Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2018 року у справі №646/113/15

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 646/113/15-ц

провадження № 61-25 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О.

КузнєцоваВ. О. (суддя-доповідач),

Погрібного С. О.,

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

правонаступник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року у складі судді Васильєвої О. О. та рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у складі колегії суддів: Даниленка В. М., Малінської С. М., Бобровського В. В.; за касаційною скаргою приватногонотаріуса Харківського міського нотаріального округу Губської Віти Анатоліївни на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у складі колегії суддів: Даниленка В. М., Малінської С. М., Бобровського В. В.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2002 року між нею, її чоловіком ОСОБА_8, з однієї сторони, та їх донькою - відповідачем у справі ОСОБА_6, з іншої, було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_4 та ОСОБА_8 передали у власність ОСОБА_6 належну їм на праві спільної сумісної власності ізольовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, у свою чергу, зобов'язалася довічно повністю утримувати своїх батьків, забезпечувати їх харчуванням, одягом, лікарськими засобами, доглядом та необхідною допомогою. При цьому, вартість грошового забезпечення (харчування, одягу та необхідної допомоги) була визначена сторонами у розмірі мінімальної пенсії.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, у зв'язку з чим обсяг зобов'язань ОСОБА_6 відповідно зменшився.

Проте протягом усього терміну дії договору відповідач не виконує узятих на себе зобов'язань за зазначеним вище договором належним чином, внаслідок чого позивач вимушена самостійно себе утримувати, незважаючи на свій похилий вік (80 років), за власні кошти купувати ліки, продукти харчування тощо.

Позивач зазначала, що приблизно за рік до звернення до суду, ОСОБА_6 шляхом обману та зловживання довірою заволоділа грошовими коштами позивача у розмірі 10 800 грн, з приводу чого остання була змушена звернутися до міліції.

З огляду на викладене, позивач просила на підставі частини першої статті 755 Цивільного кодексу України розірвати договір довічного утримання, укладений 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., зареєстрований в реєстрі за № 3752.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. за реєстровим номером 3752.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набувач за договором довічного утримання - ОСОБА_6, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження виконання нею своїх зобов'язань за оспорюваним договором.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та їх донькою - ОСОБА_6, посвідчений 29 червня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., вчинено сторонами з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору, а відтак у силу закону, такий договір є нікчемним, а тому не може бути розірваний у судовому порядку.

20 жовтня 2015 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

30 жовтня 2015 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року.

12 листопада 2015 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Губська В. А. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

24 листопада 2015 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Губської Віти Анатоліївни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_4, яка є позивачем у справі та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 27 квітня 2016 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 грудня 2017 року справу № 646/113/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 30 січня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання відновлено. Залучено правонаступника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 до участі у цій справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А. та зареєстровано в реєстрі за № 752.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлений Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року.

Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до статті 36 зазначеного Закону в редакції, чинній на час укладення договору довічного утримання, приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені статтею 34 цього Закону, за винятком: 1) накладання і зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; 2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя; 3) видачі свідоцтва про право на спадщину; 4) вжиття заходів до охорони спадкового майна; 5) посвідчення договорів довічного утримання; 6) засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчення доручень для цієї мети, а також засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини.

Перелік нотаріальних дій, які мають право вчиняти приватні нотаріуси, не є вичерпним, оскільки за змістом частини другої статті 34 зазначеного Закону законодавством України на приватних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 23 серпня 1998 року «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Таким чином, зазначений Указ розширив перелік видів нотаріальних дій, які можуть вчинятися приватними нотаріусами, і, зокрема, надав їм право посвідчувати договори довічного утримання.

Указ Президента України від 23 серпня 1998 року «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» був виданий на підставі пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, набрав чинності, не був визнаний неконституційним і є обов'язковим для виконання.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд помилково виходив із того, що приватний нотаріус не був наділений повноваженнями посвідчувати оспорюваний договір довічного утримання, а тому при його укладенні не було дотримано вимог закону щодо обов'язкового нотаріального посвідчення такого договору та не врахував при цьому, що Указом Президента України від 23 серпня 1998 року «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» приватним нотаріусам надано право вчиняти нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтв про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна, тому посвідчення приватними нотаріусами договорів довічного утримання після набрання чинності вказаним Указом відповідає вимогам закону.

Разом з цим, поза увагою апеляційного суду залишилось те, що позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права шляхом розірвання договору довічного утримання, при цьому вимог про його недійсність останньою не заявлялось.

Крім того, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що позовні вимоги заявлені щодо розірвання договору довічного утримання в цілому, в не лише в тій частині, яка стосувалась позивача.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог через нікчемність правочину, натомість з підстав заявлених позивачем у позові рішення суду першої інстанції не перевірялось, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості прийняти остаточне рішення по суті спору.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 263 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округуГубської Віти Анатоліївни задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик