Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №220/2612/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 220/2612/18

провадження № 61-17269св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Гаврилової Г. Л., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"), про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать до сплати.

На обґрунтування позову посилався на таке. З 08 липня 2016 року він прийнятий на посаду начальника вагона у виробничий підрозділ "Донецька дистанція зв'язку" Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця". 17 липня 2017 року він звільнений із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі скороченням штату, про що зроблено відмітку у його трудовій книжці. На день звільнення йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова вихідна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку, що разом складає 21 434,19 грн. З урахуванням наведеного, просив стягнути з АТ "Українська залізниця" заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову допомогу у загальному розмірі 21 434,19 грн, стягнути середній заробіток за період затримки виплати з 18 липня 2017 року до дня його звернення до суду з цим позовом (26 листопада 2018 року) у розмірі 94 918,39 грн та нарахувати відповідну суму середнього заробітку до дня фактичного розрахунку.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 07 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у загальному розмірі 21 434,19 грн. У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 26 листопада 2018 року у розмірі 94 918,39 грн та у донарахуванні суми середнього заробітку до дня фактичного розрахунку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 йому належала до сплати сума заборгованості із заробітної плати, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова допомога, яка відповідно до довідок-розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року становить 21 434,19 грн. Відповідач не надав доказів на спростування зазначених довідок та на відсутність заборгованості перед позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначених вимог, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин відповідача, що підтверджуються висновком Торгово-промислової Палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.

Постановою Донецького апеляційного суду від 15 серпня 2019 року рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 07 червня 2019 року скасовано у частині стягнення заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги у розмірі 21 434,19 грн. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що втрата контролю і доступу АТ "Українська залізниця" до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться на території м. Донецька Донецької області, у тому числі до первинних документів з обліку трудових відносин з працівниками, і припинення фактичної господарської діяльності підприємства з 20 березня 2017 року, що підтверджено висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, унеможливило виконання відповідачем свої зобов'язань перед його працівниками, зокрема і позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду або залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував наявні у справі докази, зокрема довідки-розрахунки заробітної плати, які були досліджені судом першої інстанції та які підтверджують наявність заборгованості із заробітної плати. Відповідач не забезпечив належний бухгалтерський облік впродовж тривалого часу та не довів факту сплати заборгованості позивачу. Наданий відповідачем науково-правовий висновок, викладений на бланку Торгово-промислової палати України, не є належним та допустимим доказом, оскільки не є сертифікатом (висновком) у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати". Посилання відповідача на висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року як на підтвердження наявності форс-мажорних обставин є безпідставним, оскільки Торгово-промислова палата України є недержавною, самоврядною організацією, яка не може припинити чи відмінити дію законів України. Крім того, наявність належно оформленої трудової книжки свідчить про те, що відповідач має доступ до первинних документів. Питання нарахування та виплати заробітної плати працівнику є обов'язком роботодавця (стаття 43 Конституції України), а тому навіть за наявності поважних причин неможливості нарахування та виплати належних працівнику у строки, визначенні статтею 116 КЗпП України, сум, роботодавець зобов'язаний вчинити всі можливі дії для усунення таких причин. Відповідач не довів підстав звільнення від обов'язку своєчасно провести всі розрахунки із позивачем. Крім того, апеляційний суд не розглянув його заяву про перенесення розгляду справи, оскільки він у цей час перебував на стаціонарному лікуванні, та порушив його право бути присутнім у судовому засіданні.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law42~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law43~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law45~.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law46~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 08 липня 2016 року працював на посаді начальника вагона у виробничому підрозділі "Донецька дистанція зв'язку" Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та 17 липня 2017 року звільнений за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі наказу № 10072/ДН-ос

(а. с. 11-19).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заробітної плати, його заробітна плата за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року складає 21 434,19 грн, з яких: за березень 2017 року - 2 884,14 грн; за квітень 2017 року - 3 317,92 грн; за травень 2017 року - 2 873,01 грн; за червень 2017 року - 338 грн; за липень 2017 року - 12 021,12 грн (складається із заробітної плати за липень 2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку

(а. с. 20-24).

ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з 01 березня 2017 року до 15 березня 2017 року у розмірі 1 109,05 грн з урахуванням обов'язкових утримань податків на доходи та інших зборів (а. с. 48).

Щодо заборгованості, яка виникла з 16 березня 2017 року до 17 липня 2017 року, то у листі юридичної служби регіональної філії відповідач зазначив, що з виробничого підрозділу "Донецька дистанція зв'язку" до Дирекції у м. Лиман не надходили оригінали документів для нарахування та виплати позивачу заробітної плати. Відсутня первинна документація або доступ до неї, а тому неможливо підтвердити, спростувати або надати інформацію за вказаний період.

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в Статтею 47 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно з положеннями статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 1 , 3 статті 77, частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем у зазначеному розмірі.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) зазначено, що "зважаючи на вимоги позивача (виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу), а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні")".

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що "встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову".

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15 та Верховним Судом у постановах: від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 7583св19), від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19 (провадження № 1980св20), від 02 квітня 2020 року у справі № 610/2068/19 (провадження № 1207св20), від 27 липня 2020 року у справі № 227/2289/19 (провадження № 61-2353св20).

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо АТ "Укрзалізниця" засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться, у тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця ", регіональною філією "Донецька залізниця" обовязків, передбачених законодавством України про працю, зокрема статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової допомоги.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Доводи касаційної інстанції, зокрема щодо неналежності висновку Торгово-промислової палати України як доказу відсутності вини відповідача, спростовуються вищевикладеним.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи судом апеляційної інстанції 15 серпня 2019 року за відсутності позивача, який, як він зазначає, звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції, призначеної на 15 серпня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень

(а. с. 174).

Також позивач скористався своїм правом на подання відзиву та 10 серпня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслав відзив на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця".

14 серпня 2019 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло повідомлення від позивача, у якому він зазначив, що не може з'явитися до суду у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні у міській лікарні. Проте у зазначеному листі позивач не просив відкласти судове засідання, призначене на 15 серпня 2019 року, та не проводити судовий розгляд справи за його відсутності (а. с. 187).

Тому суд апеляційної інстанції, керуючись нормами частини 2 статті 372 ЦПК України розглянув справу за відсутності позивача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи, що не є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний