Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №758/164/18
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №758/164/18
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №758/164/18

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 758/164/18

провадження № 61-2928св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житлово-будівельний кооператив «Мотозаводець-7»,

треті особи: Головне управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у складі судді Ларіонової Н. М., додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житлово-будівельного кооперативу «Мотозаводець-7», треті особи: Головне управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович, про визнання недійсними довідки та свідоцтва про право власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсними довідку

від 30 липня 2007 року № 91 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 та витребувати від ОСОБА_3 вищевказану квартиру у приватну власність ОСОБА_1 із підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона як член житлово-будівельного кооперативу «Мотозаводець-7» (далі - ЖБК «Мотозаводець-7»), повністю внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 та набула на неї право власності. Також вказувала, що являється членом ЖБК «Мотозаводець-7» на підставі ордеру від 06 березня 1989 року № 074159 серія Ж та рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03 березня 1989 року № 190.

Пайовий внесок у розмірі 4 000,00 крб сплачений ОСОБА_1 21 січня 1989 року; загальна сума паєнакопичення по кв. АДРЕСА_1 становить 10 675,97 крб, що сплачено у повному обсязі.

Ураховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 правомірно набула право власності на вказану кооперативну квартиру і мала намір отримати свідоцтво про право власності на неї.

Разом із тим, 06 липня 2014 року позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 , її колишній зять, 16 жовтня 2007 року отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

В подальшому, 31 грудня 2014 року, під час розгляду Подільським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Київська міська державна адміністрація, реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ЖБК «Мотозаводець-7», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є., про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації, ОСОБА_2 подарував спірну квартиру ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим 31 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А. Є., за реєстровим № 3406.

Позивач посилалася на те, що оформлення ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру проведене із порушенням вимог закону, оскільки відповідач ніколи не був членом ЖБК «Мотозаводець-7», тому видане на його ім'я свідоцтво про право власності, а також довідка, на підставі якої він отримав свідоцтво про право власності, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Крім того, ОСОБА_2 подарував спірну квартиру, яку не мав права відчужувати ОСОБА_3 , у зв`язку із чим квартира підлягає витребуванню із володіння останнього на користь позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року задоволено частково заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Лаухіна В. В., про ухвалення додаткового рішення.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 5 390,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що оформлення набутого права власності на кооперативну квартиру здійснено Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської ради відповідно до Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2001 року № 1820. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено правомірність позовних вимог та порушення відповідачами її прав.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що свідоцтво про право власності

від 16 жовтня 2007 року видане ОСОБА_2 з дотриманням встановленого законом порядку компетентним органом на підставі належних документів. Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовою підставою видачі свідоцтва про право власності є не довідка ЖБК «Мотозаводець-7» від 30 липня 2007 року № 91, всупереч доводів позивача, а наказ Головного управління житлового забезпечення

від 03 жовтня 2007 року № 7180-С, законність якого позивачем у цій справі не оспорюється.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження передбачених законом підстав для витребування спірної квартири у її законного власника ОСОБА_3 , який набув її у встановленому законом порядку на підставі договору дарування від 31 грудня 2014 року, у зв`язку із чим апеляційний суд вважав обґрунтованим рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положень статті 270 ЦПК України, яка встановлює порядок ухвалення додаткових рішень, та положень статей 133 141 ЦПК України, які визначають порядок стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, понесених стороною, на користь якої ухвалено судове рішення та, виходячи із доведеності розміру понесених відповідачем витрат, обґрунтовано стягнув цю суму на його користь із позивача.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року задоволено частково заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надану правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн.

Додаткова постанова Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року мотивована тим, що судове рішення ухвалене на користь відповідача ОСОБА_2 , а ним по справі понесено судові витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується належними та допустимими доказами, вимоги останнього про ухвалення у справі додаткового рішення та стягнення на його користь понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій, із урахуванням уточнень, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обставини, визначені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили членство ОСОБА_2 керуючись нормами права, які регулюють відносини обміну житловими приміщеннями, а не нормами права, які регулюють членство в житлово-будівельних кооперативах.

Так, суд першої інстанції у рішенні від 17 червня 2021 року керуючись виключно нормами Правил обміну жилих приміщень в УРСР, що затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 року № 31, встановив, що ОСОБА_2 був членом ЖБК «Мотозаводець-7».

Довідка житлово-будівельного кооперативу про членство та сплату пайового внеску є головним документом для підтвердження членства, а отже і права власності на квартиру. Момент сплати внеску свідчить про момент виникнення права власності, а не отримання свідоцтва про право власності, яке є лише документальним оформленням цього права.

Скаржник вважає, що судам необхідно встановити хто був членом ЖБК «Мотозаводець-7» станом на 10 жовтня 1991 року, сплатив пайовий внесок, а отже є власником спірної квартири.

Також зазначала, що для оформлення права власності є ще один проміжний орган, (у випадку оформлення права власності на спірну квартиру) - Головне управління житлового забезпечення. Діяльність якого полягала в тому, щоб розглянути подані документи та видати наказ про видання свідоцтва про право власності. Головне управління житлового забезпечення отримавши довідку де зазначено, що ОСОБА_2 є членом кооперативу, з підписом уповноважених осіб ЖБК «Мотозаводець-7» та печаткою, видав наказ про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_2 . Про наявність членства в ЖБК «Мотозаводець-7» у ОСОБА_1 . Головне управління житлового забезпечення очевидно не знало, а розраховувало на достовірність вказаних у довідці даних.

Вказувала, що наданий ОСОБА_2 наказ Головного управління житлового забезпечення від 03 жовтня 2007 року № 7180-С дійсно виданий на підставі достатніх та необхідних документів. Для видачі такого наказу ОСОБА_2 на підтвердження свого членства у ЖБК «Мотозаводець-7» надав довідку від 30 липня 2007 року № 91, яка містила недостовірну інформацію. Головне управління житлового забезпечення не було стороною у відносинах викупу квартири, сплати паю, прийняття чи неприйняття у члени житлового кооперативу.

Суди першої та апеляційної інстанцій посилаючись на рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 28 червня 1989 року № 6795 встановили, що ОСОБА_2 є членом ЖБК «Мотозаводець-7»

з 28 червня 1989 року, при цьому ніяк не спростували інформацію з Державного архіву м. Києва про відсутність такого рішення в архіві.

Порушення судами норм процесуального права призвело до вирішення справи не за зазначеними у позові фактами та обставинами. Рішення судів зводяться до самого порядку отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 .

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лаухіна В. В., просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема зазначає, що позивач вводить суд в оману вказуючи на те, що рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 28 червня 1989 року № 6795 не існувало, однак у довідці із державного архіву вказано, що цей документ не виявлено в архіві м. Києва. Причиною відсутності в архіві документа

35-річної давності може бути його втрата, не передача до архівної установи в силу малозначності тощо.

Крім того, позивач під час розгляду справи підтвердила, що надавала згоду на обмін житловими приміщеннями, а також заявила, що ніколи не проживала у спірній квартирі та не приймала участі у жодному із засідань членів кооперативу, на відміну від ОСОБА_2 .

Також позивач не навела підстав визнання доказів недопустимими та не вказала, якими доказами може бути доведений факт сплати паєнакопичення.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 758/164/18 з Подільського районного суду м. Києва.

У серпні 2022 року справа № 758/164/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 червня 1989 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_2 видано обмінний ордер на житлове приміщення № 6795 на сім`ю з двох осіб на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 179).

Відповідно до довідки ЖБК «Мотозаводець-7» від 30 липня 2007 року вартість квартири в сумі 10 675,97 крб станом на 10 жовтня 1991 року погашена у повному обсязі, також зазначено, що ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 28 червня 1989 року є членом ЖБК «Мотозаводець-7» та ним сплачений повністю пайовий внесок за спірну квартиру (т. 1 а. с. 154).

Згідно із свідоцтвом про право власності від 16 жовтня 2007 року, виданим на підставі наказу ГУЖЗ КМДА від 05 жовтня 2007 року № 1780-С, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 87, 88).

Відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є. 31 грудня 2014 року, ОСОБА_2 подарував спірну квартиру ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 89, 90).

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України від 17 січня 2018 року, за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у спірній квартирі.

Згідно із довідкою ЖБК «Мотозаводець-7» від 16 липня 2014 року № 30, відповідно до ордеру від 06 березня 1989 року № 074159 серія Ж членом ЖБК «Мотозаводець-7» являється ОСОБА_1 , пайовий внесок сплачений 21 січня 1989 року в розмірі 4 000,00 крб, загальна сума паєнакопичення по спірній квартирі становить 10 675,97 крб сплачена в повному обсязі 10 жовтня 1991 року, відомостей щодо права власності на спірну квартиру у ЖБК немає. Також зазначено, що ОСОБА_2 не є членом ЖБК (т. 1 а. с. 63).

Крім того, встановлено, що у липні 2014 року позивач ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , витребувати її з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на неї та скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру; визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування, укладений 31 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з моменту його вчинення.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (справа № 758/8934/14-ц) (т. 1 а. с. 73-86).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року встановлено, що з приводу оформлення права власності на кооперативну кв. АДРЕСА_1 , 05 жовтня 2007 року до Головного управління житлового забезпечення КМДА звернувся ОСОБА_2 та надав такі документи: обмінний ордер від 28 червня 1989 року № 6795; довідку ЖБК «Мотозаводець-7» від 30 липня 2007 року № 91 та технічний паспорт на квартиру.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про перегляд рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Як на нововиявлену обставину ОСОБА_1 посилалась на те, що рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів

від 28 червня 1989 року № 6795 було тим доказом, який підтверджував отримання ОСОБА_2 ордеру на право зайняття у порядку обміну жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 , та підтверджувало членство останнього в ЖБК «Мотозаводець-7» та внесення ним пайового внеску.

Проте із відповіді слідчого СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві на запит начальника СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві від 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 вбачається, що за описом фонду Р-1 Київська міська рада депутатів та виконавчий орган Київської міської ради депутатів за 1989 рік рішення від 28 червня 1989 року № 6795 не виявлено. Також зазначено, що у переглянутих рішеннях виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів за червень 1989 року відомостей про квартиру АДРЕСА_1 ЖБК «Мотозаводець-7» не виявлено.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами залишена без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що зазначені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими у розумінні статті 361 ЦПК України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали місцевим судом), а являються новими доказами на підтвердження обставин відсутності членства ОСОБА_2 в ЖБК «Мотозаводець-7».

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником (частина третя статті 384 ЦК України).

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказувала на те, що ОСОБА_2 не був членом ЖБК «Мотозаводець-7», а тому відсутні підстави вважати, що він набув право власності на спірну квартиру правомірно.

Відповідно до Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року № 1820 (далі - Положення), Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було органом, уповноваженим здійснювати оформлення права власності та видавати свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, у тому числі на квартири, за які члени житлово-будівельних кооперативів чи товариств повністю внесли пайові внески (пункт 6.1.4 Положення).

Пунктом 9 Положення передбачено, що для оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна (групу об`єктів) до відповідного органу подається заява по кожній адресі за зразком згідно із додатком 4 до цього Положення, а також матеріали поточної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, оформлені БТІ. У разі необхідності орган, який здійснює оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності, може запросити у замовника додаткові документи щодо об`єкта нерухомого майна, або його власника крім тих, що передбачені цим Положенням.

Згідно із пунктом 10 Положення до заяви та матеріалів технічної інвентаризації фізичною особою додаються паспорт та ідентифікаційний код.

Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 Положення додатково до документів, зазначених в пунктах 9 і 10 цього Положення, для оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності заявниками до Головного управління житлового забезпечення на квартиру, яку було надано в користування члену житлового, житлово-будівельного кооперативу чи товариства, за яку член цього житлового, житлового-будівельного кооперативу чи товариства вніс пайовий внесок додається довідка житлового, житлово-будівельного кооперативу чи товариства про членство в кооперативі, товаристві та повне внесення членом кооперативу, товариства пайового внеску.

Пунктом 15 Положення встановлено, що документи, на підставі яких оформляються свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, надаються в оригіналах або нотаріально посвідчених копіях, копіях, відповідність яких оригіналу перевіряють та засвідчують працівники органу, який оформляє право власності.

За результатами розгляду наданих замовником документів орган, який здійснює оформлення права власності, видає наказ (розпорядження) про оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна (пункт 19 Положення).

Вказаним положенням було передбачено вичерпний перелік документів, які заявник чи заявники зобов`язані надати до уповноваженого органу з метою оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності.

Таким чином, враховуючи наведене, слід дійти висновку, що видача свідоцтва ОСОБА_2 про право власності від 16 жовтня 2007 року № 1780-С була зумовлена поданням останнім всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, а у Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації були відсутні підстави для відмови у видачі такого свідоцтва у зв`язку із отриманням всіх документів, передбачених вищевказаним Положенням.

Крім того, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, ухваленим у справі між тими ж сторонами, встановлено, що з приводу оформлення права власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 05 жовтня 2007 року до Головного управління житлового забезпечення КМДА звернувся ОСОБА_2 та надав такі документи: обмінний ордер від 28 червня 1989 року № 6795; довідку ЖБК «Мотозаводець-7» від 30 липня 2007 року № 91 та технічний паспорт на квартиру.

Тобто, судом при розгляді справи між тими самими сторонами та з тих же обставин, встановлено, що ОСОБА_2 для оформлення права власності на спірну квартиру надано компетентному органу повний пакет документів, який вимагався діючим законодавством.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був членом кооперативу із огляду на таке.

Із довідки ЖБК «Мотозаводець-7» від 30 липня 2007 року № 91 вбачається, що вартість квартири в сумі 10 675,97 крб, пайовий внесок був повністю погашений 10 жовтня 1991 року. На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 28 червня 1989 року № 6795 громадянин ОСОБА_2 є членом ЖБК «Мотозаводець-7» з 28 червня 1989 року.

Разом із тим, оскільки зазначена квартира знаходиться в будинку, що належить ЖБК «Мотозаводець-7», то оформлення обміну квартир, а також видача свідоцтва про право власності на квартиру повинно було відбуватися із дотриманням законодавства, що регулює діяльність житлово-будівельних кооперативів.

Статтею 137 ЖК України визначено, що порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів встановлюється цим Кодексом, примірним статутом житлово-будівельного кооперативу (Примірний статут) та іншими актами законодавства Української РСР.

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 не був членом ЖБК «Мотозаводець-7», а користування спірною квартирою здійснювалось на підставі обмінного ордеру № 10921, який виданий відповідачу 15 жовтня 1988 року.

Членом ЖБК «Мотозаводець-7» із моменту створення кооперативу була ОСОБА_1 , яка отримала спірну квартиру на підставі ордеру

від 06 березня 1989 року № 074159 серія Ж та рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03 березня 1989 року № 190.

Відповідно до пункту 36 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (далі - Примірний статут), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, член житлово-будівельного кооперативу вправі за письмовою згодою проживаючих з ним членів сім`ї, провести обмін займаного жилого приміщення, зокрема з наймачем жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду за умови прийому до членів кооперативу особи, яка вселиться у зв`язку з обміном у будинок житлово-будівельного кооперативу.

Пунктом 40 Примірного статуту передбачено, що при обміні жилого приміщення в будинку державного або громадського фонду на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу особа, яка вступає до кооперативу у зв`язку з обміном, зобов`язана внести на рахунок кооперативу в установі банку пайовий внесок не менший, ніж розмір паєнагромадження члена кооперативу, який вибув. Якщо особа, яка вступає до кооперативу у зв`язку з обміном, є з членом кооперативу близьким родичем (батьки, діти, дід, бабка, рідні брати і сестри), вона звільняється від внесення зазначеного пайового внеску за умови передачі їй паєнагромадження вибулим членом кооперативу.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 1986 року № 31 були затверджені Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила обміну жилих приміщень).

Пунктом 1 Правил обміну жилих приміщень визначено, що ці правила встановлюють порядок обміну жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і житлово-будівельних кооперативів.

Згідно із пунктом 10 Правил обміну жилих приміщень громадяни, бажаючі провести обмін займаних жилих приміщень, подають виконавчому комітетові відповідної ради народних депутатів заяви встановленого зразка. Крім того подаються виписка з рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про прийом даної особи до кооперативу - при обміні жилого приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу.

Отже, аналізуючи вищенаведені норми, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку про те, що без прийому в члени кооперативу ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 та невнесення ним пайового внеску замість паєнагромадження члена кооперативу, обмін квартири не був би проведений.

Таким чином, посилання позивача, що ОСОБА_2 не був членом кооперативу, є необґрунтованими та недоведеними, оскільки у такому випадку останній не мав би права на отримання відповідного ордеру.

Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає, що свідоцтво про право власності від 16 жовтня 2007 року, видане ОСОБА_2 із дотриманням встановленого законом порядку компетентним органом на підставі належних документів, тому відсутні підстави для визнання цього свідоцтва недійсним.

Оскільки ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру в установленому законом порядку, він, як законний власник, мав право розпорядитися своєю власністю, в тому числі подарувати квартиру ОСОБА_3 .

Доказів, які б підтверджували наявність передбачених законом підстав для витребування спірної квартири у її законного власника ОСОБА_3 , який набув її у встановленому законом порядку на підставі договору дарування від 31 грудня 2014 року, позивачем до суду не надано, у зв`язку із чим обґрунтованими є рішення судів у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачами норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій із дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вказане клопотання мотивоване тим, що, на її думку, головним документом для оформлення права власності на кооперативну квартиру є довідка про членство та сплату пайового внеску, яку видають представники житлово-будівельних кооперативів. Прогалин для зловживань в оформленні права власності на кооперативні квартири існує безліч.

Невизначеність правового регулювання відповідних суспільних відносин породжує судові рішення, за якими суди в одних справах посилаються на одні норми в інших на інші, та несе небезпеку зловживань зі сторони учасників справи та суддів.

У зв'язку із викладеним просила передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

ЦПК України містить вичерпний перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Так, зокрема, підставою для такої передачі відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України передбачено право суду передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо він дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня

2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

ОСОБА_1 не наведено кількісних та якісних показників, які можуть свідчити про наявність виключної правової проблеми, не обґрунтовано належним чином обставини, що по-різному тлумачаться судом касаційної інстанції у справах з подібними правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року, додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко