Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.08.2018 року у справі №263/3809/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 263/3809/17

провадження № 61-39107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року у складі судді Шевченко О. А. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Бедненка С. В. про визнання права власності, стягнення суми боргу за договором позики.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 28 березня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладений договір позики (з внесеними змінами та доповненнями, відповідно до додаткових договорів від 27 червня 2014 року та 22 квітня 2016 року), на загальну суму 105 000,00 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути вказану суму коштів у строк до 22 травня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів, 28 березня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С. В. (із змінами та доповненнями, відповідно до додаткових договорів до договору іпотеки від 04 лютого 2015 року та від 22 квітня 2016 року), предметом якого є нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, вбудоване в багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2. 01 грудня 2016 року він вручив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів у національній валюті, еквівалентній 105 000,00 доларів США за курсом Національного банку України. Проте 11 січня 2017 року ОСОБА_4 у своїй заяві, адресованій приватному нотаріусу БедненкуС. В., повідомив, що не має можливості виконати зобов'язання за договором позики і тому не заперечує проти реєстрації права власності на нежитлове приміщення за кредитором. Згідно зі звітом незалежної оцінки нерухомого майна від 06 січня 2017 року, ринкова вартість об'єкта оцінки складає 22 098,99 доларів США. 10 липня 2017 року на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов'язанням право власності на зазначене приміщення зареєстровано за ним.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, відповідно до яких виключено із числа відповідачів Центральний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Бедненка С. В., позивач просив стягнути із ОСОБА_4 різницю вартості предмета іпотеки в розмірі 82 901,01 доларів США в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України на день проведення платежу.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 рокупозов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 82 901,01 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на день винесення рішення становить 2 196 047,75 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вартість іпотечного майна не відповідає розміру отриманих ОСОБА_4 коштів як позики, в результаті чого сума за договором позики повернута позивачу не в повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача різниці між отриманою сумою та вартістю іпотечного майна.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 28 березня 2014 року в сумі 82 901,01 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становить 2 196 047,75 грн. Стягнуто із ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції по суті вирішення заявлених позовних вимог та виходив із того, що оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї суми заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням основного зобов'язання, позивач у силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення всієї заборгованості. При цьому підставою для скасування рішення стало те, що суд першої інстанції здійснив неналежне повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та справу передати на новий розгляд, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, вказував на те, що ним не отримана заява про зміну позовних вимог, суд першої інстанції не вирішив питання, які позовні вимоги він прийняв, а які залишив без розгляду, також прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 без доказів сплати ним судового збору за подання позову майнового характеру, судами не застосовано до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що після завершення позасудового врегулювання спору будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, виключенням є лише реалізація предмета іпотеки шляхом його продажу з публічних торгів, крім того, апеляційний суд безпідставно відхилив подане ним клопотання про витребування доказів, які були підставою для надання суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 звіту про оцінку майна.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали зазначеної цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року зупинено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 643/18466/15-ц.

17 грудня 2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року за результатами розгляду цивільної справи № 643/18466/15-ц, якою цивільну справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року поновлено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі та ухвалою від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція та висновки Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзив не неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом установлено, що 28 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір позики грошей № 1, за умовами якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 596 750,00 грн, що в еквіваленті становить 55 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору, та в сумі 1 268 880,00 грн, що в еквіваленті становить 85 000,00 євро за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору, загальна сума у національній валюті складала 1 865 630,00 грн, а останній взяв на себе зобов'язання у строк до 28 червня 2014 року повернути зазначену суму коштів ОСОБА_3

Відповідно до пункту 9 договору позики від 28 березня 2014 року сторони домовилися, що виконання зобов'язання за цим договором забезпечується іпотекою нежилого приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, що вбудоване в багатоквартирний житловий будинок під літ. А-4 та належить позичальнику на праві власності.

28 березня 2014 року між цими ж сторонами укладений договір іпотеки, яким забезпечується виконання грошових зобов'язань, що виникли на підставі договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також додаткових угод до нього. Предметом іпотеки визначено нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, вбудоване в багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно із пунктом 2.1 договору іпотеки сторони визначили вартість предмета іпотеки в розмірі 2 000 000,00 грн.

27 червня 2014 року між сторонами укладений додатковий договір про внесення змін до договору позики від 28 березня 2014 року № 1, яким строк виконання зобов'язання із повернення грошових коштів за договором позики визначений до 31 грудня 2015 року.

04 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, згідно із умовами якого позика повертається у повному обсязі в строк до 31 грудня 2015 року. Предметом іпотеки є нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_3, що вбудоване в багатоквартирний будинок, та трикімнатна квартира житловою площею 50,2 кв. м, загальною площею 71,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

22 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений додатковий договір про внесення змін до договору позики від 28 березня 2014 року № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 2 660 700,00 грн, що в еквіваленті становить 105 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору. Боржник зобов'язався у строк до 22 травня 2016 року повернути таку ж суму грошових коштів ОСОБА_3 в національній валюті, що в еквіваленті становить 105 000,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на день повернення позики (остаточного розрахунку).

22 квітня 2016 року сторони уклали додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, згідно із яким забезпечується виконання грошових зобов'язань, що виникли у ОСОБА_4 на підставі договору позики від 28 березня 2014 року, а також додаткових угод до нього, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язується перед ОСОБА_3 повернути суму грошових коштів у національній валюті, що в еквіваленті становить 105 000,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на день повернення позики (остаточного рахунку), у строк до 22 травня 2016 року. Узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становить 1 250 000,00 грн.

01 грудня 2016 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу про виконання умов договору позики та повернення боргу в розмірі 105 000,00 доларів США в національній валюті за курсом Національного банку України станом на день повернення позики.

11 січня 2017 року ОСОБА_4 подав до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С. В. заяву про те, що він не має можливості виконати зобов'язання за договором позики та додатковими угодами, а тому він не заперечує проти реєстрації права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, що вбудоване в багатоквартирний житловий будинок, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, на ім'я ОСОБА_3

Згідно із звітом про незалежну оцінку нерухомого майна від 06 січня 2017 року, ринкова вартість нежитлового приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_3, становила 580 910 грн.

Вимога про повернення коштів відповідачем не виконана, кошти не повернуто, а тому ОСОБА_3 звернув стягнення на іпотечне майно та 10 липня 2017 року на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов'язанням зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_3.

Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням основного зобов'язання, ОСОБА_3 в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» звернувся до суду із цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов'язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи оскаржувані рішення про задоволення позову, суди неправильно застосували до виниклих правовідносин норми матеріального права, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім'я право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 193,96 кв. м, що вбудоване в багатоквартирний житловий будинок, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року, оскільки вони ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 16 000,00 грн, а всього 28 000,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 16 000,00 грн, а всього 28 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С.О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак