Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.07.2020 року у справі №685/511/19

Постанова

Іменем України

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 685/511/19

провадження № 61-9489св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Теофіпольська районна державна адміністрація;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року

в складі судді Бурлак Г. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав

та відшкодування немайнової шкоди.

Обґрунтовуючи позов, зазначала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3

є її батьками, які у 2005 році розлучилися. Вказувала, що після розлучення батьків і до цього часу вона проживає з мамою ОСОБА_3, сестрою та бабусею в смт Теофіполь.

Після розірвання шлюбу між батьками батько з нею не спілкується,

не цікавиться її життям, розвитком, вподобаннями, не дбає про її фізичний

та розумовий розвиток. З 2008 року вона навчалася в Теофіпольській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів № 1 та за період навчання у школі батько ніколи

не провідував її, не цікавився її навчанням, не відвідував шкільних (класних) зборів, не був присутнім на шкільних святах.

Після закінчення загальноосвітньої школи вона вирішила продовжити навчання у вищому навчальному закладі, з цією метою вивчила польську мову та обрала вищий навчальний заклад за кордоном, а саме - Академію фінансів та бізнесу Вісла (Akademia Finansow і Biznesu Vistula), що знаходиться у м. Варшава, Республіка Польща.

З метою належного оформлення документів, необхідних для вступу

до навчального закладу, отримання відповідної студентської візи, а також вчинення правочинів із навчальним закладом та іншими юридичними особами на території Республіки Польща вона звернулася до ОСОБА_2 з листом,

у якому просила надіслати їй нотаріально завірену заяву про дозвіл, як батька дитини, на оформлення всіх необхідних документів, пов'язаних з навчанням, однак 27 лютого 2019 року отримала від нього відмову.

Вважає, що всі вчинені відповідачем дії завдали їй немайнової шкоди, призвели до сильних душевних страждань, негативних переживань, частого погіршення настрою впродовж останніх 10 років, а чинення перешкод у здобутті освіти

за кордоном - ще й до зміни усталеного способу життя. На її думку, її мати ОСОБА_3 не вжила достатніх заходів щодо ОСОБА_2 для захисту інтересів дитини, її права на виховання зі сторони батька та права на навчання, оскільки не захистила сама її права шляхом звернення до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав, не звернулась до державних органів

у справах сім'ї для вжиття відповідних заходів впливу до її батька з метою виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.

Враховуючи викладене, просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неї та стягнути на її користь немайнову шкоду в розмірі 30 000,00 грн з ОСОБА_2 та 3000,00 грн

з ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та відшкодування немайнової шкоди відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено існування виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, наголошуючи, що це є крайнім заходом впливу, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки вимоги про відшкодування немайнової шкоди як до ОСОБА_2 та і до ОСОБА_3 є похідними від вимог до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, то такі позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2020 року рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,

що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, правильно оцінив докази, надані сторонами, та надав їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_4, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову або передати справу на новий судовий розгляд.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на те, що суди вирішили справу без врахування фактичних обставин, які свідчать про те, що її батько, відповідач у справі ОСОБА_2, ніколи не виконував щодо неї батьківських обов'язків, не спілкувався з нею, до того ж звертався до суду з позовом про виключення його зі свідоцтва про її народження, вказуючи, що він

не є її батьком.

На думку особи, яка подає касаційну скаргу, суди неправильно застосували положення статті 165 СК України, відповідно до якої у неї виникло самостійне право звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Вказує також, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні

не врахував висновки щодо застосування норм статті 164 СК України, викладені в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Зазначає про те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо випадку, коли позивачем у справі про позбавлення батьківських прав виступає неповнолітня дитина відповідача, при цьому відповідач - батько дитини, яка звертається

з таким позовом, оспорює своє батьківство щодо неї, а також перешкоджає

їй у здобутті освіти, не виконує батьківських обов'язків.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вказує, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки у ній відсутні доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, правовідносини у справі № 753/2025/19, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі,

не є подібними правовідносинам, що виникли у цій справі, а рішення про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованим.

Зокрема, він спілкується з донькою, заборгованості із сплати аліментів не має, ніколи не вчиняв щодо доньки дій, які б їй шкодили, він категорично заперечує проти вимог щодо позбавлення його батьківських прав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали справи

з Теофіпольського районного суду Хмельницької області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що батьками позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

що підтверджується свідоцтвом про народження.

Шлюб між батьками розірвано 08 вересня 2005 року. Дитина ОСОБА_1 залишилась проживати з матір'ю.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені ОСОБА_2 змінив прізвище

з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2".

Згідно з довідками Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ступеня № 1 ОСОБА_1 є ученицею 11 класу, її батько не бере участі у її вихованні.

Відповідно до висновку Теофіпольської районної державної адміністрації

від 22 лютого 2019 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_1 буде відповідати інтересам дитини.

Згідно з довідкою з місця роботи ОСОБА_2 працює та отримує заробітну плату, з якої стягуються аліменти. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 категорично висловився проти позбавлення його батьківських прав, пояснюючи, що не мав фізичної можливості виконувати свої батьківські обов'язки щодо дочки ОСОБА_1: відвідувати батьківські збори у дитячому садку та школі, цікавитися її навчанням, оскільки проживає в іншій місцевості, у м. Прилуки Чернігівської області.

Підставою звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав стала відмова ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за кордон для навчання.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області

від 12 листопада 2019 року у цивільній справі № 685/410/19, що набуло чинності, такий дозвіл надано. У цій справі суди виходили з того, що відповідачем ОСОБА_2 відмовлено ОСОБА_1 у наданні та надісланні

їй нотаріально завіреної заяви про дозвіл, як батька, на оформлення всіх необхідних документів, пов'язаних із навчанням, у тому числі на відкриття візи, які необхідні їй для виїзду на навчання та його продовження на території Республіки Польща з тих підстав, що згоди батьків на самостійні поїздки дітей

за межі України, які досягли шістнадцятирічного віку не потрібно. Відповідач ОСОБА_3 самоусунулася від вирішення питання про отримання від батька дитини дозволу на виїзд дитини за кордон на навчання, поклавши весь тягар

у зібранні необхідних документів на неповнолітню дитину. З огляду

на вищенаведене, у суду були законі підстави для постановлення судового рішення про надання ОСОБА_1 права виїзду на навчання та проживання

на території Республіки Польща у період з 12 грудня 2019 року до 16 квітня

2020 року (до досягнення повноліття) без дозволу батька ОСОБА_2

та матері ОСОБА_3. Цим же рішенням у задоволенні позову в частині надання дозволу на укладання правочинів щодо надання освітніх послуг та послуг, пов'язаних з навчанням і проживанням на території Республіки Польща, відмовлено.

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 серпня 2020 року у справі № 742/2880/19 задоволено заяву ОСОБА_2 про відмову від позову до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Теофіпольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Хмельницькій області та ОСОБА_1, про оспорювання батьківства, виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини та відшкодування шкоди, провадження у справі закрито.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Так, стаття 165 Сімейного кодексу України (далі - СК України) надає право дитині, яка досягла чотирнадцяти років, звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав щодо дитини тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У пунктах 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 (зі змінами) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони

не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують

її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Судова практика у справах щодо застосування положень статті 164 СК України

є усталеною, підстав для порушення питання про відступлення від цієї практики немає.

Подання позову про позбавлення батьківських прав дитиною, яка досягла 14 років, щодо самої себе не впливає на перелік обставин, які підлягають встановленню при розгляді такого позову, та їх доведеність належними

та допустимими доказами.

Вирішуючи спір за позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною 1 статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 проти позбавлення батьківських прав заперечував, обставини, які б свідчили про те, що він не забезпечував належного виховання дитини, не виявляв щодо неї батьківського піклування, ухилявся від виконання своїх обов'язків щодо виховання; жорстоко поводився з дитиною,

є хронічним алкоголіком або наркоманом, вдавався до будь-яких видів експлуатації, примушував її до жебракування та бродяжництва, засуджений

за вчинення умисного злочину щодо дитини, судами не встановлені, отже підстав для позбавлення батьківських прав як крайнього заходу сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, немає.

Подання ОСОБА_2 позову про виключення з актового запису про народження ОСОБА_1 відомостей про батька ОСОБА_1 сам по собі також не свідчить про наявність підстав для позбавлення його батьківських прав. До того ж, сам ОСОБА_2 стверджував, що він, розуміючи помилковість своїх дій, пов'язаних з поданням цього позову, подав заяву про відмову від нього.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки відповідно до частини 6 статті 19 СК України суди, надаючи оцінку цьому висновку, правомірно не погодились з ним, вказуючи, що цей висновок є недостатньо обґрунтованим.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Відповідно до частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися

з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому

не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Наявність конфлікту між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 щодо відмови останнього у наданні дозволу на виїзд дитини на навчання

за кордон не може свідчити про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Також правильним є й висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення

з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 немайнової шкоди через недоведеність позовних вимог у цій частині.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,

за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня

1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього

в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні,

в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись

на припущеннях.

Разом з тим, позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що дії відповідачів носили неправомірний характер та внаслідок цих дій їй заподіяна моральна шкода.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки доказів,

що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 травня

2020 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська