Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №488/5240/18

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 488/5240/18

провадження № 61-16193св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Миколаївська обласна психіатрична лікарня № 1 Миколаївської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2019 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишина Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він на підставі наказу від 18 серпня 2016 року № 978-к з 22 серпня 2016 року був переведений на посаду голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1.

Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 від 05 листопада 2018 року № 1588-к/тр його було звільнено з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначений наказ було видано на підставі наказу від 27 липня 2018 року № 76-Л, яким штатний розпис лікарні підлягав приведенню у відповідність до вимог наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865 шляхом скорочення посади голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки наявність посади, яку він займав, жодним чином не суперечила вимогам наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865, згідно з яким посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров`я. Крім цього, правомірність функціонування посади голови судово-психіатричної експертної комісії підтверджується вимогами Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», КОД КП 1229.7, код ЗКППТР 24371 - «Голова комісії» та іншими діючими наказами Міністерства охорони здоров`я.

Крім того, позивач зазначає, що при скороченні його посади фактично жодних змін до штатного розпису лікарні не вносилось, і при звільненні йому не були запропоновані посади, які б відповідали його кваліфікації лікаря судово-психіатричного експерта (судового експерта), а також незалежна професійна спілка працівників Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1, членом якої він був, не надала згоди на його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, позивач просив: визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради від 27 липня 2018 року № 76-Л; визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради від 05 листопада 2018 року № 1588-к-тр; поновити його на посаді Голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивача відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства, підстав для його поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи позивача про незаконність його звільнення не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції надав невірну оцінку законності та обґрунтованості рішення Незалежної професійної спілки працівників Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 щодо відмови у наданні згоди на скорочення посади, яку обіймав позивач, та подальше звільнення, оскільки така позиція суду повністю суперечить правовим висновкам Верховного Суду України у справі № 21-107а15 та № 6-1723цс17. Крім цього, твердження суду про те, що відповідач отримав згоду від профспілки на скорочення посади, яку займав позивач, не відповідає дійсності і є по своїй суті неправдивим, оскільки адміністрація лікарні не зверталась до профспілки з питанням звільнення позивача. Також судами не враховано той факт, що формувати штати та визначати назви посад у штатному розпису необхідно і надалі відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров`я» від 28 жовтня 2002 року № 385, а також Національного класифікатора України ДК003-2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327, а тому позиція суду про те, що факт наявності посади у штатному розписі заборонений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865, не відповідає дійсності. Поза увагою судів залишились доводи позивача про те, що відповідачем перед звільненням позивача не було запропоновано останньому посади, які б відповідали його кваліфікації лікаря судово-психіатричного експерта, а також не було запропоновано посаду лікаря судово-психіатричного експерта (0,75 ставки), яка була вакантною на період звільнення.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу № 488/5240/18 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. До таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 працював на різних посадах в Миколаївській обласній психіатричній лікарні № 1.

Наказом від 18 серпня 2016 року № 978-к з 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 переведений на постійну посаду голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865 «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» (далі - Порядок) були визначені організаційні засади проведення судово-психіатричної експертизи, згідно з яким були, зокрема, передбачені зміни в організації праці судових експертів, які пов`язані із займаними посадами працівників, а саме посада голови комісії цим Порядком та відповідний обсяг функціональних обов`язків не передбачені.

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865 Управлінням охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації було видано наказ № 430-Л «Про виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи», яким головному лікарю Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 наказано привести організаційне, матеріально-технічне забезпечення щодо проведення судово-психіатричної експертизи відповідно до вимог чинного законодавства.

Головним лікарем Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1, на виконання наказу Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації від 25 липня 2018 року № 430-Л «Про виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865 «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» було видано наказ від 27 липня 2018 року № 76-Л, яким, зокрема, прийнято рішення про приведення у відповідність штатного розпису лікарні у відповідності з вимогами Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 03 травня 2018 року № 865 шляхом скорочення посади голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії. Позивач ознайомлений із цим наказом під розписку 03 вересня 2018 року.

З метою приведення у відповідність штатного розпису відповідачем були внесені зміни до штатного розпису, які 14 серпня 2018 року були затверджені начальником Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної державної адміністрації та з 06 листопада 2018 року скорочена посада голови комісії.

03 вересня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про заплановане вивільнення та одночасно запропоновано перелік вакантних посад.

Протягом двох місяців позивачу неодноразово пропонувалися наявні у лікарні вакантні посади, а саме: лікаря-психіатра 7 відділення, чоловічого психіатричного; лікаря-психіатра 9 відділення, психосоматичного чоловічого і жіночого; лікаря-психіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення; лікаря-статиста організаційно-методичного відділу; інші посади, від зайняття яких позивач відмовився.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 був членом Первинної профспілкової організації Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1, однак рішенням профспілки від 21 серпня 2018 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про виключення із членів профспілки та припинено утримання профспілкових внесків з 01 вересня 2018 року.

Також з 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 є членом ради Незалежної професійної спілки працівників Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1.

22 жовтня 2018 року відповідач звернувся до цієї профспілки із обґрунтованим письмовим поданням та просив профспілку надати згоду (відмову в наданні згоди) на звільнення позивача відповідно до вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Відповідно до протоколу від 31 жовтня 2018 року № 6 дозвіл на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України Незалежна професійна спілка працівників Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 не надала.

Наказом в.о. головного лікаря Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 від 05 листопада 2018 року № 1588-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади голови амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як встановили суди, позивача було вчасно попереджено про майбутнє звільнення (03 вересня 2018 року), що підтверджується його особистим підписом.

Крім того позивачу, з моменту попередження про майбутнє звільнення, а саме, 03 вересня 2018 року, 26 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року та 05 листопада 2018 року пропонувались вакантні посади, які були вакантними на підприємстві.

Так, за заявою позивача про переведення його на вакантну посаду судового експерта, 31 жовтня 2018 року адміністрацією Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1 був виданий наказ № 1570-к/тр про переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду судового експерта на 0,25 ставки. Однак 31 жовтня 2018 року позивач відмовився від переведення та у зв`язку з цим адміністрацією лікарні був виданий наказ від 01 листопада 2018 року № 1576- к/тр «Про відміну дії наказу від 31 жовтня 2018 року № 1570 -к/тр.

Від інших запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 . відмовився

Установивши фактичні обставини у справі на підставі належних та допустимих доказів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника та правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також безпідставним є доводи касаційної скарги про порушення відповідачем статті 43 КЗпП України, оскільки судом оцінена обґрунтованість незгоди профспілкової організації на звільнення позивача, виходячи із загальних принципів права та засад цивільного судочинства. Така оцінка здійснена судом після перевірки відповідності рішення профспілкової організації нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення ОСОБА_1 .

Відсутність згоди профспілкової організації на звільнення працівника сама по собі не може свідчити про відсутність підстав для звільнення такого працівника без оцінки такої незгоди як доказу в справі.

Наведенні в рішенні профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору, не відповідають дійсним обставинам справи, не містять обґрунтувань, які б передбачали можливість існування у штатному розписі такої посади як голова амбулаторної судово-психіатричної експертної комісії, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необґрунтованість цього рішення. При цьому судами правильно зазначено про те, що зі змісту протоколу засідання профспілки від 31 жовтня 2018 року № 6, на якому приймалось рішення про ненадання згоди на звільнення позивача, були присутніми та приймали участь у голосуванні дві особи: голова профспілки - Комплієнко І. О. та заступник голови - ОСОБА_1., який є заінтересованою особою.

Суд касаційної інстанції вважає, що такий висновок узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Доводи заявника про те, що посада «Голова комісії» передбачена Національним класифікатором України ДК003-2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327, а тому помилковим є висновок судів про те, що факт наявності зазначеної посади у штатному розписі заборонений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865, є необґрунтованими, оскільки дійсно посади в штатному розписі повинні відповідати класифікатору посад, але це не свідчить про те, що весь перелік професій, який є в класифікаторі, повинен бути в штатному розписі Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 1.

Крім того, посилання заявника в касаційній скарзі не дають підстав для висновку, що роботодавець який є юридичною особою, в порушення норм законодавства прийняв рішення про скорочення штатної посади, на якій працював позивач. Доказів відсутності підстав для скорочення посади на якій працював позивач, чи що таке скорочення було формальним, матеріали справи не місять.

Інші аргументи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Наведені заявником у касаційній скарзі доводи, також були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, доводи касаційної скарги зводяться до бажання повторного перегляду вже вирішеної справи тільки з метою нового її слухання і вирішення. Проте це порушує принцип остаточності рішення суду (res judicata), оскільки підстав для перегляду судових рішень немає, права та обов`язки сторін уже вирішені (рішення Європейського суду з прав людини: «Брумареску проти Румунії», «Науменко проти України»).Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов