Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2018 року у справі №473/1381/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 473/1381/17

провадження № 61-16073св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Вознесенська міська рада Миколаївської області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Висоцької Г. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Прокопчук Л. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Вознесенська міська рада Миколаївської області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області, про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що з 03 липня 1990 року до 25 травня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 1995 року було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на відповідача.

У спірному житловому будинку проживає вона та їх діти.

Згоди щодо поділу майна сторонами не досягнуто, від продажу або компенсації половини його вартості ОСОБА_2 відмовляється.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила поділити майно, яке є спільною сумісною власністю з відповідачем та визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку А-1 загальною площею 82,3 кв. м; погребу а-1 п/д; прибудови а-1; тамбуру в-1; гаражу Б-1; убиральні Г-1; літнього душу Д-1; ганку а-1г; басейну для збору води № 1; огорожі № 2; воріт № 3; огорожі № 4 і трубопроводу № 5.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року залучено до участі у справі як третіх осіб Вознесенську міську раду Миколаївської області та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , але не може бути предметом поділу між сторонами, оскільки літня кухня (ІІ поверх) В-2 площа забудови - 49,7 кв. м, тамбур в-1 площею 6,0 кв. м, сарай Є-1 площею 11,2 кв. м побудовані без отримання документів на будівництво та 07 вересня 2017 року КП «Вознесенське МБТІ» при інвентаризації визначені як самовільне будівництво.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права не застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, згідно з якою об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Суди попередніх інстанцій помилково застосували правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, оскільки ця справа і справа, яка була предметом перегляду Верховним Судом України не є тотожними.

На час розгляду справи будівництво будинку завершено, в тому числі самочинно збудованих споруд, будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням. Проте, самочинно збудовані приміщення не приймаються до експлуатації і право власності на них не оформляється з вини відповідача.

Визнаючи тамбур в-1, сарай Є-1 та літню кухню В-2 самочинними спорудами, позивач не включала їх до складу спірного майна, що підлягало поділу.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 03 липня 1990 року до 25 травня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі 24 червня 1995 року сторони придбали на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 40,6 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, а саме: гараж Б-1, споруду № 1 , огорожу № 2 , № 4, убиральні Г-1.

За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Вознесенське МБТІ» від 15 травня 2017 року.

Згідно з висновком суб`єкта підприємницької діяльності про вартість майна від 26 вересня 2017 року вартість об`єкту - спірного житлового будинку АДРЕСА_1 з надмірними будівлями та спорудами складає 191 311 грн без утримання ПДВ.

Судами також встановлено, що право власності на земельну ділянку за вказаною адресою за сторонами не зареєстровано, що підтверджується інформацією з відділу у Вознесенському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Згідно з технічною інвентаризацією, що відображена у технічному паспорті від 07 вересня 2017 року, спірний житловий будинок складається із: житлового будинок літера А-1 загальною площею 82,3 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу літера Б-1, літньої кухні літера В-2, літнього душу літера Д-1, сараю літера Є-1, басейну для збору води-споруда № 1, трубопроводу № 5, огорож №№ 2-4, убиральні літера Г-1.

Під час проведення технічної інвентаризації встановлено, що власником здійснено самочинне будівництво ІІ поверху літньої кухні літера В-2 (площа забудови 49,7 кв. м), тамбуру літера В-1 площею 6,0 кв. м, сараю літера Є-1 площею 11,2 кв. м.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

24 травня 2018 року справа № 473/1381/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з положеннями статті 22 КпШС України, який був чинний на час придбання майна і виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (аналогічні положення викладені у статті 368 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 70 СК України уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (частина перша статті 71 СК України).

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами 24 червня 1995 року на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 82,3 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, а саме: гараж Б-1, споруду № 1 , огорожу №№ 2, 4, убиральні Г-1.

До спірного житлового будинку власником було здійснено самочинне будівництво ІІ поверху літньої кухні літера В-2 (площа забудови 49,7 кв. м), тамбуру літера в-1 площею 6,0 кв. м, сараю літера Є-1 площею 11,2 кв. м.

Згідно з технічною інвентаризацією, що відображена у технічному паспорті від 07 вересня 2017 року, спірний житловий будинок складається із: житлового будинок літера А-1 загальною площею 82,3 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу літера Б-1, літньої кухні літера В-2, літнього душу літера Д-1, сараю літера Є-1, басейну для збору води-споруда № 1, трубопроводу № 5, огорож №№ 2-4, убиральні літера Г-1.

Тобто, як на час придбання спірного житлового будинку, так і станом на час розгляду цієї справи не змінилася ні загальна, ні житлова площа житлового будинку АДРЕСА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд правильно зазначив про те, що спірний житловий будинок і господарські будівлі, право власності на які набуті за договором купівлі-продажу від 24 червня 1995 року, є спільною сумісною власністю сторін.

Згідно з частиною першою статті 30 ЗК України 1990 року в редакції, чинній на час придбання спірного житлового будинку, при переході права власності на будівлю і споруду разом цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Виходячи з положень статті 30 ЗК України 1990 року апеляційний суд не з`ясував на якій правовій підставі сторони користуються земельною ділянкою, на якій розташований спірний житловий будинок, та який розмір цієї ділянки, оскільки договір купівлі-продажу від 24 червня 1995 року такої інформації не містить, а у матеріалах справи відсутні докази щодо її землекористувача.

Також поза увагою апеляційного суду залишилося те, що загальна і житлова площа спірного будинку під літерою А-1 не змінилася, а змінилася лише кількість кімнат, проте у технічному паспорті відсутні вказівки про те, що такі перепланування є самочинним будівництвом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме договору купівлі-продажу та технічним паспортам на цей будинок, які свідчать про те, що сторонами згідно з договором купівлі-продажу було набуто право власності на будинок під літерою А-1 загальною площею 82,3 кв. м, житловою площею 40,6 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, а саме: гараж Б-1, споруду № 1 , огорожу №№ 2, 4, убиральні Г-1, а рішенням Вознесенської міської ради від 25 червня 1996 року було вирішено оформити ОСОБА_2 документи на будівництво побудованих з порушенням установленого порядку будівництва літньої кухні під літерою В-1 площею 25,2 кв. м та гаража - під літерою Б-1 площею 25,4 кв. м, у зв`язку з чим фактично не вирішив цей спір по суті щодо визначення ідеальної частки у спільному майні подружжя.

Також апеляційним судом помилково застосовано до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, оскільки предметом спору у Верховному Суді України був виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, а предметом спору у цій справі є визнання права власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя.

Тобто, спір, який був предметом перегляду Верховним Судом України та спір у цій справі не є тотожними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - договір купівлі-продажу та технічні паспорти на будинок), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Таким чином на порушення норм 89, 263, 264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не дослідили та не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, і дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 січня 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська