Історія справи

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 751/2874/17

провадження № 61-4066св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Чернігівський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова, у складі судді Косач І. А., від 08 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., від 08 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) про визнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з червня 1996 року він проходить військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України та має військове звання полковник. Він одружений, має дружину та двох дітей: син ОСОБА_4, 1997року народження, та син ОСОБА_4, 2003 року народження. Вказував, що постійного житла не має, для проживання у м. Чернігові орендує житло. З 13 серпня 2014 року по час звернення до суду він проходив військову службу та перебував на всіх видах забезпечення у Чернігівському прикордонному загоні.У період з лютого 2001 року до березня 2012 року він проходив військову службу на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), де у 2003 році йому було надано у постійне користування двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. З 27 жовтня 2003 року до 18 червня 2012 року він перебував на квартирному обліку зі складом сім`ї 4 (чотири) особи по м. Сімферополь, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, однак був знятий з обліку у зв`язку з переміщенням до іншого місця проходження військової служби. У подальшому, у період служби у Сумському прикордонному загоні та в Адміністрації Державної прикордонної служби України на квартирному обліку не перебував та житловою площею не забезпечувався.03 листопада 2016 року заявник подав на ім`я начальника Чернігівського прикордонного загону полковника ОСОБА_5 за встановленою формою рапорт № 3907, у якому просив дати відповідні вказівки щодо розгляду на засіданні житлової комісії питання зарахування його та членів його сім`ї на квартирний облік по м. Чернігову зі складом сім`ї 4 (чотири) особи відповідно до статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». 16 листопада 2016 року житлова комісія Чернігівського прикордонного загону цей рапорт розглянула та постановила відмовити ОСОБА_3 у зарахуванні на квартирний облік.Позивач зазначає, що внаслідок окупації території АР Крим військами Російської Федерації його перебування та членів його сім`ї на цій території, а відтак і користування вказаною вище квартирою є неможливим, крім того листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23 грудня 2014 року виїзд на окуповану територію АР Крим ОСОБА_3 прямо заборонено. Отже, оскільки квартира знаходиться на тимчасово окупованій території, реалізація усіх прав, пов`язаних із нею, має відбуватися з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Також заявник вказував про те, що у рапорті він посилався на Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», однак у рішенні житлової комісії Чернігівського прикордонного загону від 16 листопаду 2016 року відповідач зазначив про неможливість застосування до нього положень зовсім іншого закону - Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», на який заявник у своєму рапорті взагалі не посилався.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії Чернігівського прикордонного загону від 16 листопада 2016 року, оформлене протоколом № 7 від 16 листопада 2016 року, яким йому зі складом сім'ї чотири особи відмовлено у зарахуванні на квартирний облік, зобов'язати Чернігівський прикордонний загін зарахувати його та членів його сім'ї - дружину ОСОБА_6 та двох синів: ОСОБА_4 і ОСОБА_4, на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік), з 27 жовтня 2003 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати його з членами його сім'ї на облік осіб, що користуються правом першочергового одержання жилої площі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії Чернігівського прикордонного загону від 16 листопада 2016 року, оформлене протоколом № 7 від 16 листопада 2016 року, яким полковнику ОСОБА_3 зі складом сім'ї чотири особи відмовлено у зарахуванні на квартирний облік. Зобов'язано відповідача зарахувати полковника ОСОБА_3 разом із членами сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_4, на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік) з 16 листопада 2016 року. Зобов'язано відповідача зарахувати полковника ОСОБА_3 разом із членами сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_4, на облік осіб, що користуються правом першочергового одержання жилої площі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач та члени його сім'ї позбавлені права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 яка була надана заявнику у постійне користування у 2003 році. Заявник проходить військову службу у м. Чернігові, житлом не забезпечений, проживає з сім'єю у житловому приміщенні, яким користується на підставі договору суборенди житлового приміщення, а тому, відповідно до положень статей 31, 34, 37 ЖК УРСР та статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», порушені житлові права позивача підлягають відновленню. Крім того, за положеннями частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», ОСОБА_3, як учасник бойових дій, має право на першочергове отримання житла. Разом з цим, місцевий суд вказав про відсутність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати полковника ОСОБА_3 разом із членами його сім'ї на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік), з 27 жовтня 2003 року, оскільки з вказаної дати позивач перебував на квартирному обліку, з 18 червня 2012 року був знятий з такого обліку та звернувся з рапортом щодо постановки його на квартирний облік лише у листопаді 2016 року, тому зарахування повинно бути здійснено з моменту ухвалення рішення житлової комісії, яке оформлено протоколом № 7, а саме з 16 листопада 2016 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2017 року скасовано рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2017 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заявлених позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що доводи заявника про порушення його житлових прав з боку Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України не знайшли свого підтвердження. Метою постановлення на квартирний облік є забезпечення жилим приміщенням осіб, що потребують поліпшення житлових умов, а позивач вже був забезпечений житлом за рахунок фондів Міністерства оборони України, отже його перебування на квартирному обліку повторно суперечитиме пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності дружині і сину позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2017 року, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2017 року змінити, зобов'язавши Чернігівський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) зарахувати його разом із членами сім'ї на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік) з 27 жовтня 2003 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є необґрунтованим. Апеляційним судом залишено без уваги доводи заявника про неможливість користування квартирою, що знаходиться в АР Крим, відсутність житла для проживання, а отже і право військовослужбовця на забезпечення житлом, виходячи із санітарної норми на кожного члена сім'ї. Заявник вважає, що приватизація членами його сім'ї квартири на території АР Крим не позбавляє його права на отримання квартири на іншій території України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

04 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) про визнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 08 грудня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Чернігівський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 серпня 1992 року ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується витягом з послужного списку (а.с. 43).

З серпня 2014 року полковник ОСОБА_3 проходить військову службу у Чернігівському прикордонному загоні. Наказом начальника Чернігівського прикордонного загону від 01 грудня 2017 року № 422-ОС ОСОБА_3 вибув для подальшого проходження військової служби до санаторію «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України з 03 грудня 2017 року.

Згідно довідки Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 614-17 від 10 липня 2012 року ОСОБА_3 перебував на квартирному обліку в Азово-Чорноморському регіональному управлінні з 27 жовтня 2003 року до 18 червня 2012 року зі складом сім'ї чотири особи. У списках осіб, які мають право на першочергове, позачергове отримання житлових приміщень, не перебував. Знятий з квартирного обліку спільним рішенням командування та житлової комісії Сімферопольського прикордонного гарнізону Азово-Чорноморського регіонального управління від 18 червня 2012 року № 3 (а.с. 44).

Відповідно до довідки Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 614-18 від 10 липня 2012 рокуОСОБА_3 у період служби в управлінні з 12 лютого 2001 року по 25 березня 2012 року забезпечувався житловою площею, утримує двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 45).

Згідно довідки в/ч 9953 від 01 жовтня 2012 року позивач у період служби в Сумському прикордонному загоні східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 13 березня 2012 року по 30 вересня 2012 року на квартирному обліку не перебував, житловою площею не забезпечувався (а.с. 46).

З квартирної справи позивача вбачається, що він звертався до начальника Сумського прикордонного загону східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з рапортом, що зареєстрований 14 серпня 2012 року за вхідним № 6690 (а.с. 259), в якому просив розглянути питання про зарахування його та членів його сім'ї до списку осіб, що потребуються отримання службових житлових приміщень. Наведений рапорт містить відмітку про розгляд на житловій комісії без зазначення дати та номеру відповідного протоколу.

На запит апеляційного суду Сумський прикордонний загін східного регіонального управління Державної прикордонної служби України повідомив, що рапорт позивача, який на той час був головою житлової комісії Сумського прикордонного загону, на засіданні цієї комісії не розглядався за його особистим проханням у зв'язку з тим, що на той час відповідно до наказу голови Адміністрації Державної прикордонної служби України полковник ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника речового забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України (а.с. 305).

Довідками в/ч 2451 від 27 жовтня 2014 року підтверджено, що ОСОБА_3 у період служби в Адміністрації Державної прикордонної служби України у м. Києві з 2012 по 2014 роки на квартирному обліку не перебував, житловою площею не забезпечувався (а.с. 47, 48).

16 листопада 2016 року відбулось засідання житлової комісії Чернігівського прикордонного загону (протокол № 7), на якому було розглянуто рапорт ОСОБА_3 про зарахування його на квартирний облік. За результатами розгляду комісією було вирішено відмовити заявнику у зарахуванні на квартирний облік відповідно до пункту 1.5 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 року № 1040, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, згідно яких військовослужбовець забезпечується житлом для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби (а.с. 50-51). У своєму рішенні комісія зазначила, що ОСОБА_3 не надано жодної інформації щодо правового режиму житлової площі, наданої йому та членам його сім'ї за попереднім місцем проходження служби, та зміну свого житлового стану, зважаючи на те, що форма власності житла змінена з державної на приватну.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованих 04 травня 2017 року, позивач та його син ОСОБА_4 об'єктів нерухомості у приватній власності не мають (а.с. 56, 59), а дружині позивача, ОСОБА_6, та іншому сину - Віталію на праві приватної спільної часткової власності належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2, АР Крим (а.с. 131).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Згідно положень абзацу четвертого пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Відповідно до пунктів 1.3 та 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, яка була чинною на час виникнення спірних взаємовідносин, військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями шляхом надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби.

Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (пункт 4 розділу І чинної Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380).

Пунктом 1.5 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 № 1040, визначено, що забезпечення за рахунок Державної прикордонної служби України військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання здійснюється шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла в установленому порядку.

Пунктом 3.1 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, було передбачено, щонадання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей здійснюється після здавання ними жилої площі, отриманої від Міністерства оборони України, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), крім тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Згідно частин першої, другої, четвертої статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів України, які проходили службу на території АР Крим та міста Севастополя, та члени їх сімей мають право на приватизацію жилих приміщень для постійного проживання, відомчих жилих приміщень, службових жилих приміщень та жилих приміщень у гуртожитках, розташованих на території АР Крим та міста Севастополя, отриманих ними в установленому порядку, в яких вони проживали станом на 01 січня 2014 року.

Приватизація займаних військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України та членами їх сімей жилих приміщень, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється безоплатно незалежно від розміру загальної площі жилих приміщень, що приватизуються, а також незалежно від реалізації ними в установленому законом порядку права на приватизацію житла до набрання чинності цим Законом.

Набуття права приватної власності на жилі приміщення, зазначені у частині першій цієї статті, що знаходяться на тимчасово окупованій території, військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України та членами їх сімей не позбавляє їх права на приватизацію житла, що знаходиться на іншій території України, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Врахувавши, щопозивач проходив військову службу на території АР Крим до 13 березня 2012 року та у 2003 році був забезпечений двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_3, що на час розгляду справи в суді належала по 1/2 частині дружині та сину позивача, які скористались у 2005 році наданим їм законодавством України правом на приватизацію житла, апеляційний суд вірно вказав про те, що ОСОБА_3 вже забезпечувався під час проходження військової служби житлом, яке перейшло за очевидною його згодою у власність членів його сім'ї, і повторне забезпечення житлом військовослужбовців, які (самі або через членів своєї сім'ї) набули у приватну власність надане їм Міністерством оборони України (Державною прикордонною службою України) житло, законодавством України не передбачено.

Посилання заявника на те, що він та члени його родини позбавлені права користування та розпорядження квартирою у м. Сімферополі АР Крим і не забезпечені іншим, а тому їх порушені житлові права підлягають відновленню у спосіб, обраний позивачем, є необґрунтованими та такими, що суперечать положенням пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Члени сім'ї позивача набули право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3. У відповідності до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації громадянам України у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Таким чином, апеляційним судомпри вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк