Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №357/15493/17

Постанова

Іменем України

24 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 357/15493/17

провадження № 61-19822св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

з

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" - Руденка Андрія Олександровича, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня

2019 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Борисової О. В., Желепи О.

В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" (далі - ТОВ "Аверс-Сіті") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2010 року між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1 укладено договір № 29/10/10, про зарахування зустрічних однорідних вимог. Проте, ТОВ "Аверс-Сіті" вважає, що оспорюваний договір суперечить положенням статті 601 ЦК України, оскільки на момент укладення спірного правочину строк виконання зустрічних зобов'язань ще не настав.

ТОВ "Аверс-Сіті" просило визнати недійсним договір № 29/10/10 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 жовтня 2010 року, що укладений між

ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а саме, що при його укладенні не було дотримано всі вимоги чинного законодавства та його укладання не відповідало волі сторін договору.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ТОВ "Аверс-Сіті" - Руденка А. О. залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ТОВ "Аверс-Сіті" - Руденка А. О., апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем того, що при укладенні спірного правочину не було дотримано всіх вимог чинного законодавства та його укладання не відповідало волі сторін договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 листопада 2019 року представник ТОВ "Аверс-Сіті" - Руденко А. О. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 11 жовтня 2019 рокута прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір № 29/10/10 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 жовтня 2010 року, що укладений між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 203, 215, 251, 252, 255, 601 ЦК України. Підставою позову зазначено порушення під час укладення спірного договору статті 601 ЦК України, а також те, що з боку ТОВ "Аверс-Сіті" спірний правочин підписано не уповноваженою особою, що суперечить частині 2 статті 207 ЦК України. З боку ТОВ "Аверс-Сіті" було подано клопотання про призначення судової експертизи. Ухвалою суду першої інстанції призначено експертизу та витребувано оригінал спірного договору. Проте, у зв'язку із не подання оригіналу спірного договору, експертизу не було проведено.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ТОВ "Аверс-Сіті" - Руденка А. О. на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 жовтня 2010 року між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу майнових прав № 185/НП/2_ИП; № 170/НП/2_ИП; № 2/84_ИП на загальну суму

339 442,95 грн.

Згідно з пунктами 2.1 статті 2 договорів предметом договору є майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цими договорами.

За змістом пунктів 4.3 вказаних договорів ОСОБА_1 здійснює розрахунок за даними договорами в наступному порядку та в такі строки:

- за договором від 25 жовтня 2010 року № 185/НП/2_ИП покупець здійснює розрахунок за договором в порядку та строках у сумі 37 738,80 грн в термін

до 27 жовтня 2010 року;

- за договором від 25 жовтня 2010 року № 170/НП/2_ИП покупець здійснює розрахунок за договором в порядку та строках у сумі 130 968,75 грн в термін

до 27 жовтня 2010 року;

- за договором від 25 жовтня 2010 року № 2/84_ИП покупець здійснює розрахунок за договором в порядку та строках у сумі 119 528,75 грн в термін до 27 жовтня 2010 року.

25 жовтня 2010 року між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1 укладено договір уступки вимоги (цесії) № 3/АС.

Згідно з пунктом 8 договору уступки права вимоги (цесії) ТОВ "Аверс-Сіті" повинен сплатити ОСОБА_1 339 442,95 грн в тому числі ПДВ 20 % 27 жовтня 2010 року або до цієї дати.

Відповідно до пункту 3 договору право вимоги за вказаними договорами належить цеденту на підставі того, що під час ліквідаційної процедури першого інвестора, право вимагати від боржника нерухоме майно, кошти на яке було інвестоване першим інвестором за інвестиційними договорами, перейшло до ОСОБА_1 на підставі акту розрахунку з кредитором, що укладений між першим інвестором та цедентом.

27 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Аверс-Сіті" укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з яким сторони мають одна до одної зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 27 жовтня 2010 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Аверс-Сіті", як на підставу заявлених позовних вимог посилалось на те, що на момент укладення спірного правочину строк виконання зустрічних зобов'язань ще не настав, а тому сторони не мали права укладати спірний правочин.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним.

Для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню та оцінці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування статей 601, 602 ЦК України до правовідносин сторін та припинення зобов'язань сторін зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Згідно з приписами частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статтею 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтею 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Як унормовано статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1 -3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -3 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до частин 5 та 6 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За правилами статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 ЦК України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Аналогічна правова позиція, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16, постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 у справі № 911/483/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/12968/17, від 28 січня 2020 у справі № 910/12738/18, згідно з якою вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути:

- зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Крім цього, між сторонами не повинно бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/21566/17, визначено, що наслідком здійснення такого правочину, як зарахування зустрічних однорідних вимог, є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 25 серпня

2020 року у справі № Б-23/75-02.

Надаючи оцінку аргументам заявника про те, що на момент укладення спірного правочину строк виконання зустрічних зобов'язань ще не настав, а тому сторони не мали права укладати спірний правочин, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого подія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 255 ЦК України визначено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту договору уступки права вимоги (цесії) слідує, що строк виконання зобов'язання встановлено 27 жовтня 2010 року або до цієї дати (пункт 8 договору цесії).

Тобто 28 жовтня 2010 року є днем, з якого починається відлік прострочення грошового зобов'язання, а не днем виконання зобов'язання.

При цьому, як у договорі купівлі-продажу майнових прав, так і у договорі цесії останнім днем виконання зобов'язання встановлено 27 жовтня 2010 року, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вказав, що сторони оспорюваного правочину діяли в межах вимогах закону, а тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним за механізмом, передбаченим статтями 203, 215 ЦК України.

Щодо тверджень заявника про те, що спірний правочин з боку ТОВ "Аверс-Сіті" було підписано не уповноваженою на це особою, у зв'язку з чим догорів про зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає визнанню недійсним, то такі не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ "Аверс-Сіті" не заявлялось такої підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, а в силу правил частини 2 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо аргументів ТОВ "Аверс-Сіті" про те, що відповідачем не було надано до суду оригіналу спірного правочину, то Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що в силу правил частини 1 статті 81 та частини 2 статті 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 та частини 2 статті 83 ЦПК України.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Звертаючись до суду з позовними вимогами, саме на позивачеві лежить обов'язок підтвердження своїх доводів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" - Руденка Андрія Олександровича, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська