Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2020 року у справі №701/1042/19

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 701/1042/19

провадження № 61-3389св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська сільська рада Маньківського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2019 року у складі судді Маренюка В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської сільської ради Маньківського району Черкаської області (далі - Харківська сільська рада Маньківського району) про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що з 1958 року до 1963 року її батько, ОСОБА_2 , перебував членом колгоспу ім. Ватутіна, а у період 1964 року до 1972 років - членом колгоспу «Зоря», з 1973 року до 1981 року - членом колгоспу ім. Дзержинського та працював в колгоспах на різних посадах, що підтверджується даними трудової книжки колгоспника від 05 листопада 1966 року № 364.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, що підтверджується даними свідоцтва про смерть, актовий запис № 11, зареєстрований в Маломаньківській сільській раді Маньківського району Черкаської області 16 листопада 1982 року.

Зазначала, що оскільки вона є дитиною-інвалідом та залишилась без годувальника в результаті хвороби та смерті батька, то право спадщини після смерті батька переходить їй.

Посилалася на довідку, видану виконавчим комітетом Харківської сільської ради Маньківського району від 09 серпня 2016 року № 246, у якій зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_1 , сини - ОСОБА_4 , ОСОБА_4 Заповіт від імені ОСОБА_2 виконавчим комітетом Харківської сільської ради Маньківського району не посвідчувався.

Вказувала, що 08 травня 2019 року вона звернулась до Маньківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Черкаській області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Проте, листом від 08 травня 2019 року № 678/02-31 Маньківська державна нотаріальна контора надіслала їй постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що стало підставою звернення до суду.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: продовжити процесуальний строк на звернення до суду за захистом порушенного земельного права та визнати право на отримання земельної частки (паю) за нею в порядку спадкування за законом після батька - ОСОБА_2 , середній розмір частки паю якої складає 3,11 умовних кадастрових гектарів, із земель КСГП «Колос» (в даний час - ТОВ «Колос»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2019 року продовжено строк на звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки на момент проведення розпаювання земель КСП «Колос» батько позивача - ОСОБА_2 помер, отже, не міг бути членом господарства, не міг набувати прав та не був включений до списку членів господарства, що додавався до державного акту на право колективної власності на землю. З огляду на зазначене, районний суд вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що ОСОБА_2 не був включений до списку осіб, які мали право на отримання земельної частки (паю) колгоспу, отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку не міг отримати, оскільки його правоздатність була припинена у зв`язку зі смертю до початку процесу розпаювання земель.

Апеляційний суд зазначив, що позивач, як спадкоємець першої черги, не може отримати майно в порядку спадкування, яке не входить у спадкову масу та не належало спадкодавцю на день його смерті, оскільки він не мав на нього права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не досліджено зібрані у справі докази.

Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог є неправильними, отже, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з пенсійним посвідченням серії ААК № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи з дитинства по опорно-руховому апарату.

ОСОБА_2 У період з 1958 року до 1963 року перебував членом колгоспу ім. Ватутіна, з 1964 року до 1972 року - членом колгоспу «Зоря», з 1973 року до 1981 року - членом колгоспу ім. Дзержинського та працював там на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника від 05 листопада 1966 року № 364.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

У довідці, виданій виконавчим комітетом Харківської сільської ради Маньківського району від 09 серпня 2016 року № 246 зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_2 є дружина ОСОБА_3 , його дочка - ОСОБА_1 , сини - ОСОБА_4 , ОСОБА_4 .. Заповіт від імені ОСОБА_2 виконавчим комітетом Харківської сільської ради не посвідчувався.

Відповідно до довідки Харківської сільської ради Маньківського району від 22 жовтня 2018 року № 364 житель с. Мала Маньківка ОСОБА_2 , 1941 року народження при розпаюванні землі колгоспу ім. Дзержинського не був включений в списки на розпаювання.

08 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Маньківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Черкаській області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 08 травня 2019 року № 678/02-31 Маньківська державна нотаріальна контора надіслала ОСОБА_1 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У разі відкриття спадщини до до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно із частинами першою, другою статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Установивши, що ОСОБА_2 помер у 1982 році, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у зв`язку зі смертю на час передання державного акта про право колективної власності на землю він членом КСП не був та не міг бути включений до списку осіб, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що правоздатність ОСОБА_2 припинена на підставі частини другої статті 9 ЦК УРСР у зв`язку з його смертю. Відтак, набути прав на земельну ділянку ОСОБА_2 не міг, отже, вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, доказів належності ОСОБА_2 на час смерті права на земельну частку (пай) у колективній власності на землю КСП позивачем не надано, відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц (провадження № 61-7892св18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк