Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2021 року у справі №127/5819/20

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа №127/5819/20

провадження №61-3962св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів Шемети Т. М. . Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, з позовом, в якому просили: визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом на садовий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, в рівних частках; витребувати у ОСОБА_3 на користь позивачів зазначене майно.

Позов мотивовано тим, що позивачі є спадкоємцями майна їх батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_5, відкрилася спадщина, про прийняття якої позивачі подали заяви до нотаріальної контори.

За життя ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4, який на момент його смерті, було розірвано.

Інших спадкоємців майна померлого немає.

Після смерті ОСОБА_5 залишився садовий будинок по АДРЕСА_1 (на даний час м.

Вінниця), який будувався батьком разом із матір'ю позивачів у шлюбі.

Наприкінці 2017 року позивачам стало відомо про реєстрацію права власності на спірний будинок за третьою особою - ОСОБА_4, яка здійснена на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 липня 2015 року.

ОСОБА_4 зареєструвала право власності на спірний будинок незаконно, оскільки у КП "Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації" було внесено зміни до року побудови будинку з 1994 на 1991 на підставі підробленої довідки № 9 ТОВ "Віньковецький цегельний завод", що призвело до заволодіння спірним будинком шляхом обману, про що позивачі звертались до правоохоронних органів та до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про кримінальне провадження, яке розглядається Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/7317/17.

ОСОБА_4 відчужила спірний будинок ОСОБА_3, який володіє спірним будинком на даний час.

Позивачі ще до укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірного будинку попереджали про наявність спорів щодо цього будинку та земельної ділянки.

Позивачі є спадкоємцями спірного будинку та це майно вибуло з володіння не з їхньої волі, без їх відома у протиправний спосіб, що є підставою для витребування вказаного майна з незаконного володіння.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачами не надано доказів належності померлому ОСОБА_5, станом на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, та зареєстрованого за ним у встановленому законодавством порядку права власності на спірний садовий будинок. Проте, іншими доказами у справі підтверджується відсутність такого права. Також позивачами не доведено належність спадкодавцю будівельних матеріалів, з яких побудовано садовий будинок по АДРЕСА_1, а отже, оскільки майно? яке позивачі вважають спадковим, не було у власності їх батька ОСОБА_5 за життя, воно не входить до складу спадщини та не може ними успадковано. Оскільки спірний будинок не належав ні позивачам, ні їхньому батьку на праві власності, то і вимога про його витребування є безпідставною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 не погодились з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставин, що мають значення для справи, оскільки не надав оцінку поданим позивачами доказам, неправильно визначив правовідносини, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Апеляційний суд не усунув порушення, допущені судом першої інстанції, порушив процесуальні норми, а також не врахував позицію Верховного Суду.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що використання підробленого документу ОСОБА_4 призвело до незаконного оформлення права власності на спірний будинок шляхом отримання нею свідоцтва про право власності від 21 липня 2015 року, на підставі якого остання продала спірний будинок за договором купівлі - продажу відповідачу.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що згідно довідки № 9 від 15 липня 2015 року спірний будинок будувався ТОВ "Віньковецький цегельний завод" у 1991 році. Проте, такий висновок є безпідставним та спростовується обставинами справи і доказами. Суд першої інстанції не надав оцінки висновку експерта, який спростовує дійсність довідки, на яку посилається суд першої інстанції.

Суди залишили поза увагою, що відповідно до статті 1218 ЦК України, спірний будинок фактично увійшов до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 у 2011 році, але оформлення права власності на будинок відбулось у 2015 році за ОСОБА_4.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 355/340/17-ц наведено правовий висновок про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК.

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Отже, позивачі, як спадкоємці майна ОСОБА_5, є володільцями спірного будинку, який незаконно оформила на себе ОСОБА_4.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17 щодо належності майна спадкоємцю навіть за відсутності реєстрації за ним права власності.

Зважаючи на те, що спадкоємцями спірного будинку є позивачі, які є фактично його власниками, а майно вибуло з їх володіння не з їхньої волі, без їх відома, у протиправний спосіб, шляхом реєстрації права власності на спірний будинок за третьою особою, на підставі підробленого документу і в подальшому останньою спірний будинок був проданий відповідачу на підставі незаконно отриманих документів на право власності, то позивачі мають право на витребування спірного будинку у відповідача.

Крім наведеного, у якості правової підстави для касаційного оскарження заявники посилаються на те, що у Верховного Суду відсутня правова позиція з щодо питання застосування норми права у подібних відносинах, зокрема, коли майно померлої особи фактично належало останній, але не було за нею зареєстровано, але в подальшому дане майно було зареєстровано на сторонньою особу (яка не входила в коло спадкоємців) протиправно, і спадкоємці претендують на дане майно, оскільки воно набуло статусу "нерухомого" з моменту його реєстрації. При цьому, спадкоємці довели в суді протиправність набуття права власності на це майно іншою особою, довели право володіння цим майном спадкодавцем, належність останньому цього майна, та те, що майно було збудовано спадкодавцем, але через відсутність реєстрації права власності на майно за ним на час смерті, суди відмовляють в реєстрації права власності на спадкове майно за спадкоємцями.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 заперечують проти доводів позивачів та просять залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, у зв'язку з чим відкрилася спадщина до належного йому майна, спадкоємцями першої черги якого є його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відповідно до довідки від 19 березня 2014 року, виданої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Гайдейчук Г. В. до майна померлого ОСОБА_5 18 листопада 2011 року заведено спадкову справу. Із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_4 - спадкоємець за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. 12 січня 2007 року та спадкоємці за законом, діти померлого: ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки від 21 серпня 2009 року, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар земельну ділянку, площею 0,0400 га, розташовану у АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 08 липня 1999 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 липня 2013 року у справі № 203/4641/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки від 21 серпня 2009 року недійсним та про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом в Ѕ частині за кожним із спадкоємців - відмовлено.

Згідно свідоцтва про право власності від 21 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано садовий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

З довідки № 9 від 15 липня 2015 року, вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_2, будувало ТОВ "Віньковецький цегельний завод" у 1991 році.

Згідно висновку експерта № 94-П від 31 березня 2016 року підпис у довідці № 9 від 15 липня 2015 року виконано не ОСОБА_6 (директором ТОВ "Віньковецький цегельний завод"), а іншою особою.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2015 року, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,0400 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

За договором купівлі-продажу від 24 липня 2015 року, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 придбав садовий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області" від 13 травня 2015 року № 401-VIII, територія Бохоницької сільської ради увійшла до м. Вінниця.

Відповідно до висновку експерта, складеного 04 березня 2019 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи у справі №127/25218/17 в будинку ОСОБА_3 виконано перепланування, а саме: в приміщенні кухні 1-1 демонтовано віконний блок та влаштовано дверний проріз; демонтовано дверний блок між приміщеннями веранди "І" та кухні 1-1, влаштовано віконний проріз, демонтовано піч в приміщенні кухні 1-1, влаштовано дверний проріз між приміщеннями кімнати 1-2 та гаража "ІІ "; у приміщенні гаража "ІІ" влаштовано кухню, в приміщенні коридору 1-4 влаштовано перегородку з дверним прорізом, у частині приміщення, відділеному перегородкою, влаштовано санвузол; у приміщенні кімнати 1-5 влаштовано перегородку з дверним прорізом; у приміщення веранди "ІІІ" демонтовано три віконних блоки, прорізи закладено; у приміщенні кімнати 1-6 демонтовано віконний блок, прорізи закладено. Вартість будинку без урахування поліпшень, проведених

ОСОБА_3 складає 571 679,00 грн, вартість будинку з урахуванням поліпшень, проведених ОСОБА_3 складає 1 077 046 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Ураїни.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України.

За загальним правилом статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України регулює питання набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва: право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Частиною 3 статті 331 ЦК України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Не набувають такого права і спадкоємці цих осіб.

Право власності на об'єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, що має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім'я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями частини 4 статті 41 Конституції України і статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець ОСОБА_5, не мав будь-яких майнових прав на земельну ділянку площею 0,0400, розташовану в АДРЕСА_2, оскільки до його смерті право власності на неї набула ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 21 серпня 2009 року.

При цьому, презумпція правомірності цього правочину (договору дарування земельної ділянки), встановлена статтею 204 ЦК України, у встановленому порядку не спростована. У визнанні недійсним вказаного договору дарування позивачам відмовлено рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 липня 2013 року, яке набрало законної сили.

Доказів перебування у власності спадкодавця ОСОБА_5 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 садового будинку, розміщеного на вказаній земельній ділянці, власником якої була ОСОБА_4, позивачами не надано. Також не доведено належними і допустимими доказами, що спадкодавець був власником будівельних матеріалів, у разі самочинного його будівництва.

Право власності на розташований на земельній ділянці садовий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, зареєстроване за ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21 липня 2015 року.

Установивши, що за життя ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не набув у власність садовий будинок та не був власником земельної ділянки, на якій він розташований, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що це майно (садовий будинок з прибудовою, господарськими будівлями і спорудами) не увійшло до спадкової маси після його смерті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування спірного садового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами з незаконного володіння ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно виходив з того, що за положеннями пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України право на витребування майна від добросовісного набувача належить виключно власнику такого майна. Проте, у справі установлено, що спадкодавець не був власником цього майна, останнє не увійшло до складу спадщини та позивачі його не успадкували, тобто не набули права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на таке майно, а отже підстави для його витребування за правилами наведеної статті ЦК України відсутні.

У процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.

Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим статтею 388 ЦК України, саме на позивача покладається обов'язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.

Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі.

За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно (садовий будинок) та його витребування з чужого незаконного володіння, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов'язку доказування і подання доказів, позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець, який є їх батьком, був власником спірного майна, яке в свою чергу вони набули у власність з моменту відкриття спадщини.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 липня 2020 року у справі №355/340/17 (провадження №61-36052св18), оскільки вказаною постановою, за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї. За результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Крім того, у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, та у справі, яка переглядається, є відмінними підстави та предмет спору, різняться й встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, коли майно померлої особи фактично належало останній, але не було за нею зареєстровано, але в подальшому дане майно було зареєстровано на сторонньою особу (яка не входила в коло спадкоємців) протиправно, і спадкоємці претендують на дане майно, оскільки воно набуло статусу "нерухомого" з моменту його реєстрації.

Так, за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачами позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно та його витребування з чужого незаконного володіння, оскільки встановили безпідставність і недоведеність цих вимог.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивачів доказам, які за доводами заявників доводять протиправність набуття права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_4, підтверджують право володіння цим майном спадкодавцем, належність останньому цього майна на праві власності, а також те, що майно було збудовано спадкодавцем, але право власності на нього не було зареєстроване.

Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко