Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №683/2191/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 683/2191/23

провадження № 61-9809св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року у складі судді Посунько Г. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро» (далі - ТОВ «Енселко Агро») про розірвання договору оренди землі.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що вона є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,56 га, кадастровий номер 6821887600:04:010:0022, розташованої на території Рахнівської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області (зараз - Дунаєвецька міська територіальна громада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області).

16 травня 2007 року між нею та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Україна» (далі - СТОВ «Агрофірма «Україна») укладено договір оренди землі № 25, за умовами якого вона передала свою земельну ділянку, кадастровий номер 6821887600:04:010:0022, в оренду СТОВ «Агрофірма «Україна» строком на 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 2 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що становить 167,77 грн, в строк до 31 грудня кожного поточного року. Проте, орендар не виконував свої договірні зобов`язання в частині сплати орендної плати.

10 жовтня 2016 року між нею та СТОВ «Агрофірма «Україна» укладено додатковий договір до договору оренди землі від 16 травня 2007 року № 25, за яким передала свою земельну ділянку, кадастровий номер 6821887600:04:010:0022, в оренду СТОВ «Агрофірма «Україна» на строк до 31 грудня 2023 року, зі сплатою орендної плати в розмірі 11,73 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладення договору становить 3 247,65 грн, в строк до 31 грудня кожного поточного року. Проте СТОВ «Агрофірма «Україна» знову не виконувало свої договірні зобов`язання в частині сплати орендної плати.

Зазначала, що факт неналежного виконання орендарем СТОВ «Агрофірма «Україна» своїх договірних зобов`язань підтверджується тим, що на примусовому виконанні Дунаєвецького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Дунаєвецький районний ВДВС) перебували виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які були закінчені 24 листопада 2020 року та 26 січня 2021 року відповідно.

Крім того, зазначала, що у 2019 році СТОВ «Агрофірма «Україна» було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «Енселко Агро».

07 жовтня 2021 року між нею та ТОВ «Енселко Агро» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16 травня 2007 року № 25, за якою позивачка передала цю земельну ділянку в оренду відповідачу строком на 26 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 6 335,00 грн за один повний рік користування земельною ділянкою, в строк до 30 грудня кожного поточного року. При цьому сторони домовились, що розмір орендної плати за перший 2021 рік збільшується на 6 211,18 грн та становить 12 546,18 грн, починаючи з 2022 року та всі наступні роки розмір орендної плати становить 6 335,00 грн. Проте ТОВ «Енселко Агро» також неналежно виконувало свої договірні зобов`язання в частині сплати орендної плати.

Переконувала, що оскільки починаючи з 2007 року орендарі неналежно виконували свої договірні зобов`язання в частині своєчасної сплати орендної плати, то відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» є підстави для дострокового розірвання договору оренди.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі від 16 травня 2007 року № 25, укладений між нею та СТОВ «Агрофірма «Україна», та стягнути з ТОВ «Енселко Агро» на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту несплати позивачці орендної плати за договором оренди землі ТОВ «Енселко Агро», а відтак відсутності правових підстав для розірвання оспорюваного договору оренди землі, укладеного між сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 та у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявниця посилається на неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки тому факту, що орендна палата за договором оренди орендарем виплачувалась не у повному обсязі та невчасно;

- не врахували, що 22 квітня 2019 року відповідач прийняв не себе зобов`язання орендаря за договором оренди землі, укладеним 16 травня 2007 року між заявницею та СТОВ «Агрофірма «Україна»;

- безпідставно не дослідили питання про не сплату орендарем позивачці орендної плати за період з 2007 року до 2016 року;

- не врахували, що укладаючи 10 жовтня 2016 року із СТОВ «Агрофірма «Україна» додатковий договір оренди заявниця розраховувала на те, що заборгованість зі сплати орендної плати буде їй виплачена новим орендарем;

- проігнорували, що починаючи з 2016 року орендар вчиняв дії, які були направлені на часткове погашення заборгованості за попередні роки, а також між сторонами були укладені додаткові угоди, якими орендар підтверджував наявність у нього зобов`язань зі сплати орендної плати, отже позовна давність переривалась;

- не звернули увагу на те, що викладена відповідачем у відзиві на позов позиція, а також долучені до нього докази не підтверджують належне виконання умов договору оренди землі від 16 травня 2007 року в редакції додаткових угоди в частині сплати орендної плати;

- не врахували, що виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 були закінчені 24 листопада 2020 року та 26 січня 2021 року відповідно;

- проігнорували, що саме відповідач мав довести факт належного виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за спірний період.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до позовних вимог у цій справі позовну давність.

У серпні 2024 року ТОВ «Енселко Агро» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Кузнецов К. С., на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, визначених пунктам 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дунаєвецького районного суду Хмельницької області матеріали справи № 683/2191/23; надано відповідачу строк для подання відзиву.

У серпні 2024 року матеріали справи № 683/2191/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2006 року серії ЯГ № 403270 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,56 га, кадастровий номер 6821887600:04:010:0022, розташованої на території Дунаєвецької міської територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

16 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агрофірма «Україна» укладено договір оренди землі № 25, за умовами якого ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку в оренду СТОВ «Агрофірма «Україна» строком на 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 2 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що становить 167,77 грн, в строк до 31 грудня кожного поточного року.

Договір зареєстрований у Дунаєвецькому районному відділі Дунаєвецької регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», запис від 17 липня 2007 року № 040775300071.

10 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агрофірма «Україна» укладено додатковий договір до договору оренди землі від 16 травня 2007 року № 25, за яким строк договору визначено до 31 грудня 2023 року, зі сплатою орендної плати в розмірі 11,73 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладення договору становить 3 247,65 грн, в строк до 31 грудня кожного поточного року.

Право оренди зареєстровано 10 лютого 2017 року.

15 січня 2019 року загальними зборами учасників СТОВ «Агрофірма «Україна» прийнято рішення про припинення СТОВ «Агрофірма «Україна» шляхом приєднання до ТОВ «Енселко Агро».

22 квітня 2019 року загальними зборами учасників СТОВ «Агрофірма «Україна» та загальними зборами учасників ТОВ «Енселко Агро» затверджено передавальний акт, яким СТОВ «Агрофірма «Україна» передала своєму правонаступнику ТОВ «Енселко Агро» все майно, всі права та зобов`язання.

Згідно зі статутом ТОВ «Енселко Агро» - товариство є правонаступником прав та обов`язків СТОВ «Агрофірма «Україна».

07 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16 травня 2007 року, за якою ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку в оренду відповідачу ТОВ «Енселко Агро» строком на 26 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 6 335 грн за один повний рік користування земельною ділянкою, в строк до 30 грудня кожного поточного року.

Сторони домовилися, що розмір орендної плати за перший 2021 рік збільшується на 6211,18 грн та становить 12 546,18 грн за повний рік користування земельною ділянкою, а починаючи з 2022 року та всі наступні роки розмір орендної плати становить 6 335,00 грн. (пункт 4.1 додаткової угоди). Право оренди зареєстровано 07 жовтня 2021 року.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дунаєвецького районного управління юстиції від 26 січня 2015 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь фізичних і юридичних осіб звернуто стягнення на пай боржника ОСОБА_1 . Цією постановою державний виконавець зобов`язав здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним.

Постановою державного виконавця Дунаєвецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 11 березня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого листа № 674/1745/13-к від 25 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди в сумі 46 460,00 грн., звернуто стягнення на доходи боржниці ОСОБА_1 , що отримує дохід у СТОВ «Агрофірма «Україна». Цією постановою державний виконавець зобов`язав здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення.

Постановою державного виконавця Дунаєвецького РВ ДВС від 06 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 при примусовому виконанні виконавчого листа № 674/1745/13-к від 25 квітня 2014 року, виданого Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майнової шкоди в сумі 44 489,50 грн., звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у ТОВ «Енселко Агро». Цією постановою державний виконавець зобов`язав здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення.

Постановою державного виконавця Дунаєвецького РВ ДВС від 24 листопада 2020 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено у зв`язку з повним виконанням.

Постановою державного виконавця Дунаєвецького РВ ДВС від 26 січня 2021 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 у зв`язку з його виконанням.

Згідно з повідомленням Дунаєвецького відділу ДВС від 21 листопада 2023 року № 25.2-35/41154, на виконанні у відділі перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо боржниці ОСОБА_1 до якого входило 11 виконавчих документів на загальну суму стягнення 326 352,24 грн (без врахування виконавчого збору та витрат виконавчого провадження). Протягом 2017 - 2022 років на рахунок відділу надходили кошти від ТОВ «Енселко Агро», правонаступника СТОВ «Агрофірма "Україна», як частка від отриманого доходу боржника ОСОБА_1 за оренду земельної ділянки. Кошти, що надходили на рахунок відділу державної виконавчої служби, розподілялися між виконавчими провадженнями із врахуванням статей .45, 46 Закону України «Про виконавче провадження». Останнє виконавче провадження № НОМЕР_3 (зі зведеного), по якому погашено залишкову суму боргу в сумі 12 000,00 грн на користь ОСОБА_4 , закінчено 11 листопада 2022 року за пунктом 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Станом на 21 листопада 2023 року арешти на майно боржника ОСОБА_1 , накладені згідно постанов про арешт майна та рахунків, знято, борги на користь стягувачів погашено повністю.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2017 році та протягом 2019 - 2022 років орендар СТОВ «Агрофірма «Україна» та орендар ТОВ «Енселко Агро» своєчасно та в повному обсязі виконували свої договірні зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 зі сплати орендної плати. Водночас, протягом 2019 - 2022 років відповідач ТОВ «Енселко Агро» щорічно сплачував орендну плату в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору. Станом на день звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду (22 червня 2023 року), відповідач ТОВ «Енселко Агро» не мав заборгованості перед позивачем ОСОБА_1 по орендній платі.

Крім того, судами встановлено, що орендар СТОВ «Агрофірма «Україна» не сплатив позивачці орендну плату за 2018 рік. Проте, відповідач ТОВ «Енселко Агро», 22 квітня 2019 року прийнявши на себе зобов`язання орендаря СТОВ «Агрофірма «Україна», 01 серпня 2019 року сплатив орендодавцю ОСОБА_1 орендну плату за 2018 рік.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24, яка підлягає врахуванню відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із недоведеності факту несплати позивачці орендної плати за договором оренди землі ТОВ «Енселко Агро», а відтак відсутності правових підстав для розірвання оспорюваного договору оренди землі, укладеного між сторонами.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не дослідили питання про не сплату орендарем позивачці орендної плати за період з 2007 року до 2016 року є безпідставними, оскільки спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Так, аналіз змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду (а. с. 239 - 242), свідчить про те, що апеляційний досліджував аргументи заявниці про те, що СТОВ «Агрофірма «Україна» як орендар її земельної ділянки за період з 2007 року до 2016 року не сплачувало їй орендної плати, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела достатніми та допустимими доказами вказаного факту.

Апеляційний суд врахував, що СТОВ «Агрофірма «Україна» у 2019 році не передало ТОВ «Енселко Агро» платіжні документи, які підтверджують виплати позивачці орендної плати за 2007-2016 роки, оскільки на той час строк зберігання цих документів (3 роки) сплинув.

Водночас апеляційний суд звернув увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази звернень, письмових вимог чи скарг заявниці до первісного орендаря її земельної ділянки - СТОВ «Агрофірма «Україна» щодо невиплати їй орендної плати за договором оренди у період з 2007 року до 2016 року, однак вони містять достовірні докази того, що 10 жовтня 2016 року заявниця ОСОБА_1 уклала зі СТОВ «Агрофірма «Україна» додатковий договір до договору оренди землі від 16 травня 2007 року № 25, продовживши строк оренди ще на 7 років - до 31 грудня 2023 року, а 07 жовтня 2021 року - з ТОВ «Енселко Агро», якою продовжила строк оренди ще на 26 років, тому є підстави вважати поведінку позивачки суперечливою та недобросовісною.

Натомість, Верховний Суд як суд касаційної інстанції, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, позбавлений компетенцій здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що укладаючи 10 жовтня 2016 року із СТОВ «Агрофірма «Україна» додатковий договір оренди заявниця розраховувала на те, що заборгованість зі сплати орендної плати буде їй виплачена новим орендарем, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони по своїй суті є її суб`єктивними припущеннями, які не підтверджуються жодними доказами і не спростовують встановлену апеляційним судом у цій справі недобросовісну поведінку з її боку.

Доводи касаційної скарги про те, що орендна палата за договором оренди орендарем виплачувалась не у повному обсязі та невчасно, спростовуються наявними у справі доказами та встановленими судами у цій справі обставинами.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 та у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до позовних вимог у цій справі позовну давність, Верховний Суд вважає слушними, однак водночас констатує, що за обставин цієї справи вони не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у цьому рішенні про відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору оренди землі з підстав систематичного невиконання орендарем обов`язків щодо виплати орендної плати.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник