Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №473/4906/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 473/4906/23

провадження № 61-1072св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року у складі колегії суддів:

Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позов мотивований тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому вона

і зареєстрована.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактично проживають у цьому будинку, крім того, самовільно, без згоди власника, вселили в будинок сторонніх осіб - ОСОБА_5 і її малолітню дочку ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка вказувала, що починаючи з 2013 року ОСОБА_2 порушує правила нормального співжиття, завдаючи їй тілесних ушкоджень, що було підставою для неодноразового виклику працівників Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області та звернення позивачки до приймального відділення КПКНП Вознесенська багатопрофільна лікарня». ОСОБА_3 був притягнений до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насилля стосовно позивачки. ОСОБА_2 поводить себе агресивно стосовно позивачки, що також призводить до суперечок і скандалів.

ОСОБА_2 має у власності 1/3 частку квартири

АДРЕСА_2 .

Позивачка зазначала, що вона проживає в житловому будинку,

а відповідачі - в літній кухні.

Позивачка звертала увагу на те, що відповідачі псують належний їй на праві власності будинок шляхом демонтування системи опалення.

Відповідачі не є членами сім`ї власника будинку, не пов`язані з нею спільним побутом, а тому позивачка вважала, що право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна, і способом усунення перешкод у здійсненні нею права власності на житловий будинок

є виселення відповідачів з будинку.

Ураховуючи наведене та заяву про зменшення розміру позовних вимог,

ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_2 без надання іншого житла з будинку

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від

17 січня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення закрито.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від

20 вересня 2024 року позов задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні житловим будинком

АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , шляхом виселення

з житлового будинку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року, представник ОСОБА_2

і ОСОБА_3 - ОСОБА_8 оскаржила його в апеляційному порядку.

24 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - ОСОБА_8 подала до апеляційного суду клопотання про зупинення провадження

у справі, яке мотивоване тим, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України (далі - ЗСУ), був призваний 14 жовтня

2024 року по мобілізації і проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Короткий зміст оскаржуваної ухвали

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2

і ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_8 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року зупинено до припинення перебування ОСОБА_3 у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Ухвала мотивована тим, що за обставин уведення на всій території України воєнного стану та перебування ОСОБА_3 у складі ЗСУ неможливо забезпечити у цій справі дотримання всіх засад цивільного судочинства,

а тому на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК та пункту 2 частини першої статті 253 України провадження у справі підлягає зупиненню до усунення обставин, що стали підставою для його зупинення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

24 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 жовтня 2024 року № 316 не вбачається, що ОСОБА_3 проходить військову службу у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, відомо лише про факт його направлення на проходження військової служби, що не є тотожним поняттю проходження військової служби.

Доводи інших учасників справи

14 лютого 2025 року представник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 грудня

2024 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі

в ЗСУ, був призваний 14 жовтня 2024 року. Спочатку, у період з 14 жовтня

2024 року до 21 листопада 2024 року, проходив навчання як курсант

у військовій частині НОМЕР_2 , а з 22 листопада 2024 року проходить службу

у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває в зоні ведення активних бойових дій.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

14 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Підстави, за наявності яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 251 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження

у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Вимога про дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту,

а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.

Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто

у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом,

а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї з передбачених

у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які

є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України,

є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби

у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від

10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення

у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Тобто на підставі пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення правовідносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому склад (постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі

№ 753/19628/17 (провадження № 61-9218св22), від 29 березня 2023 року

у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22)).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або

в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини

і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від

24 лютого 2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_3 призваний на військову службу у зв?язку з мобілізацією військовозобов?язаних запасу та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України з 14 жовтня 2024 року. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 листопада 2024 року

ОСОБА_3 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , з 22 листопада

2024 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення. Вказана військова частина виконує визначені військовим командуванням завдання та бере участь у бойових діях.

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а з фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Ця норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав

у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 285/7724/23 (провадження

№ 61-11221св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21 (провадження

№ 61-4547св23), від 14 лютого 2025 року у справі № 405/1261/24 (провадження № 61-15029св24), від 09 квітня 2025 року у справі

№ 405/9040/19 (провадження № 61-14807св24).

Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України має імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі із цієї підстави, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Закон зазначає, що не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника (частини друга, третя статті 252 ЦПК України), однак ці положення не стосуються тих випадків, коли суд зобов`язаний зупинити провадження згідно зі статтею 251 ЦПК України.

Таким чином, обставини, на які послався суд апеляційної інстанції

в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження, підтверджують наявність достатніх підстав для зупинення провадження у справі з урахуванням пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Аргументи заявника про те, що сторона позивача не отримувала клопотання про зупинення провадження у справі, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що клопотання подано до суду через підсистему «Електронний суд», копія якого в електронному вигляді також була направлена

в електронний кабінет представника позивача.

Враховуючи викладене, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали Миколаївського апеляційного суду від

25 грудня 2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов