Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №457/913/21
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №457/913/21

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 457/913/21

провадження № 61-6814св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Трускавецька міська рада Львівської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Трускавецької міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати за ним право власності на 4/9 ідеальні частини житлової квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 20 грудня 2021 року, ухваленого у складі судді Грицьківа В. Т., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/9 ідеальні частини житлової квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_4 у позивача виникло право на оформлення спадкових прав, у зв`язку із чим він звернувся до приватного нотаріуса Трускавецького міського нотаріального округу, однак 19 липня 2021 року йому відмовлено у вчинені нотаріальних дій, через відсутність правовстановлюючих документів, які дають право на заведення спадкової справи та видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом, зокрема, не було можливості встановити постійне місце проживання ОСОБА_4 . Отже, відповідно до вимог статей 1296-1299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 20 грудня 2021 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 20 грудня 2021 року відмовлено на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції належним чином повідомляв ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду цієї справи шляхом направлення їй повісток на адресу зареєстрованого місця проживання. Заяв про зміну місця проживання або місцезнаходження ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Рішення у цій справі ухвалено судом першої інстанції 20 грудня 2021 року, апеляційна скарга на нього подана 16 березня 2023 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення. Заявник не надала доказів виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення ОСОБА_3 до суду із апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що вона не могла подати до суду першої інстанції заяву про зміну місця свого проживання, так як не знала і не могла знати, що у провадженні суду перебувала на розгляді дана справа і тим самим була позбавлена можливості доступу до правосуддя.

Крім того, позивач є її батьком і він свідомо, вводячи суд в оману, не вказав її номер телефону та фактичне місце проживання, хоча був обізнаний в цьому.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема щодо права доступу до суду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін як така, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 грудня 2021 року Трускавецьким міським судом Львівської області ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, 16 березня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій містилося клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Також до апеляційної скарги додано документи, зокрема, довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05 березня 2023 року та акт виконавчого комітету Східницької селищної ради Львівської області від 14 березня 2023 року № 507, з яких вбачається, що ОСОБА_3 з 2012 року не проживає за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року ОСОБА_3 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та пунктом 8 частини другої статті 2 ЦПК України забезпечення апеляційного оскарження рішення суду - це одна з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Підстави відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України.

Так, згідно із частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, апеляційну скаргу на це рішення вона подала після спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення.

Проте з таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, виходячи з наступного.

Фундаментальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, принципи диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Диспозитивність цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Виходячи із усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) застосовується судами як джерело права, принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента, є складовою частиною визначеного цією статтею права на справедливий суд є (Рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 1993 року у справі «Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands» («Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів»), п. 33).

Відповідно до вимог статей 128 130 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання чи неналежне виконання судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 23).

Судом першої інстанції судові повістки направлялися ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем її проживання, однак поверталися до суду першої інстанції із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 31, 39, 48, 64).

За загальним правилом це є належним повідомленням про місце, дату і час судового засідання.

Проте Верховний Суд звертає увагу на таке.

16 березня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Львівського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 20 грудня 2021 року, в якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_3 посилалася на те, що у встановлений строк вона не мала можливості звернутися із апеляційною скаргою, оскільки не знала про існування цієї справи та оскаржуваного судового рішення, на підтвердження непроживання за зареєстрованою адресою, яка зазначена в позові, надала довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05 березня 2023 року та акт виконавчого комітету Східницької селищної ради Львівської області від 14 березня 2023 року № 507, з яких вбачається, що ОСОБА_3 з 2012 року не проживає за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 89, 90). Зазначила, що її батько (позивач) знав про її місце проживання.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки доводам ОСОБА_3 , викладеним в апеляційній скарзі, про причини подання нею апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, не врахував того, що частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне провадження може бути поновлено у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Установивши, що позивач є батьком відповідачки, щодо якої повістка повернулася з позначенням «адресат відсутній за вказаною адресою», суд не з`ясував саме у позивача, де проживає його дочка і чи відомо йому її адреса проживання.

У порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_3 .

Таким чином, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 2, частини другої статті 358 ЦПК України.

Посилання апеляційного суду на положення частини першої статті 131 ЦПК України, згідно з якою учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи, безпідставне, так як зазначена норма процесуального права застосовується до ситуації, коли особі відомо про наявність судового провадження. Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати, справу передати на розгляд до Львівського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець