Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2018 року у справі №333/360/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 33/360/17

провадження № 61-33711 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2017 року у складі судді Фунжий О. А. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 20 вересня 1986 року по 10 грудня 1986 року, виконуючи службові обов'язки у складі Збройних Сил, приймав участь у ліквідації наслідків аварії у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

Під час військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС він отримав захворювання. Відповідно до висновку МСЕК від 12 жовтня 1999 року безстроково встановлено 2 групу інвалідності зі стійкою втратою працездатності у зв'язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Посилаючись на те, що внаслідок численних хвороб, які виникли під час проходження військової служби, що призвело до необхідності постійного лікування, проходження медичних досліджень та суттєво змінило його звичайний спосіб життя, оскільки він втратив можливість вести повноцінне життя, постійно відчуває страждання та психологічний дискомфорт, позивач просив стягнути з Міністерства оборони України 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, стягнуто з Міністерства оборони України на користь позивача 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні передбачені статтями 23, 1167 ЦК України підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У травні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди не з'ясували, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральної шкоди, якими діями чи бездіяльністю відповідача така шкода заподіяна, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито провадження у даній справі та витребувано із Комунарського районного суду м. Запоріжжя зазначену справу.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року вказану справу призначено до розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи

відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 20 вересня 1986 року по 10 грудня 1986 року, виконуючи свій обов'язок у складі Збройних Сил приймав участь у ліквідації наслідків аварії у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

Згідно з висновком МСЕК від 12 жовтня 1999 року позивачу безстроково встановлено 2 групу інвалідності зі стійкою 70% втратою працездатності у зв'язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на зазначені обставини та Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, за яких обставин чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відсутність хоча б однієї з таких складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір та факт заподіяння її відповідачем.

Позивач в обґрунтування вимог посилався на те, що причиною встановлення йому інвалідності 2 групи зі стійкою втратою працездатності стали захворювання, які отримані в результаті виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому не зазначив, внаслідок яких протиправних дій (бездіяльності) відповідача йому спричинено моральну шкоду та наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача цієї шкоди.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Покладаючи обов'язок з відшкодування позивачу моральної шкоди на Міністерство оборони України, суди не звернули увагу, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносин, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому в силу статті 412 ЦПК України, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпунктів, «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції - скасуванню, сплачений Міністерством оборони України судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 1920 грн підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1920 грн компенсувати Міністерству оборони України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В.П. Курило