Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №127/11044/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020року

м. Київ

справа № 127/11044/17-ц

провадження № 61-1154св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

учасники третейського розгляду: ОСОБА_4 , Приватне сільськогосподарське підприємство «Господар-Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Міхасішина І. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви і рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про скасування в частині рішення третейського суду, учасники третейського розгляду: ОСОБА_4 , Приватне сільськогосподарське підприємство «Господар-Плюс» (далі - ПСП «Господар-Плюс»).

Свої вимоги обґрунтовували тим, що рішенням Вінницького обласного відділення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації «Асоціації спеціалістів в аграрній сфері «Третейська ініціатива» від 23 вересня 2005 року, ухваленим у справі № 08/16.02 за позовом ОСОБА_4 до ПСП «Господар-Плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, позовні вимоги за цим позовом визнано безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Цим же рішенням визнано дійсним укладений між ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область) в особі директора Власової Л. П., як покупцем, та ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область) в особі директора ОСОБА_4 , як продавцем, у простій формі договір купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року без номера ряду рухомого та нерухомого майна, а також визнано за ПСП «Господар-Плюс» право власності на це майно. 13 жовтня 2005 року на підставі цього рішення за ПСП «Господар-Плюс» зареєстровано право власності на нерухоме майно, що входило до складу майна за укладеним договором купівлі-продажу. Вважають, що рішення підлягає скасуванню в частині визнання дійсним укладеного договору та визнання права власності на майно, оскільки таким рішенням порушено їхні права як співвласників відчуженого за зазначеним договором майна. Майно, що є предметом укладеного договору та на яке визнано право власності за ПСП «Господар-Плюс», на момент укладення цього договору належало спілці співвласників майна реорганізованого КСП «Придністров`я» на підставі рішення загальних зборів співвласників, затвердженого протоколом від 24 жовтня 2002 року № 3. Отже, директор ПСП «Господар-Плюс» ОСОБА_4 уклав та підписав договір купівлі-продажу майна, яке не належало цьому підприємству, чого суддя третейського суду, ухвалюючи зазначене рішення, не з`ясував. 09 лютого 2006 року між співвласниками майна реорганізованого КСП «Придністров`я» в особі голови спілки ОСОБА_5 та ФГ «Яружанка» укладений договір оренди основних засобів, належних співвласникам на праві спільної часткової власності. До складу майна, що передано за вказаним договором оренди ФГ «Яружанка», увійшло, крім іншого, й майно, відчужене за вказаним договором купівлі-продажу. Цей договір оренди неодноразово пролонговано, тому передане в оренду за цим договором майно більше 10 років знаходилось у користуванні ФГ «Яружанка», і за цей час ПСП «Господар-Плюс» ні до ФГ «Яружанка», ні до співвласників майна реорганізованого КСП «Придністров`я», ніяких претензій не пред`являло, а про те, що фактично новим власником майна є ПСП «Господар-Плюс» ніхто із співвласників не знав. 05 травня 2017 року від інших співвласників заявники дізнались про існування спору за позовом ОСОБА_6 до ФГ «Яружанка» про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом зобов`язання звільнити займані приміщення (цивільна справа № 138/2038/16-ц). Про рішення третейського суду заявники дізнались із матеріалів цієї справи, у яких містилась його копія. Третейським судом вирішено питання про їхні права та обов`язки, участі у розгляді справи вони не приймали, а про рішення третейського суду їм стало відомо лише у травні 2017 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року заяву задоволено. Скасовано рішення Вінницького обласного відділення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Асоціація спеціалістів в аграрній сфері «Третейська ініціатива» від 23 вересня 2005 року у справі № 8/16.02 за позовом ОСОБА_4 до ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року б/н та про визнання за ОСОБА_4 права власності в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року б/н, укладеного у простій письмовій формі та визнання права власності на майно за ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці, Чернівецького району Вінницької області.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що заявники не пропустили строк звернення до суду, вважаючи доведеною ту обставину, що про наявність такого рішення їм стало відомо при пред`явленні претензій до орендаря у справі за позовом ОСОБА_7 до ФГ «Яружанка». Третейський суд, розглядаючи справу за позовом ОСОБА_4 до ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року б/н та про визнання за ОСОБА_4 права власності, встановивши, що ПСП «Господар-Плюс» с. Яруга ліквідоване, а ОСОБА_4 не є його власником, все ж таки дав правову оцінку договору відчуження майна, який укладений не між учасниками третейського розгляду та який укладений щодо майна, що входить до пайового фонду, визначивши його правову долю. Тобто, третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб (у тому числі і заявників), які не брали участі у справі, а саме співвласників майна, чим безперечно порушив їх майнове право на вказане майно (у відповідній частині для кожного з співвласників). Аналіз вказаного рішення третейського суду свідчить, що суд фактично не вирішував спір, а, в обхід передбачених законом процедур, задовольнив суб`єктивні інтереси однієї з осіб з порушенням прав інших осіб. При цьому так звана «наявність спору» штучно створена, адже, у договорі купівлі-продажу є дві юридичні особи, у той же час позивачем у справі є фізична особа, яка була керівником одного із підприємств (ліквідованої сторони договору) та яка не може бути стороною у справі. Крім того, суд звертає увагу, що за змістом цього рішення предметом третейської угоди була передача на розгляд справи щодо недійсності договору та визнання права власності за ОСОБА_4 , що зумовлено ухиленням від нотаріального посвідчення договору. Проте, як свідчить зміст рішення, суд вирішив питання дійсності вказаного договору на підставі статті 47 ЦК УРСР про визнання права власності за ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці, хоча така вимога до третейського суду не заявлялася та не передбачена третейською угодою. Чинні на час укладення договору купівлі-продажу норми законодавства не вимагали обов`язкового нотаріального посвідчення договору нерухомого майна, укладеного між юридичними особами та не передбачали умови визнання такої угоди дійсною внаслідок ухилення однієї з осіб від нотаріального посвідчення договору, обов`язковість якого не передбачена чинним законодавством.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову про залишення заяви без розгляду.

Залишаючи заяву без розгляду, суд виходив із того, що у порушення вимог статті 210 ЦПК України щодо змісту ухвали та частини другої статті 389-1 цього ж кодексу щодо обов`язку суду з`ясувати коли заявники дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом, суд першої інстанції фактично не встановив та не вказав у оскаржуваній ухвалі дати початку перебігу для заявників встановленого цією процесуальною нормою строку звернення до суду. При цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення третейського суду прийнято 23 вересня 2005 року у справі № 08/16.02 за позовом ОСОБА_4 до ПСП «Господар-Плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності. Цим рішенням визнано дійсним укладений між ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область), як покупцем, та ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область), як продавцем, у простій формі договір купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року б/н ряду рухомого та нерухомого майна, а також визнано за ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область) право власності на це майно. Крім того, інформацію про набуття ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область) права власності на спірне майно за рішенням третейського суду вони отримали значно раніше, ніж зазначили у своїй заяві. Так, КСП «Придністров`я» с. Яруга реорганізовано і правонаступником підприємства згідно з розпорядженням Могилів-Подільської районної державної адміністрації від 30 березня 2000 року № 79 стало ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область). Майно, зокрема й спірне, передавалось у 2000 році правонаступнику загальними зборами КСП «Придністров`я». Головним бухгалтером ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область) була ОСОБА_8 , яка, як стверджують самі заявники та підтверджується довідкою від 27 вересня 2017 року № 947, до цього часу є головою спілки співвласників майна реорганізованого КСП «Придністров`я». Передавши у 2000 році спірне майно правонаступнику, заявники повинні були цікавитись станом своїх майнових прав. У серпні 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожен особисто надали ОСОБА_8 доручення, яким уповноважили останню, серед іншого, представляти їхні інтереси у судах та вчиняти визначені цими дорученнями дії щодо майна, яке перебуває у спільній частковій власності. У листопаді 2006 року ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом в інтересах 101 особи, зокрема й в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область) та ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. Зі змісту цього позову вбачається, що позивачі не погоджувались із вказаним договором купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, укладеним 06 листопада 2002 року між ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область), як покупцем, та ПСП «Господар-Плюс» (с. Яруга, Могилів-Подільський район, Вінницька область), як продавцем, тому просили визнати його недійсним. Також просили суд визнати за спілкою співвласників майна реформованого КСП «Придністров`я» право спільної часткової власності на майно, відчужене за цим договором, та витребувати його із незаконного володіння ПСП «Господар-Плюс» (с. Володіївці, Чернівецький район, Вінницька область). Доказів про те, що у листопаді 2006 року, тобто станом на момент звернення до суду з цим позовом, їм не було і не могло бути відомо про зазначені обставини, а отже, і про оскаржуване рішення третейського суду, суду не надано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду ОСОБА_9 від 19 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

05 лютого 2018 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», вирішено здійснити перерозподіл справ, у яких касаційні скарги подані до Верховного Суду у 2017-2018 роках.

На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Ступак О. В.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року, в якій просять скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказують на те, що суд апеляційної інстанції посилається у своїй ухвалі на висновки Європейського суду з прав людини, які не є аналогічними щодо цієї справи. Суд першої інстанції, поновлюючи строк на подання заяви, керувався необхідністю вимушеного втручання суду саме з метою виправлення помилок, допущених при розгляді справи третейським судом. Спір, що розглядався у третейському суді, створений штучно, та розглянутий між особами, які не були сторонами договору купівлі продажу. Третейський суд, при вирішенні справи № 8/16.02, вийшов за межі позовних вимог, порушив норми чинного законодавства, неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, а саме не з`ясував, кому насправді належало відчужуване зa спірним договором купівлі-продажу майно, не встановив відсутність повноважень у позивача на продаж майна, не залучив до участі у справі співвласників майна реорганізованого КСП «Придністров`я».

У березні 2018 року ПСП «Господар-Плюс» подало до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що суду не надано доказів про те, що у листопаді 2006 року, тобто станом на момент звернення до суду з позовом про захист інтересів заявників, як співвласників, їм не було і не могло бути відомо про оскаржуване рішення третейського суду. Крім того, з 2005 року ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці зареєструвало своє право власності на спірні об`єкти нерухомості державним реєстратором КП «Могилів-Подільське МБТІ» та вільно володіло вказаним майном, здійснювало господарську діяльність, захищало порушені майнові права на майно в судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 389-1 ЦПК України, у чинній на час подання заяви редакції, сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною четвертою статті 26 ЦПК України 2004 року у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, треті особи, а також представники цих осіб.

Стаття 2 Закону України «Про третейські суди» визначає, що сторонами третейського розгляду є позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред`явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред`явлено позовні вимоги.

Системний аналіз положень ЦПК України і Закону України «Про третейські суди» дає підстави для висновку, що сторони третейського розгляду та особи, які не брали участь у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, є різними суб`єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Якщо особа має статус позивача, відповідача або третьої особи у третейській справі, таке виключає можливість набуття нею статусу особи, яка не брала участі у справі.

Таким чином, суд вирішує питання щодо поновлення строку на подання заяви про оскарження рішення третейського суду виключно за заявою особи, яка звернулася щодо скасування цього рішення.

Цивільне процесуальне законодавство не визначає перелік підстав для поновлення вказаного процесуального строку, тому причини його пропущення і їх поважність повинні оцінюватися судами з урахуванням конкретних обставин справи у кожному окремому випадку.

Причинами, що свідчать про поважність пропущення тримісячного строку на оскарження рішення третейського суду, можуть бути, зокрема, розгляд справи у третейському суді за відсутності сторони і неотримання нею рішення третейського суду, направлення кореспонденції від суду не за місцем проживання чи реєстрації тощо.

Вирішуючи питання щодо поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, суди повинні також враховувати, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню як джерела права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Устименко проти України» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін про прийняті рішення у їхній справі.

Таким чином, вирішуючи питання щодо поновлення процесуального строку, суди повинні оцінити зазначені заявником доводи щодо поважності причин його пропуску, а також з`ясувати, чи має перегляд справи на меті виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не здійснення нового судового розгляду.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1422цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до суду заяву про скасування рішення третейського суду у травні 2017 року, тобто до набрання чинності редакцією Закону від 15 грудня 2017 року. У заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 навели обставини пропуску строку на подання заяви, вказуючи на те, що вони не були учасниками третейського розгляду справи, а про наявність такого рішення їм стало відомо при пред`явленні претензій до орендаря у справі за позовом ОСОБА_7 до ФГ «Яружанка».

Залишаючи скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статті 389-1 ЦПК України 2004 року, зробив обґрунтований висновок, що заявники пропустили строк на оскарження рішення третейського суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що КСП «Придністров`я» с. Яруга, членами якої є заявники, реорганізовано і правонаступником підприємства стало ПСП «Господар-Плюс» с. Яруга. Майно, зокрема й спірне, передавалось у 2000 році правонаступнику загальними зборами КСП «Придністров`я». Головним бухгалтером ПСП «Господар-Плюс» с. Яруга, була ОСОБА_8 , яка є головою спілки співвласників майна реорганізованого КСП «Придністров`я». У серпні 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожен особисто надали ОСОБА_8 доручення, яким уповноважили останню, крім іншого, представляти їхні інтереси у судах та вчиняти визначені цими дорученнями дії щодо майна, яке перебуває у спільній частковій власності.

У листопаді 2006 року ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом в інтересах 101 особи, зокрема й в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ПСП «Господар-Плюс» с. Яруга та ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи це тим, що вони не погоджувались із договором купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, укладеним 06 листопада 2002 року між ПСП «Господар-Плюс» с. Володіївці, як покупцем, та ПСП «Господар-Плюс» с. Яруга, як продавцем, тому просили визнати його недійсним.

Таким чином, заявникам могло бути відомо про порушення їхніх прав на майно ще у 2006 році, з огляду також і на те, що передавши у 2000 році спірне майно правонаступнику, заявники повинні були цікавитись станом своїх майнових прав.

Не є підставою для поновлення строку для оскарження рішення третейського суду та обставина, коли саме особа, яка не брала участі у розгляді третейської справи отримала копію такого рішення, оскільки строк відраховується з часу коли особа дізналася чи могла дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявниками пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, а їх доводи про те, що вони дізналися про існування оскаржуваного рішення третейського суду лише 05 травня 2017 року, є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами обставинами.

Поважних причин, які давали б суду підстави поновити зазначений строк, заявники не навели.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 406, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний