Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2019 року у справі №405/1103/18

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 405/1103/18

провадження № 61-4796 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Письменного О. А., Авраменко Т. М., Черненка В. В., від 05 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого залишилось спадкове майно. Спадкоємцями після смерті батька є його донька ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_3 15 червня 2015 року нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Вважає, що шестимісячний строк для прийняття спадщини ним пропущений з поважних причин, оскільки він постійно проживає у Єлизаветградківському психоневрологічному інтернаті, має психіатричне захворювання, тому не мав можливості звернутися до нотаріуса.

Посилаючись на викладене, просив визначити додатковий строк у три місяці для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Драного В. В. від 21 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність поважної причини, пов'язаної з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій із прийняття спадщини, оскільки постійне проживання у Єлизаветградківському психоневрологічному інтернатіта відсутність можливості його покинути не може свідчити про об'єктивні та непереборні перешкоди для реалізації ним права на подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 тривалістю в три місяці з дня набрання законної сили рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, врахував, що позивач є людиною з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, у зв'язку з чим з 25 вересня 2012 року по день ухвалення судового рішення проживає у Єлизаветградківському психоневрологічному інтернаті, в якому існують обмеження щодо вибуття з його території інтернату. Вказане є поважною причиною для пропуску останнім строку для прийняття спадщини та підставою визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не є психічнохворою особою, не визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним. Судом не враховано, що позивач не надав відповідних доказів та не навів достатніх підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено дію постанови суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2014 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою Кіровоградський район, Соколівська сільська рада, садове товариство "Долина", кадастровий номер № 3522587200:02:000:3231.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є сином померлого, людиною з інвалідністю ІІ групи, який з 2012 року постійно проживає на повному державному утриманні в Єлизаветградківському психоневрологічному інтернаті. Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 15 червня 2015 року приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєхова С. В. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини (а. с. 5).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, донька та дружина спадкодавця, подали заяви про прийняття спадщини.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 статті 1269, частиною 1 статті 1270 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що постійно проживає у Єлизаветградківському психоневрологічному інтернаті у зв'язку із наявним у нього психіатричним захворюванням, що перешкоджало йому вчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини.

На підтвердження вказаних обставин заявник надав довідку від 12 лютого 2018 року № 72, видану директором Єлизаветградківського психоневрологічного інтернату, про те, що дійсно проживає на повному державному утриманні у цьому інтернаті з 25 вересня 2012 року, по теперішній час є людиною з інвалідністю ІІ групи загального захворювання (а. с. 6).

Апеляційний суд з урахуванням конкретних обставин справи дійшов висновку, що перебування позивача в психоневрологічному інтернаті з 25 вересня 2012 року є об'єктивною перешкодою для звернення до нотаріальної контори у строки, передбачені законом, оскільки існують обмеження щодо можливості виїзду з території інтернату, і позивачем відповідно до вимог статті 1272 ЦК України надано суду належні докази поважності причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4

Перебування позивача в психоневрологічному інтернаті на повному державному утриманні було обумовлено станом його здоров'я, мало місце тривалий період і об'єктивно перешкоджало йому звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки він належним чином мотивований, ґрунтується на наявних у справі доказах та правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є недієздатною особою, а тому мав можливість вчасно звернутися до нотаріальної контори із відповідною заявою спростовуються матеріалами справи. Так, пунктом 3.11 Положення про Єлизаветградківський психоневрологічний інтернат передбачено, що тимчасове вибуття підопічних з інтернату за особистою заявою або заявою опікунів дозволяється за погодженням з адміністрацією з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду та за наявності письмового зобов'язання родичів або інших осіб, які згодні їх прийняти і забезпечити догляд. Матеріали справи не містять даних, що в період протягом шести місяців після смерті батька ОСОБА_1 мав можливість вибути з інтернату на законних підставах для подання заяви про прийняття спадщини.

У зв'язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропущення позивачем строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 18 березня 2019 року було зупинено дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, а колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для її скасування, тому її дію слід поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного судувід 05 лютого 2019 року - без змін.

Поновити дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара