Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.01.2020 року у справі №296/3261/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3261/17

провадження № 61-678св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - Управління поліції охорони в Житомирській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду, у складі судді Коломієць О. С.,

від 03 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У квітні 2017 року Управління поліції охорони в Житомирській області (далі - УПО) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача на свою користь 34 070 грн на відшкодування шкоди, завданої в результаті пошкодження автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира, у складі судді Галасюка Р. А., від 06 лютого 2018 року позов УПО задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 34 070 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 600 грн судового збору.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 06 лютого 2018 року.

Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи повідомленим про розгляд справи, подав апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а наведені ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 січня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 296/3261/17 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи № 296/3261/17 із місцевого суду.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправомірно відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вважає, що апеляційним судом безпідставно не враховано його клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки рішення суду

від 06 лютого 2018 року отримано ним лише 25 листопада 2019 року.

Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 лютого 2018 року було надіслано до вказаного реєстру лише 18 жовтня 2019 року.

Доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року Управління поліції охорони в Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи

У квітні 2017 року Управління поліції охорони в Житомирській області звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 травня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 21 серпня 2017 року.

Копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу та отримано ним 30 травня 2017 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

21 серпня 2017 року представник відповідача ОСОБА_2 . надіслав суду заяву про відкладення розгляду справи.

21 серпня 2017 року розгляд справи було відкладено судом на 09 листопада 2017 року, а в подальшому на 06 лютого 2018 року.

Про розгляд справи 09 листопада 2017 року та 06 лютого 2018 року представник відповідача був повідомлений під розписку.

06 лютого 2018 року представник відповідача ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Крім того, зазначив, що позовні вимоги відповідач визнає частково, в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку ОСОБА_1 .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира, у складі судді Галасюка Р. А., від 06 лютого 2018 року позов УПО задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь УПО 34 070 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 600 грн судового збору.

25 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 лютого 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції Кодексу чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої

статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, виходячи з аналізу частини другої статті 358 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми.

Звертаючись у листопаді 2019 року із апеляційною скаргою на рішення суду від 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 просив апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження у зв`язку із тим, що копію оскаржуваного рішення отримав 25 листопада 2019 року.

Апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення суду

від 06 лютого 2018 року, а наведені відповідачем доводи не свідчать про наявність випадків передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

При цьому, апеляційний суд встановив, що відповідач та його представник були обізнані про наявність спору в суді та призначення справи до розгляду на 06 лютого 2018 року.

Відомостей про те, що ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили матеріали справи не містять.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» рішення від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» рішення

від 14 жовтня 2003 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.

Сама по собі відсутність рішення суду від 06 лютого 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень до жовтня 2019 року не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України,

та не було перешкодою для отримання відповідачем або його представником безпосередньо в суді інформації стан відомого їм судового провадження.

Доводи ОСОБА_1 про те, що до жовтня 2019 року повного тексту рішення суду від 06 лютого 2018 року не було, спростовані матеріалами справи.

За таких обставин, відмова у відкритті апеляційного провадження є законною та обґрунтованою, оскільки відповідає частині другій статті 358 ЦПК України.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та з`ясуванням обставин, що мають значення при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, відповідністю висновків апеляційного суду обставинам та матеріалам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, як такого, що ухвалено без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду без змін.

Оскільки у задоволенні скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта