Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.07.2019 року у справі №544/136/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа №544/136/17

провадження № 61-15642св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів:

Карпушина Г. Л., Триголова В. М., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 20 вересня 2012 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач вважав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та тарифами банку, викладених на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві.

Також, позивач вказував, що він свої зобов'язання за цим договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, проте відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилася заборгованість за картковим рахунком в сумі 57 697,95 грн, яка складається з: 3 882,71 грн - заборгованість за кредитом; 46 541,53 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4 050 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 723,71 грн - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 57 697,95 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором про надання банківських послуг належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банку.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підписана відповідачем ОСОБА_1 анкета-заява від 20 вересня 2012 року не містить чіткого зазначення переліку банківських послуг, які вона оформила на своє ім'я, виду та номеру платіжної карти, а тому сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору. Апеляційний суд визнав доводи позивача стосовно наявності у нього з ОСОБА_1 правовідносин щодо укладення кредитного договору, з посиланням на укладення договору б/н від 20 вересня 2012 року та ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви неспроможними й такими, що не доводять факту укладення між сторонами кредитного договору 20 вересня 2012 року, заборгованість за яким є предметом спору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У серпні 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось до суду із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладення кредитного договору у спірному випадку здійснюється за принципом укладення між банком і клієнтом договору приєднання відповідно до вимог статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач засвідчила власним підписом, що погоджується з тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між банком і нею договір про надання банківських послуг. Крім того, відповідач в період з 19 листопада до 19 грудня 2012 року здійснювала оплату за користування кредитними коштами, що підтверджує факт укладення кредитного договору та погодження з відповідачем усіх істотних умов договору.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 на адресу суду направила заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просила відмовити у задоволенні касаційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в справіта витребувано матеріали справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 755/20484/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року поновлено провадження в справі та призначено справу до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За нормою статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судами встановлено, що 20 вересня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач вважав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та тарифами банку, викладених на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, строк дії кредитної картки встановлений до липня 2016 року (а. с. 60).

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2016 року становила 57 697,95 грн, яка складається з: 3 882,71 грн - заборгованість за кредитом; 46 541,53 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 050 грн - пеня та комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 2
723,71 грн - штраф (процентна складова).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині 1 статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов'язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі частини 1 статті 1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19).

Велика Палата Верховного Суду в цій справі дійшла висновку про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У заяві позичальника від 20 вересня 2012 року відсутні умови договору про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і відсотки за користування кредитними коштами.

При цьому судами також встановлено, що при зверненні до суду позивачем долучено до позовної заяви копію Умов, які не містять підпису позичальника, якими передбачено, що клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню) передбачені цими Умов.

Разом з тим, виходячи зі змісту наданих Умов та правил, Верховний Суд визнає неможливим встановити дату їх схвалення, момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з'ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З урахування викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову банку про стягнення з відповідача відсотків, пені та штрафу, та відмови у позовних вимогах у цій частині відповідає встановленим обставинам справи та наведеним нормам матеріального права.

Водночас, встановивши, що між сторонами укладений кредитний договір у письмовій формі у вигляді підписаної анкети-заяви з лімітом кредитування у 4 000 грн та неповернення суми кредиту у розмірі 3 882,71 грн, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув указану суму боргу з відповідача.

Натомість апеляційний суд погодившись з такими фактично встановленими обставинами справи, дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами договірних відносин та відсутності підстав для стягнення суми неповерненого кредиту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 4 частини 1 статті 409 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно із частиною 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині скасування рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом у розмірі 3
882,71 грн із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

У решті рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін з наведених вище підстав.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду в певній частині та залишення в цій частині рішення суду першої інстанції розподіл судових витрат необхідно змінити.

Встановлено, що позивачем сплачено судовий збір: за подання позовної заяви - 1
600 грн, за подання касаційної скарги - 1 920 грн, а відповідач сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі - 1 760 грн.

Відсоток задоволення позовних вимог складає - 6,73; %.

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 236,90 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги ( (1600+1920)*6,73/100), а з позивача на користь відповідача - 1641,55 грн - витрати зі сплати за подання апеляційної скарги (1760*93,27/100).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року в частині скасування рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитом у розмірі 3 882,71
грн скасувати.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитом у розмірі 3 882,71 грн залишити в силі.

У решті рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" 236 (двісті тридцять шість) грн 90 коп. - витрати зі сплати судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1641 (одна тисяча шістсот сорок одна) грн 55 коп. - витрати зі сплати судового збору

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко