Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №210/3399/17

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 210/3399/17

провадження № 61-3611св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцин Ігор Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року в складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позову вказала, що за договором купівлі-продажу від 23 жовтня 2008 року вона придбала 10/100 частин нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, проте з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона отримала інформацію про те, що вищевказане нерухоме майно, належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 19 вересня 2015 року.

Вказала, що вона не укладала вищевказаний договір та не мала намірів безоплатно передавати належне їй нерухоме майно іншій особі. До того ж, їй невідомий ОСОБА_2.

За таких обставин позивач просила суд визнати договір дарування від 19 вересня 2015 року 10/100 частки нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1440, недійсним з моменту його укладення та застосувати наслідки реституції.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року, а саме: скасовано арешт накладений на нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1, на 10/100 частин нежитлової будівлі А-3, яке належить ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 19 вересня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про відмову позивачці у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що при укладенні 19 вересня 2015 року спірного договору дарування, який укладено ОСОБА_3 від імені позивача, мав місце обман з боку покупця ОСОБА_2, а отже, відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання вказаного договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суди неповною мірою дослідили всі обставини справи, не надали належної оцінки доказам, зокрема довіреності від 15 вересня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на продаж спірного нерухомого майна, та діям нотаріуса, в частині внесення дописок до тексту цієї довіреності, належним чином не з'ясували обставини, що мають значення для цієї справи, належно не обґрунтували свої рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 23 жовтня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 7203, ОСОБА_1 придбала у власність 10/100 частин нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м.

15 вересня 2015 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. була посвідчена довіреність та зареєстрована в реєстрі за номером № 1425, згідно із якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях "..", а також продати за ціну та на умовах на свій розсуд належну їй на праві приватної власності 10/100 частини нежитлової будівлі А-3, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та допечатано "або подарувати ОСОБА_2". У довіреності зазначено допечатаному ".., або подарувати ОСОБА_2" вірити.

19 вересня 2015 року між ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1440, зі змісту якого убачається, що ОСОБА_1 в особі свого представника, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала ОСОБА_2, а ОСОБА_2 прийняв належне дарувальнику на праві приватної власності 10/100 частин нежитлової будівлі А-3, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що ОСОБА_1 не довела наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування, суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права, підставно констатували, що позивачем не надано доказів про вчинення нею оспорюваного правочину під впливом обману покупця нежитлового приміщення ОСОБА_2.

Підстав вважати, що уповноважена ОСОБА_1 особа вчинила дії всупереч наданих йому довіреністю від 15 вересня 2015 року повноважень, не вбачається. Довіреність відповідала вимогам чинного законодавства щодо її нотаріального посвідчення, не була скасована та оскаржена позивачем. При цьому ОСОБА_1 не заперечувала належність їй підпису на вказаній довіреності та зверталась до суду із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи з метою з'ясування достовірності вказаного підпису.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки доказам, зокрема довіреності від 15 вересня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на продаж спірного нерухомого майна, та діям нотаріуса, в частині внесення дописок до тексту цієї довіреності, є безпідставними та необґрунтованими.

У разі допущення орфографічної або технічної помилки при складанні документу нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою.

Так, з тексту довіреності від 15 вересня 2016 року вбачається, що нотаріусом зазначено: допечатаному ".., або подарувати ОСОБА_2" вірити. Крім того, після вказаного застереження вказана дата його вчинення та проставлені підпис та печатка нотаріуса.

Отже, при укладенні договору дарування ОСОБА_3, як повірений ОСОБА_1, мав достатньо повноважень на дарування ОСОБА_2 визначеного у довіреності від 15 вересня 2016 року майна.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара