Історія справи

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 319/240/17

провадження № 61-32812св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року у складі судді Ходька В. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Запорізькій області), про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що з 02 лютого 1989 року по 03 травня 1989 року під час виконання службового обов'язку, він брав участь у ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення 300 мілірентген.

Внаслідок ушкодження здоров'я, отриманих під час служби в органах внутрішніх справ він вимушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав захворювання, а саме: множинна мієлома, ст. ІІА, за D-S/ISS, gr. III, Mts в очеревину. Захворювання підтверджено експертним висновком центральної міжвідомчої експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства надзвичайних ситуацій України із встановленням причинного зв'язку хвороб з виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 24 жовтня 2016 року № 537, постановою № 5 Військово - лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області», довідкою з Управління соціального захисту населення № 01-12/748 від 01 листопада 2016 року та виписками з медичної карти та історії хвороби.

Вказані хвороби пов'язані з виконанням службових обов'язків з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та були підставою неодноразового перебування на стаціонарному лікуванні, перебування на якому не призводить до покращення.

31 жовтня 2016 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності та 70 % стійкої втрати працездатності.

У зв'язку з отриманими захворюваннями, які пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року в позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, причинний зв'язок між шкодою, протиправними діями та виною відповідача в її завданні, чи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відповідача згідно з частиною другою статті 1167 ЦК України. Сам факт отримання ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства внутрішніх справ України і не є підставою для відповідальності відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Міністерство внутрішніх справ України довело відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_4 Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року залишено без змін.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з того, що порядок відшкодування шкоди, завданої працівникові міліції під час виконання службових обов'язків, передбачений спеціальними законами і положення статті 440-1 ЦК Української РСР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), тому на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Крім того, апеляційний суд також зазначив, що для відшкодування шкоди та обов'язку її компенсації необхідно довести всі складові цивільно-правової відповідальності, а також правильно визначити суб'єкта такої відповідальності.

Апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдання шкоди та вини відповідача в її завданні.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також виходив з того, що відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено чинним законодавством у формі надання потерпілим особам передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсацій та пільг.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

05 червня 2018 року вказану цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи. Внаслідок перебування в зоні Чорнобильської катастрофи та вчинення з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи він на все життя отримав суттєве погіршення здоров'я та ІІ групу інвалідності. Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про міліцію» держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій. Отже, його здоров'я ушкоджено саме за час його роботи в органах внутрішніх справ. Ушкодження його здоров'я виникло внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому має застосовуватися пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України, відповідно до якої визначено відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади. Вважає, що розмір компенсації моральної шкоди не може бути менше ніж 100 000,00 грн. Визначена у позові сума дозволить йому провести належне лікування та необхідні процедури, вести нормальний і повноцінний спосіб життя, підтримувати нормальні життєві зв'язки і реалізувати свої звички та бажання. Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство внутрішніх справ України як на уповноважений орган державного управління. Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що спеціальним законом, яким врегульовано порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, не передбачено відшкодування моральної шкоди працівнику є безпідставними, оскільки право на відшкодування моральної шкоди передбачено ЦК України. Не застосування чинного законодавства при ухваленні рішення порушує права позивача, визначені цивільним законодавством на відшкодування завданої моральної шкоди.

У лютому 2018 року Міністерство внутрішніх справ України, в інтересах якого діє Щепанський А. М., подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають установленим обставинам справи, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ з 09 грудня 1983 року по 01 листопада 2001 року.

У період з 02 лютого 1989 року по 03 травня 1989 року позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно постанови Військово-лікарської комісії державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України в Запорізькій області» № 5 ОСОБА_4 має захворювання - множинна мієлома, ст. ІІА, за D-S/ISS, gr. III Mts в очеревину, яке пов'язане з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії Міністерства охорони здоров'я та Міністерства надзвичайних ситуацій України від 24 жовтня 2016 року № 537 позивач має захворювання: множинна мієлома, ст. ІІА, за D-S/ISS, gr. III Mts в очеревину, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 9, 10).

31 жовтня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та 70 % стійкої втрати працездатності.

Із змісту позовної заяви випливає, що позивачем заявлено вимоги на підставі статей 23, 1167 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

За змістом статей 23,1167 ЦК України суд має встановити наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Встановивши, що захворювання позивача - «множинна мієлома, ст. ІІА, за D-S/ISS, gr. III Mts в очеревину пов'язано з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав дляпокладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Доводи касаційної скарги про те, що здоров'я ушкоджено саме за час роботи ОСОБА_4 в органах внутрішніх справ і наявне його право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, завданої у період з 02 лютого 1989 року по 03 травня 1989 року в зоні Чорнобильської АЕС, не спростовують висновків судів, з огляду на викладені вище мотиви.

Доводи касаційної скарги про те, що шкоду здоров'ю позивача завдано джерелом підвищеної небезпеки і саме відповідач має відшкодовувати її незалежно від вини, є безпідставними з огляду на таке.

Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлено статтею 1189 ЦК України, спеціальними законами, зокрема, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянам та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Положенням статті 17 Закону визначено, що Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, освіти і науки, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації організують щорічне медичне обстеження (диспансеризацію), санаторно-курортне лікування всіх осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, запроваджують систему радіаційно-екологічного, медико-генетичного, медико-демографічного моніторингу на території України. Цими органами у регіонах найбільшого зосередження осіб, які постраждали, створюються спеціалізовані центри, в тому числі дитячі, для обстеження, лікування, соціально-психологічної реабілітації та профорієнтації потерпілих осіб.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у формі медичного обслуговування, гарантій, компенсацій та пільг.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правих підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 за недоведеністю, інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для їх перевірки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші аргументи касаційної скарги також не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не встановлює нові обставини та не дає оцінку доказам у справі.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням викладених судами мотивів на висновки.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. О. Кузнєцов

Г. І. Усик