Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2018 року у справі №127/11013/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 127/11013/17

провадження № 61-10045св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Войтка Ю. Б., Якименко М. М., від 26 грудня 2017 року,

Встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини, визнання права власності на ? частину квартири в порядку поділу спільного сумісного майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 січня 2007 року почала проживати разом із ОСОБА_7 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. В цивільному шлюбі зі ОСОБА_7 у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких є ОСОБА_7, шо підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2017 року із ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_9, у вказаному рішенні зазначено, що позивач з 2007 року проживала без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7, за вказаним рішенням виданий виконавчий лист та направлений на виконання.

Під час спільного проживання протягом 10 років, сторони мали спільний бюджет, купували речі, піклувалися і дбали один про одного, та в травні 2015 року вирішили придбати квартиру. 20 лютого 2015 року між ОСОБА_7 та приватним підприємством «Особняк Центр» (далі - ПП «Особняк Центр») укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22Б-20, відповідно до якого, сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, в якій зробили капітальний ремонт, завезли до квартири меблі, тощо.

Вказану квартиру зареєстровано на чоловіка. На час купівлі квартири, сторони проживали вже більше як 8 років разом та мали двоє спільних дітей.

ОСОБА_6 та діти зареєстровані у вказаній квартирі, про що свідчить довідка про склад сім'ї від 03 жовтня 2016 року видана об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Садове-22» (далі - ОСББ «Садове-22»), де також вказано про те, що ОСОБА_6 для ОСОБА_7 дружиною.

Таким чином, посилаючись на вказані обставини, просила суд встановити факт проживання сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 В з 01 січня 2007 року до жовтня 2016 року. Визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2017 року позов частково; встановлено факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з жовтня 2008 року до жовтня 2016 року; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна; в решті позову - відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт спільного проживання сторін як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та факт придбання спірної квартири під час спільного проживання сторін.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, зокрема, чи проживали сторони разом на момент придбання квартири, за чиї кошти придбано квартиру і чи приймала позивач безпосередню участь у купівлі квартири та яку суму вона надала.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та зазначає, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ґрунтуючись на припущеннях.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_6, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення та виклику учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із статтею 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними; на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої-другої статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої-другої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що ознаками фактичних шлюбних відносин є: факт спільного співжиття жінки та чоловіка; взаємна матеріальна допомога та підтримка; взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особами; наявність спільного побуту, та інші обставини, що свідчать про проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_6 проживала із ОСОБА_7 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. В цивільному шлюбі з ОСОБА_7 у ОСОБА_6 народилося двоє дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких є ОСОБА_7, шо підтверджується копіями свідоцтв про народження.

20 лютого 2015 року між ОСОБА_7 та П П «Особняк Центр» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22Б - 20, відповідно до якого ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки про склад сім'ї від 03 жовтня 2016 року № 39 виданої ОСББ «Садове-22», ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_8 (син), ОСОБА_9 (син) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, власник ОСОБА_7

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2017 року стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі ? частини всіх видів доходів щомісячно.

Крім того, судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 в розмірі ? частини заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1259, встановлено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_7

Відповідно до витягу рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1260, встановлено ОСОБА_7 порядок участі у вихованні дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2: І, ІІІ п'ятниця щомісяця з 17:00 год. до 09:00 понеділка, щосереди з 17:00 год. до 19:00 год.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2016 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. У вище вказаній постанові зазначено, що в судовому засіданні свою вину у вчиненому ОСОБА_7 не визнав та пояснив, що він проживає у АДРЕСА_1 разом зі своєю цивільною дружиною та їх двома дітьми.

Відповідно до вимог частини 4 статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, зібраними у справі доказами не підтверджено факту спільного проживання сторін, та суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач у зв'язку з віддаленістю своєї роботи фізично не міг проживати разом з позивачем. Крім того, апеляційної інстанції посилається на те, що сам по собі факт придбання квартири в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки не встановлено яку участь у купівлі квартири приймала позивач.

Однак такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з жовтня 2008 року до жовтня 2016 року та встановлено наявність у них взаємних прав та обов'язків, систематичне ведення ними спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. Періодична тимчасова відсутність відповідача за місцем постійного проживання позивача і відповідача однією сім'єю у зв'язку виконанням останнім своїх трудових обов'язків сама по собі не може свідчити про припинення такого проживання, якщо інші докази свідчать про продовження ведення ними спільного господарства.

Посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність фінансової участі позивача у придбанні спірної квартири також не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (провадження № 6-843цс17).

Презумпція спільності майнаподружжя поширюється у тому числі і на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім'я одного з подружжя.

Враховуючи, що стаття 74 СК України встановлює презумпцію належності на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майна, набутого ними за час спільного проживання, і зазначена презумпція є тотожною презумпції спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу, встановленій в статті 60 СК України, Верховний Суд вважає, що обидва зазначеній інститути є тотожними за правовим регулюванням.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про часткове задоволення позову, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт спільного проживання однією сім'єю сторін у справі з жовтня 2008 року до жовтень 2016 року та встановлено наявність у них взаємних прав та обов'язків, систематичне ведення ними спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. Крім того, установивши правову природу набуття у спільну сумісну власність спірної квартири, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що частини жінки та чоловіка в ній є рівними.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ОСОБА_6 сплачено 6 534,00 грн судового збору за подання касаційної скарги, тому судові витрати ОСОБА_6 слід покласти на відповідача у справі.

Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2017 року залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_66 534,00 грн витрат на сплату судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська