Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2022 року у справі №601/278/21

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 601/278/21

провадження № 61-2437св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Українські лінії», акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Мочальської В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у складі колегії суддів: БершадськоїГ. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії», акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» (далі - ТОВ «Українські лінії»), акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» (далі - АТ «СК «Інго») про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 , який на момент події працював водієм у ТОВ «Українські лінії», 16 грудня 2018 року приблизно о 03:20 год, керуючи рейсовим автобусом Київ-Вроцлав марки «Neoplan N1122/3L», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись автодорогою сполученням Львів-Краківець у напрямку до м. Львова, в смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, неподалік будинку № 28, що на вул. Яворівській, грубо порушив вимоги розділу 1 пунктів 1.2, 1.5, 1.10 (в частині значення термінів «безпечна швидкість», «небезпека для руху»); розділу 2 пункту 2.3 (підпункту «д»); розділу 12 пунктів 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не врахував наявність несприятливих погодних умов у вигляді снігопаду, стан засніженого дорожнього покриття, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним автобуса, не справився з керуванням та без причин технічного характеру, виїхав на зустрічну смугу руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volvo 340», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5 . Такими своїми діями ОСОБА_4 створив аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення між цими транспортними засобами та смерті пасажира автомобіля «Volvo» ОСОБА_6 .

Яворівський районний суд Львівської області визнав винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.

Трагічна смерть ОСОБА_6 насамперед вплинула на життя ОСОБА_1 , як матері померлого, ОСОБА_2 , як батька та ОСОБА_3 , як рідного брата померлого. Внаслідок втрати сина та брата вони перебувають у напруженому психологічному стані, адже думки про смерть ОСОБА_6 не залишають їх до теперішнього часу. Втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. Втрата рідної людини призвела до душевного болю, який ніколи не припиниться.

Оскільки засуджений ОСОБА_4 під час ДТП керував транспортним засобом «Neoplan N1122/3L», який належить відповідачу ТОВ «Українські лінії», а також здійснював перевезення пасажирів як працівник, який здійснює трудову функцію водія ТОВ «Українські лінії» тому завдану моральну шкоду позивачі просили стягнути з відповідача ТОВ «Українські лінії» на користь ОСОБА_1 - 500 000,00 грн, на користь ОСОБА_2 - 500 000,00 грн та на користь ОСОБА_3 - 250 000,00 грн.

Крім того, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути з AT «СК «Інго» на їхню користь моральну шкоду, заподіяну смертю сина ОСОБА_6 , по 11 169,00 грн кожному.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року,яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2022 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Українські лінії» на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн моральної шкоди, на користь ОСОБА_2 500 000,00 грн моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, враховуючи верховенство права, засади розумності і справедливості, обставини справи, суд вважає, що розмір компенсації моральної шкоди, який слід стягнути з ТОВ «Українські лінії» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить по 500 000,00 грн для кожного. Крім того, зазначений розмір не може вважатися завищеним чи надмірним для відповідача, який, як вбачається з матеріалів справи, здійснює діяльність з організації перевезень на професійній та постійній основі, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до AT «СК «Інго» про стягнення на їх користь страхової виплати в розмірі по 11 169,00 грн до задоволення не підлягають, оскільки позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для здійснення такої виплати. У матеріалах справи, крім полісу страхування № АМ2425471, інші докази відсутні.

Позивач ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів того, що він є членом сім`ї загиблого в розумінні частини другої статті З СК України та рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, а сам факт наявності родинних стосунків не є підставою для наявності права на відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, а тому у задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ТОВ «Українські лінії», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та стягнути з ТОВ «Українські лінії» на їх користь по 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Кременецького районного суду Тернопільської області.

23 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 601/1399/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 661/740/18, від 19 вересня 2018 року у справі № 161/11814/14, від 08 травня 2018 року у справі № 370/2580/15.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не навели мотивів, з яких вони виходили і не врахували принципи розумності, виваженості та справедливості.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_6 є сином ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та рідним братом ОСОБА_3 .

Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 26 липня 2019 року у справі № 460/563/19 встановлено, що ОСОБА_4 16 грудня 2018 року приблизно о 03:20 год, керуючи рейсовим автобусом Київ-Вроцлав марки «Neoplan N1122/3L», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись автодорогою сполученням Львів-Краківець у напрямку до м. Львова, в смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, неподалік будинку № 28, що на вул. Яворівській, грубо порушив вимоги розділу 1 пунктів 1.2, 1.5, 1.10 (в частині значення термінів «безпечна швидкість», «небезпека для руху»); розділу 2 пункту 2.3 (підпункту «д»); розділу 12 пунктів 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не врахував наявність несприятливих погодних умов у вигляді снігопаду, стан засніженого дорожнього покриття, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним автобуса, не впорався з керуванням та без причин технічного характеру, виїхав на зустрічну смугу руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volvo 340», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення між цими транспортними засобами». В результаті ДТП пасажир ОСОБА_6 отримав множинні тілесні ушкодження внаслідок яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26 липня 2019 року Яворівський районний суд Львівської області визнав винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.

Вирок Яворівського районного суду Львівської області від 26 липня 2019 року у справі № 460/563/19 після перегляду Львівським апеляційним судом в частині вирішених цивільних позовів скасовано, а в решті вирок залишений без змін. Вирок набрав законної сили.

ОСОБА_4 16 грудня 2018 року перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Українські лінії» та на автобусі, належному товариству, здійснював рейс Вроцлав-Київ.

Згідно полісу № АМ2425471 станом на 16 грудня 2018 року автобус марки «Neoplan N1122/3L», реєстраційний номер НОМЕР_1 був застрахований в АТ «СК «Інго».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині визначення розміру моральної шкоди, таким чином Верховний Суд переглядає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Встановлено, що ОСОБА_4 , який керував при скоєнні ДТП автобусом марки «Neoplan N1122/3L», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з ТОВ «Українські лінії», тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди необхідно покласти на роботодавця в силу положень частини першої статті 1172 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із засад розумності та справедливості, ураховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивачів, які втратили сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання; і відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачів неможливо.

Визначений судами першої та апеляційної інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди у сумі по 500 000,00 грн не може вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача, який здійснює діяльність з організації перевезень на професійній та постійній основі та усвідомлює ризики, пов`язані із здійсненням такої діяльності.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх достатньо мотивованими та обґрунтованими. При цьому колегія суддів враховує, що передчасна смерть сина, спричинила втрату важливого життєвого зв`язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.

Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 601/1399/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 661/740/18, від 19 вересня 2018 року у справі № 161/11814/14, від 08 травня 2018 року у справі № 370/2580/15 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров