Історія справи

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 1915/19407/2012

провадження № 61-38943 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Перша тернопільська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Парандюк Т. С., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Перша тернопільська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Він є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому часто хворіє і потребує сторонньої допомоги. Під умовою, що відповідачка бере на себе зобов`язання утримувати його до смерті, 28 березня 2009 року він уклав із нею договір дарування 1/2 (однієї другої) частки належної йому квартири АДРЕСА_1 .

Вважав, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування, тобто будь-якого іншого правочину щодо свого єдиного житла він не мав наміру укладати. Отже, при укладенні зазначеного договору дарування квартири він допустив помилку щодо природи цього правочину, оскільки мав на меті укласти саме договір довічного утримання, унаслідок чого оспорюваний правочин є недійсним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 березня 2009 року між ним та ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-26337 св 16).

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Терещук Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 109. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанціїмотивовано тим, що позивач є особою похилого віку та має незадовільний стан здоров`я, унаслідок чого потребує догляду і сторонньої допомоги. Спірна квартира є єдиним житлом останнього, він продовжує у ній проживати та користуватись після укладення оспорюваного правочину. Фактична передача майна після укладення спірного договору дарування квартири не відбулась, а, отже, вищевказані обставини свідчать про те, що позивач вчинив оспорюваний правочин унаслідок помилки, через неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 15 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, оскільки є особою похилого віку, спірна квартира є його єдиним житлом. Фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним правочином не відбулася, позивач продовжує проживати і користуватися спірною квартирою після укладення договору дарування. Таким чином, укладаючи договір дарування квартири, ОСОБА_1 помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо правої природи цього правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки вважав цей правочин договором довічного утримання, відповідно до умов якого інша сторона договору зобов`язувалася здійснювати постійний догляд та його утримання.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач був ініціатором укладення з відповідачкою спірного договору дарування квартири та мав намір подарувати останній усю квартиру, так як вони проживали однією сім`єю. Після роз`яснення нотаріусом усіх обставин договору дарування, остання переконала позивача подарувати відповідачці лише 1/2 частку квартири. Відповідачка за власні кошти установила у спірній квартирі систему автономного газового опалення і теплопостачання. Таким чином, при підписанні оспорюваного договору дарування квартири позивач щодо природи правочину не помилився, а відповідачка почала користуватись цим майном. При укладенні спірного договору у позивача були відсутні будь-які хвороби.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачем при вчиненні спірного договору дарування було допущено помилку щодо природи правочину, так як він мав на меті укласти договір довічного утримання, так як є особою похилого віку та потребував допомоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 1915/19407/2012 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку та має незадовільний стан здоров`я, тому потребує догляду і сторонньої допомоги. Спірна квартира є єдиним житлом позивача, він продовжує у ній проживати та користуватись після укладення оспорюваного правочину. Фактична передача майна після укладення спірного договору дарування квартири не відбулась.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахували висновки викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, чим виконали вимоги четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами підтверджено, що при укладенні спірного договору дарування квартири він помилився щодо природи вказаного правочину, прав і обов`язків сторін, які мають істотне значення для чинності правочину, оскільки волевиявлення його учасника має бути вільним й відповідати його внутрішній волі, а, отже, такі обставини підтверджують факт укладення позивачем договору дарування квартири під впливом помилки.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач був ініціатором укладення з відповідачкою спірного договору дарування квартири та мав намір подарувати останній усю квартиру, так як вони проживали однією сім`єю, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними висновками судів, у тому числі тим, що ОСОБА_1 було допущено помилку у правовій природі правочину.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник