудової дисципліни у вигляді прогулів тривало у період з 04 по 28 квітня 2017 року, тобто дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення згідно з наказом від 12 травня 2017 року застосоване у межах місячного строку.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення профспілки відповідач надав лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не спростовують правильність висновків суду по суті вирішення спору, оскільки частиною 9 статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті

Доводи заявниці про те, що рішення № 39 профспілкового комітету від 18 вересня 2018 року про надання дозволу на її звільнення ухвалено за її відсутності, не можуть бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним, оскільки законом визначена неможливість звільнення працівника за відсутності згоди профспілкової організації, а надання такої згоди профспілковим органом - надає підстави для звільнення. Процедурні порушення засідання профспілкового органу при вирішенні питання про надання згоди на звільнення працівника із ініціативи власника мають значення лише за умови, що такі порушення призвели до незаконності самого рішення профспілкового органу. Отже, саме по собі надання згоди на звільнення працівника за його відсутності на засідання профспілкового органу, на якому таке рішення прийнято, не може бути безумовною підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.

За встановлених у цій справі обставин, вчинення позивачем прогулів є очевидним, надані суду докази це підтвердили, позивачем не доведено наявність поважних причин відсутність на роботі протягом тривало часу. Позивачем не доведено, яким чином її відсутність на засідання профспілкової організації при вирішенні питання про надання згоди на її звільнення за прогули вплинула на рішення профспілкового органу.

Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик