Історія справи

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 309/985/21

провадження № 61-19434св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач: - Комунальне некомерційне підприємство «Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського О. П.»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2021 року у складі судді Лук`янової О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Бисаги Т. Ю., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Хустська центральна районна лікарня імені Віцинського О. П.» (далі - КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.») про визнання дій неправомірними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.»

на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення.

04 серпня 2020 року позивач звільнений з роботи у зв`язку з набранням вироком суду законної сили, яким працівника засуджено до позбавлення волі, відповідно до пункту 7 частини першої статті 36 КЗпП України; підстава звільнення - ухвала Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення його на роботі на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Хустська центральна районна лікарня імені

Віцинського О. П.», оскільки відпали правові підстави для звільнення. Проте відповідачем у поновленні його на роботі було відмовлено.

Разом з тим, оскільки станом на день звернення до суду з даним позовом, наказ від 03 серпня 2020 року № 300-к про звільнення ОСОБА_1

з роботи є чинним і його на роботі не поновлено, позивач вважає, що має право заявляти вимогу про компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про відшкодування моральної шкоди.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії дирекції КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.» щодо відмови у задоволенні заяви про поновлення його на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О.П.»;

- скасувати наказ від 03 серпня 2020 року № 300-к про звільнення його з 04 серпня 2020 року з посади лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.»;

- поновити його на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.»;

- стягнути з КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення, а саме з 04 серпня 2020 року до дня його поновлення на роботі на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.»;

- стягнути з КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.» на його користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час розгляду цієї справи щодо ОСОБА_1 виправдувальний вирок не ухвалений, постанови про закриття кримінального провадження з відповідних підстав не винесено, тому підстави, передбачені статтею 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відсутні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки право позивача (щодо поновлення на роботі, стягнення заробітку та моральної шкоди) може бути захищено в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», лише у випадку постановлення щодо позивача виправдувального вироку або відповідної постанови про закриття кримінального провадження,

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій 22 листопада 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 344/4173/16-ц (провадження № 61-16293св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, ухвалюючи рішення, не звернули увагу на те, що чинним законодавством не визначено порядок поновлення трудових прав осіб, звільнених за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП України. Конституційне право на працю є фундаментальним правом людини, яке закріплене міжнародними правовими актами, які визнані Верховною Радою України та Конституцією України. Відмова працівнику, який звільнений на підставі пункту 7 частини першої статті 36 КЗпП України, у поновленні на роботі у разі скасування ухваленого щодо нього вироку, який став правовою підставою звільнення, порушує гарантоване право на працю.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2022 року КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий

на роботу на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення

КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.»

Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України,

і призначено йому покарання за частиною першою статті 140 КК України у виді позбавлення волі строком на один рік.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року відносно позивача в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди змінено, у решті вирок залишено без змін.

Відповідно до наказу № 300/к «Про припинення трудового договору (контракту)» з 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади у зв`язку з набранням законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, відповідно до пункту 7 частини першої статті 36 КЗпП України. Підстава звільнення - ухвала Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Розгляд кримінального провадження Тячівським районним судом Закарпатської області не завершений.

12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівництва КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О. П.» з проханням поновити його на раніше займаній посаді.

Відповідно до листа-відповіді від 19 березня 2021 року КНП «Хустська ЦРЛ імені Віцинського О.П.» у поновленні ОСОБА_1 на роботі відмовлено з посиланням на те, що справу про обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому підстави для поновлення на роботі, передбачені статтею 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

У справах про поновлення трудових прав осіб, після звільнення яких за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП України було скасовано вирок, що став підставою для припинення трудового договору, і кримінальну справу закрито з реабілітуючих підстав чи постановлено виправдувальний вирок, суд відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та частини другої статті 232 КЗпП України поновлює таку особу на колишній роботі, коли це можливо за обставинами справи.

За змістом пункту 7 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Тобто засудження працівника є самостійною підставою для розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці, визнається недійсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний термін видає йому дублікат трудової книжки без запису, який визнано недійсним.

Верховний Суд констатує, що дійсно застосування приписів статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можливе лише у разі фактичного встановлення незаконності притягнення особи до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Положення частини першої зазначеної статті стосуються саме поновлення на роботі громадянина, звільненого у зв`язку з незаконним засудженням.

Відповідно до цих правових актів і частини другої 232 КЗпП України вирішується питання не про поновлення на роботі, яке врегульовано статтею 235 КЗпП України, а про надання особі (укладення з нею трудового договору) роботи (посади), яку вона виконувала до припинення трудового договору, а за неможливості цього (у зв`язку зі скороченням посади, зайняттям її іншим працівником, наявністю інших перешкод) - іншої рівноцінної роботи (посади).

Загальне правило щодо поновлення працівника на роботі з дня його звільнення у цьому випадку не застосовується, оскільки таке звільнення на день видачі відповідного наказу було законним, а вирок, який став підставою для звільнення, - набрав законної сили і підлягав виконанню.

Таким чином, положення статті 235 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди обгрунтовано виходили з того, що станом на час розгляду цієї справи відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок не ухвалений; постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, не винесено, що не заперечувалось сторонами.

Подальше скасування Верховним Судом ухвали Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року не може свідчити про незаконність спірного наказу про звільнення та не є підставою для його скасування, оскільки вирішуючи питання законності такого звільнення, суд оцінює цей наказ на час його прийняття.

Наведене свідчить про безпідставність відповідних доводів позивача, що спірний наказ виданий на підставі незаконного правового акта (ухвали Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року, скасованої судом касаційної інстанції), а тому повинен бути скасований судом.

Варто зауважити, що відомості про завершення розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070050000700 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України в матеріалах справи відсутні.

Зазначені обставини, а також те, що ОСОБА_1 не виправдовувався у вчиненні злочину і кримінальне провадження відносно нього не закривалося, унеможливлює застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», про що обґрунтовано вказано судами першої та апеляційної інстанцій.

Незаконності та неправомірності дій дирекції КНП «Хустської ЦРЛ імені Віцинського О. П.» щодо відмови у задоволенні заяви про поновлення позивача на посаді судами не встановлено.

Не заслуговують на увагу доводи заявника, наведені у касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 344/4173/16-ц (провадження

№ 61-16293св18).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19.

У цій справі позивач звернувся з позовом до суду про поновлення на роботі на підставі статті 235 КЗпП України, в той час як підставою звернення до суду з позовом у справі, що переглядається, позивач зазначив статтю 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що виключає подібність спірних правовідносин.

У справі № 344/4173/16-ц (провадження № 61-16293св18) встановлено, що ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою потерпілої на вирок Коломийського міськрайонного суду від 25 листопада 2014 року, яким було засуджено позивача у справі, закрито у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги. Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58084780) ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області позивача, у цій справі визнано таким, що повністю відбув покарання у виді виправних робіт на строк 1 (один) рік, в зв`язку з чим звільнений від відбування покарання.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року № 344/4173/16-ц (провадження № 61-16293св18), оскільки вважає, що ця справа є відмінною від справи, яка переглядається, за істотними правовими ознаками, отже, ці справи не є подібними.

Позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу, тому як і основна позовна вимога, задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук